Організація інклюзивної освіти в закладі середньої освіти – чи не найпопулярніша тематика педагогічних видань протягом останніх років.
Дійсно, цей напрямок не тільки інноваційний в сучасній, реформованій освіті Україні, а й дуже важливий з точки зору забезпечення права дитини на освіту та повноцінний розвиток та життя в суспільстві. Чого бажати за краще? Нормативна документація розроблена. Гуманний, сучасний, змістовний Закон України «Про освіту», що стосується організації навчання та корекції дітей з особливими освітніми потребами, вже вступив в силу; держава виділяє чималі кошти субвенції на фінансування інклюзивної освіти в закладах освіти; запрацював інститут оновлених інклюзивно-ресурсних центрів. Адміністрації шкіл практично нічого не треба вигадувати. Бери та користуйся.
Але так це здається зовні. Було б це так легко та доступно, безпроблемно та раціонально організовано, хіба відмовились би школи від продовження функціонування інклюзивних класів 2017-2018 навчального року у наступному, 2018-2019 році? Багато моїх колег, керівників шкіл, 1-2 учням яких за висновками тоді ще ПМПК було рекомендовано інклюзивне навчання в інклюзивних класах, на наступний рік перевели їх на індивідуальне навчання або завірили батьків, що дитина покращила показники успішності, її навчальні досягнення змінилися у позитивний бік. Або направляли до сусідніх навчальних закладів, де все ж таки інклюзивну освіту було вирішено продовжувати та розвивати.
Чому школи відмовилися від свого прямого обов’язку, прямих завдань, окреслених у всіх державних законах: забезпечити рівний доступ до освіти всіх категорій дітей, незалежно від стану здоров’я та наявності вад розвитку, постійно підвищувати якість освітнього процесу в навчальному закладі і так далі?
Адже спочатку адміністрації шкіл зраділи: всіх учнів, що не можуть опанувати загальноосвітню навчальну програму, – на комісію. Там – висновок про рекомендоване інклюзивне навчання, перегляд критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів, відсутність початкового рівня – і як наслідок підвищення показників якості освіти в школі в цілому.
А ще й давали 7500 тисяч гривень у семестр на одного учня з ООП. Це теж застелило очі керівникам, які багато років мало чого отримувати за державний кошт на зміцнення і оновлення матеріальної бази закладів – а тут ще можна й зробити вибір матеріальних цінностей.
Допомога кожній конкретній дитині – це не стояло у главі кута в перший рік функціонування інклюзивних класів в звичайній школі, зазнаюся відверто як керівник. Одна, дві дитини – роботи багато, зразків документації обмаль, з’ясувалося, що на ті 7 500 на дитину не так вже чого й придбаєш з такими цінами на обладнання (наприклад, вартість тренажера для логопеда «Дзеркало, що розмовляє» складає 10 250 грн.), фахівців-корекційних педагогів на навантаження 2-6 годин на тиждень не знайти. В один день заняття провести вони не можуть, а їздити два-три дні на тиждень в один заклад фінансово накладно. Та й, м’яко кажучи, і зарплатня на навантаження до 6 годин замала. Тому і відмовилися керівники від того, що на перший погляд здалося більш проблемним, ніж ефективним.
Але все важко дається, що робиться вперше. Не кожний млинець грудкою. Практика показала, що продовжили організацію навчання дітей з ООП ті заклади, де таких дітей було від 3 до 10-12 учнів. Проблем та роботи для адміністрації добавилося, але тепер, по закінченню двох повних навчальних років, можна сказати, що результат був вартий тих зусиль, часу, паперотворчості, які витратили на кожну дитину керівництво та вчителі закладу.
Є результат – діти справді за два роки стали іншими, зробили не просто один-два кроки вперед. Деякі з них зробили одразу стрибки у розвитку. Казати, що у цих дітей підвищився рівень навчальних досягнень – це мало казати. Хто не читав норму до 6 класу – читає та намагається переказати – зусилля всіх педагогів (а їх як мінімум чотири – п’ять тільки в початковій школі на одну дитину: класовод, асистент вчителя, логопед, дефектолог, психолог) були направлені в одне русло, конкретно на освітню потребу дитини. Хто не встигав писати – пише, бо в дитини є той, хто їй допомагає, направляє, а ще в неї є індивідуальне, диференційоване завдання, з яким ця конкретна дитина повинна впоратися. Хто відчував труднощі у спілкуванні, був закритим для комунікації з однолітками та дорослими, – знайшов собі тих, хто став для них справжніми друзями, помічниками, опорою, близькими людьми, старшими товаришами, перед якими не треба соромитися або чогось приховувати. Такі результати дали спостереження за дітьми з ООП, підсумки моніторингу стану розвитку на уроках, в позанавчальній діяльності та аналіз навчальних досягнень учнів протягом навчального року, бесіди з корекційними педагогами, вчителями-предметниками. І одне з головного – слова подяки батьків за увагу та допомогу їх дітям, за позитивні зміни, які вони бачать, та гаряче бажання продовжувати навчання в інклюзивних класах.
Все вдалося, можна відзначити, що працювали на знос протягом двох років не марно. Але це важко, так важко, що іноді здається, що інших напрямків в роботі школи, крім щоденної важкої спільної праці всього колективу в інклюзивних класах і немає зовсім. Але на все інше часу вже не вистачає. Бо проблеми нікуди не ділися.
Як керівник з невеликим, але все ж з досвідом роботи з організації інклюзивного навчання в школі, де протягом навчального року навчалося 10 учнів з ООП, хочу поділитися не тільки проблемами, а й шляхами подолання тих з них, які можна вирішити безпосередньо в закладі, з проблемами, на які б хотілося, щоб звернули увагу в державі, а також дати поради своїм колегам-адміністраторам, щоб мінімізувати їх зусилля на шляху організації освітнього процесу для дітей з ООП.
А тепер за алгоритмом дій – не в теорії, а на практиці.
Найважче – переконати батьків, що їх дитина справді «особлива», потребує не тільки уваги, а й допомоги. Направити дитину на кваліфіковане обстеження до інклюзивно-ресурсного центру, не образити батьків, окреслити майбутні переваги інклюзивної освіти – тут потрібні словесні реверанси, майже нейро-лінгвістичне програмування, де ключовою фразою буде: «Це наша дитина. Ми зобов’язані їй допомогти всіма засобами», або добре діють на батьків і прохання пройти незалежне від школи обстеження, щоб з’ясувати, чи не педагогічна це занедбаність у дитини, чи це недоліки в роботі вчителів школи: «Ми чекаємо на рекомендації для вчителів закладу, який саме підхід знайти до Вашої дитини». А це насамперед і є правдою. А ще можна запропонувати батькам відвідати уроки, подивитися робочі зошити у порівнянні з зошитами інших дітей. Своєчасно та систематично інформувати про оцінки, особливості поведінки, прояви девіантної поведінки. Не забувати про успіхи дитини і зусилля педагогів для цього. А ще – м’яко попередити батьків про характеристику дитини, яку надасть школа для фахівців інклюзивно-ресурсного центру. Бо це найчастіше не просто дратує батьків, а й викликає бурю претензій до педагогів. Тому й треба підготувати батьків, що саме ця характеристика – суто внутрішній документ, в якому вказано, що не так з дитиною, які відхилення від норми існують в її розвитку та в опануванні шкільної програми. І ні в якому разі не стосується чудових моральних якостей дитини. Повна характеристика учня знаходиться в особовій справі дитини, і тільки це є документом. У «важких» випадках можна дати батькам ознайомитися з характеристикою з особової справи. Але ж вона повинна бути насправді об’єктивною. В кожній дитині є багато позитивних рис.
Далі – робота заступника директора з навчально – виховної роботи та директора.
Паперотворчість. Один з самих трудомістких процесів. Протоколи педради на кожну дитину, накази, навчальний план, заяви батьків, команда супроводу і таке інше. Перелік чітко окреслений. А далі те, чого практично немає. Що є ексклюзивом, конкретний документ, а не методичні рекомендації. Індивідуальна програма розвитку дитини – великий фоліант, над яким працюють всі – підкреслюю – всі педагоги та адміністрація школи.
Щоб ІПР кожної дитини була якісною, повинний бути забезпечений доступ до документу одночасно у всіх вчителів, класного керівника та заступника директора, бо інакше вони будуть виривати його з рук один одного. Оптимальний варіант – сучасні «хмарні технології», які допомагають одночасно працювати над документом в необмеженій кількості користувачів. Але перед цим весь педколектив треба навчати працювати з гугл-диском, щоб не було «конфузу». Відверто кажучи, поки не навчилися всі, були випадки, коли хтось з колег видалив цінні сторінки ІПР помилково, при чому не один раз. Це важкий, серйозний документ, який потребує відпрацювання конкретних дій протягом навчального року. Особливо для учнів 5-9 класів, де багато вчителів-предметників.
А ще це живий документ, який потребує постійної корекції та доповнень. Тому доцільно буде передбачити в певних розділах колонку «примітки». Бо роздрукований варіант повинен бути затверджений директором закладу, а окремі розділи – узгоджені з батьками під їх особистий підпис, і все це на початку семестру.
Частиною ІПР учня з ООП є освітні програми зі всіх предметів навчального плану. І добре, якщо вони існують в природі, тобто розроблені та затверджені Міністерством освіти та науки України. А якщо ні – бідолашний заступник директора та вчитель. Найважче тим, при чому не тільки при розробці програми, а й на уроках, хто працює за допоміжною програмою. А весь клас – за загальноосвітньою. Наприклад, «Російська література» – а в класі інтегрований курс «Література»; «Хімія в побуті» або «Фізика в побуті» – а в класі хімія або фізика. Тут вже допомагає академічна свобода вчителя , або педагогічна хитрість – так можна назвати вихід зі скрутного положення, яке ще не продумане та не прописано на державному рівні. Так, коли учні вивчають з літератури всю тему «Зарубіжні новели», а в учня з ООП тільки «Твори А.П. Чехова», можна «обізвати» тему «Позакласне читання. Порівняння російської та зарубіжної новели». І тоді дитина зможе дивитися й чути те саме, що й інші, а не тільки опановувати свою, обмежену програму. А жаль. Вона, освітня програма, з деяких предметів зовсім інша. А дитина сидить зі всім класом. Ні вчитель, ні асистент вчителя, який, до речі не є фахівцем-предметником зі всіх дисциплін, не можуть провести окремий урок. І ця проблема потребує уваги на загальнодержавному рівні. А в школі її вирішити неможливо – тільки вийти з положення. Асистент вчителя разом з учнем в деяких випадках ( а це не прописано жодною інструкцією) виходить з класу, та разом вони виконують окремі завдання, дивляться відеоуроки, а вчитель в цей час пояснює свою тему в цілому класі. А це не вірно. Один з великих недоліків в організації роботи інклюзивного класу. Таким чином, проблема одночасної організації навчальної діяльності всього класу та дитини з ООП, яка навчається за допоміжною програмою в інклюзивному класі, потребує негайного вирішення та рекомендацій для навчальних закладів.
Документація асистента вчителя, документація інклюзивного класу – незоране поле для адміністрації закладів. Велика попередня підготовка, маса витраченого часу, глибока самоосвітня діяльність заступника директора, який безпосередньо керує роботою інклюзивних класів. Перелік досить примірний. Але для того, щоб це була не просто «папка з документами на випадок перевірки», треба добре продумати зміст та розділи, які будуть в складі цієї документації. Вона повинна завжди оновлюватися, бути в зоні доступу всіх вчителів-предметників, класного керівника – бо асистент вчителя перш за все для допомоги їм і працює. Характеристика, спостереження за дитиною, зміни в сферах її діяльності, моніторинг зайнятості учня з ООП у позакласних і позашкільних заходах, ставлення і участь батьків у розробці ІПР та шкільних заходах – важливі документи, які дозволяють педагогам своєчасно відреагувати на позитивні зміни або недоліки, проблемні напрямки в роботі з дитиною, внести корективи в ІПР. Це робота асистента вчителя разом з завучем кропітка та систематична, безперервна на протязі всього навчального року. Але якщо її не запускати та одразу визначити перелік документації інклюзивного класу, затвердивши її рішенням педради, то з нею можливо впоратися своїми зусиллями, без затверджених МОНом зразків. Тим паче, асистент вчителя має змогу працювати з документацією в дні відсутності дитини в школі, адже заробітну платню асистент вчителя (на відміну від корекційних педагогів) отримає в повному обсязі, якщо дитини в закладі немає з будь-якої причини.
Це знову ж таки дає колосальне додаткове навантаження на заступника директора, який опікується організацією інклюзивної освіти в закладі. І тут ще одна серйозна, зовсім невирішувана доки проблема: в школі, де організована робота інклюзивних класів, повинні бути переглянуті штатні розписи та, залежно від кількості дітей з ООП (а не класів), внесені зміни в розрахунок ставок заступників директорів з НВР. Організація інклюзивного навчання в школі – серйозна робота, яка щоденно потребує уваги, спеціальної документації, внутрішнього шкільного контролю, обліку оплати праці вчителів та корекційних педагогів, щоб займатися цим на громадських засадах. Ця праця та навантаження заступника директора повинні бути враховані та оплачені. На жаль, зміни до Типових штатних розписів ЗЗСО своєчасно вносяться тільки за умови змін на зменшення ставок, а не збільшення. Та у зв’язку з впровадженням інклюзивної освіти в Україні, зміни до штатних розписів не вносяться зовсім. Тут Кабміну є над чим працювати, бо не всі заступники, які пройшли цей важкий досвід, згодні і далі тягнути попередні функціональні обов’язки та великі за обсягом роботи нові. До речі, директору закладу потрібно внести зміни до наказу та безпосередньо самої Посадової інструкції заступника директора з навчально-виховної роботи щодо відповідальності за організацію інклюзивного навчання та функціонування інклюзивних класів в закладі освіти.
Асистент вчителя. Нова посада. Нові посадові інструкції. Нові люди в педагогічному колективі. Виховати досвідченого асистента вчителя – нелегке завдання заступника директора. Але й тут – небезпека. Асистент вчителя працює на умовах строкової трудової угоди. Є висновок ІРЦ на новий навчальний рік – є асистент вчителя. Не спрацювало щось на якомусь з етапів – і немає асистента вчителя, який за попередній навчальний рік зарекомендував себе як справжній фахівець, легко навчений, мобільний, який вміє працювати з дітьми та документацією, який знайшов підхід до своїх «особливих» дітей. І все – 31 травня термін трудової угоди закінчується. І тут завдання адміністрації – не втратити цінного педагогічного кадра, зберегти його на наступний навчальний рік, вмотивувати і надалі працювати в даному навчальному закладі. Вихід є. По-перше, трудовий договір можна укласти до 31 серпня поточного року, тому що відлік наступного навчального року починається з 01 вересня. А в більшості висновків ІРЦ (ПМПК) вказано: «рекомендовано інклюзивне навчання протягом або до кінця …. навчального року». Тобто, асистент вчителя може бути прийнятий до 31 серпня – і це цілком правомірне. Людина не втратить роботу. По-друге, в літній період асистент вчителя успішно може працювати в пришкільному таборі відпочинку, де будуть оздоровлюватися і учні з ООП як діти соціально захищених категорій. В серпні – відвідувати учнів разом з класними керівниками на дому, запрошувати до школи на індивідуальні бесіди та заняття, допомагати в підготовці нової документації на інклюзивне навчання на новий навчальний рік. А з 01 вересня «знов починається бій».
Але існує і ще одна проблема, пов’язана з роботою асистента вчителя. На жаль, деякі вчителі і окремі батьки сприймають асистента вчителя як допоміжний, обслуговуючий персонал або для класного керівника, або для школяра. Цілковите завдання адміністрації – своєчасно замітити цю грань, своєчасно відреагувати. Кожного разу потрібно підкреслювати, що асистент вчителя – самостійна педагогічна одиниця, рівноправний колега. З часом це розуміють всі. Крім того, треба дати можливість асистентам проявити себе як самостійні педагоги, а не тільки помічники. Практично в кожній школі щороку проводяться предметні тижні з метою популяризації шкільних навчальних предметів, презентації досвіду педагогів, підвищення пізнавального інтересу до навчання. Справжньою знахідкою став Асистентський тиждень, протягом якого всі асистенти вчителів провели відкриті позакласні виховні заходи в своїх класах з широким залученням до процесу навчання і виховання учнів з ООП. Як показала практика, учні з ООП сприймають свого асистента не тільки як вчителя, а й старшого товариша, старшу сестру (якщо це молодий фахівець) або навіть бабусю (зі слів одного учня з ООП, в якого працював асистент вчителя з досить великим педагогічним досвідом). Тому діти були відверті, відкриті та активні. Заходи вдалися. І це змусило всіх вчителів, які до того з сумнівом ставитися до асистентів вчителів, поважати їх та ставитися до них як до колег з такою ж освітою та майстерністю.
Тому мотивація, мотивація, ще раз мотивація педагогічних кадрів – один з перших постулатів адміністрації, якщо вона зацікавлена зберегти «зроблених» під свою школу та своїх учнів асистентів вчителів. Це єдине, що дасть їм почути себе педагогами, і це зовсім не розмір заробітної платні, бо вона мала.
Корекційні педагоги (психолог, логопед, дефектолог, олігофренолог, реабілітолог та інші) до штатного розкладу школи не входять. Працюють в закладі на умовах строкової трудової угоди, відповідно до цивільно-правового договору. Отримують зовсім невелику зарплатню згідно з актом виконаних робіт. На канікулах – заробітну платню не отримують, якщо карантин – не отримують, відсутність дитини в школі не оплачується. Щоб корекційний педагог залишився працювати, потрібні години педагогічного навантаження, потрібно зацікавити фахівця. Якщо він того вартий, можна запропонувати в першій половині навчального дня працювати асистентом вчителя в інклюзивному класі. І це дійсно працює. Така спеціалізована освіта забагато краща, ніж «будь-яка вища педагогічна освіта», як прописано в Посадовій інструкції асистента вчителя. Дітям з ООП потрібний перш за все спеціально навчений фахівець, який на посаді, в тому числі й асистента вчителя, дасть реальні поради колегам – вчителям для роботи з учнями відповідно до розладів їх розвитку.
Серйозною, але досить вирішуваною проблемою є підготовка педагогічних кадрів до роботи в інклюзивних класах, підвищення рівня кваліфікації адміністрації і вчителів.
Турбота директора – де взяти кадри або як навчити своїх, бо просто вчителі-предметники одразу ж з першого дня, без попередньої моральної та методичної допомоги навряд чи будуть ефективними в роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. Якщо обласні курси підвищення кваліфікації, які дають повноцінне свідоцтво про КПК та можливість подальшої атестації асистента вчителя, не покривають кількісну потребу закладу в навчанні педагогів, на допомогу прийдуть освітні інтернет-ресурси. Реально навчити 100% педагогічного складу навчального закладу та отримати сертифікат про навчання на онлайн-курсах на освітній платформі «EdEra» за програмою «Робота вчителів початкових класів з дітьми з особливими освітніми потребами» (30 годин), «Участь батьків в організації інклюзивного навчання» (3 години), «НУШ в початковій школі». Добрий зміст курсів і суттєва допомога вчителеві. Всі ці теми були на «EdErі» протягом 2018-2019 навчального року. Вчителі могли підвищувати рівень самоосвіти вдома, навіть на дивані. А це зручно. Відзначили педагоги і користь участі у вебінарах всеукраїнського освітнього порталу «На урок». Але це ж знову попередня робота заступника директора – він повинен володіти інформацією про наявність вебінарів певної тематики та своєчасно повідомити та організувати для участі вчителів.
А ще, мабуть, одним з суттєвих засобів допомоги вчителям, які працюють з учнями з ООП та їх батькам, є впровадження інноваційної методики супервізії. МОН розробило Положення про супервізію та супервізора в 2018 році. Це добре, але знайти досвідченого фахівця – психолога, сертифікованого тренера – супервізора – нелегка справа. На допомогу можуть прийти фахівці громадських організацій, учасники грантових проектів. Кейсові супервізії, які проводяться за методом тренінгу або індивідуальні консультування супервізора, – дуже ефективний засіб якісного впровадження інклюзії в закладі. Головна особливість – формування тематики виключно за запитом фахівців – педагогів. Виникла проблема – колективно розрішили. «Як уникнути маніпулювання учнів з ООП педагогами», «Що робити, якщо дитина з ООП відмовляється виконувати індивідуальні завдання», «Як мотивувати батьків виконувати свої безпосередні обов’язки, а не перекладувати їх на асистента вчителя» – з такими проблемами прикладного характеру стискалися педагоги та успішно допомогли один одному при заняттях з супервізором.
Обладнання ресурсних кімнат, кабінетів корекційно – розвиткових занять, освітніх просторів для навчання, розвитку та корекції учнів з ООП – зовсім нове та незвичайне явище, коли держава виділяє кошти. І це прекрасно. Але це кошти на обладнання для занять, а не обладнання приміщень, не на підготовку та здійснення ремонтів, монтаж обладнання, встановлення та придбання світильників, дверей, жалюзі на вікна (бо гардини чи штори не захищають від світла та не дозволяють працювати на повну потужність світлообладнанню для психологічного розвантаження дітей: пісочниці з підсвіткою, світлового дощу та іншого). Фінансовий тиск, як і раніше, лягає на плечі батьків учнів закладу, при чому батьків всіх учнів, а не тільки школярів з ООП. Тут вміння адміністрації достукатися до батьків, звернутися до них по допомогу у вигляді добровільних пожертвувань – справжня наука. Адже більшість з них не розуміють, чому за їх кошт буде відремонтовано приміщення, а може ще й не одне, для занять з окремою групою учнів, а не з їх дітьми конкретно. Вихід є. Треба переконати батьків, що все обладнання може бути використано для всіх дітей, для проведення в ресурсній кімнаті індивідуальних занять з учнями, що слабо встигають, під час канікул. Всім класам можна робити перерви психологічного розвантаження як стимуляцію за певні досягнення або з метою чергування рухливих перерв і перерв спокою. Завести в ресурсну кімнату, де повністю обладнана зона відпочинку та психологічного розвантаження, весь клас або підгрупу учнів. Включити світлове обладнання, настроїти музичний супровід «звуки природи» – і клас вгамувався, і діти спокійні, і менше порушень під час перерви. Такий спосіб батьки схвалюють. Теж саме треба робити і з зоною фізичного розвантаження, в спортивно-ігровій зоні ресурсної кімнати. А тут вже будуть рухливі ігри та розваги. Складається графік відвідувань класами під час перерв, і діти проводять їх організовано на безпечному обладнанні під наглядом вчителя, а не бігаючи по коридору.
Тому ремонт і доукомплектування таких ресурсних кімнат прийдеться до вподоби батькам, і вони не будуть вже так категорично налаштовані проти благодійної допомоги.
Ще один підводний камінець, який може очікувати заклад з інклюзивними класами. Це імідж школи в мікрорайоні та місті. Це «добрі колеги», вчителі, адміністрації шкіл району або освітнього округу. Маючи бажання поповнити кількісні показники контингенту учнів власного закладу, вони роблять зайву славу школі, де функціонують інклюзивні класи. Вони страшать учнів та батьків комісією, тим, що підуть до школи «особливого зразка», якщо в школі певна кількість учнів з ООП.
Адже це, навпаки, показник глибокої індивідуальної роботи з дітьми, показник справжньої педагогічної уваги і педагогічної допомоги дітям, показник трудомісткої і кропіткої праці всього педагогічного колективу на користь дитині та її майбутнього. І це треба кожного разу роз’ясняти батькам. Розкривати як одну з переваг освітнього процесу закладу при презентації досвіду, під час звіту за підсумками роботи в школі, в розробці стратегії та перспективного плану розвитку школи. А ще директорові школи важливо створити не тільки команду супроводу дитини, а перш за все команду підтримки, команду однодумців – колектив, який налаштований працювати у єдності мети. Тоді і інклюзія «не так страшна, як малюють».
Якщо колектив не буде попередньо підготовлений та вмотивований, не допоможе й 20% доплата за роботу в інклюзивних класах. Позитивний результат можливий тільки після попередніх перемов та спільного рішення колективу. І тільки після цього спільно визначаються з учнями-кандидатурами на обстеження до ІРЦ на наступний навчальний рік. І тільки після цього починається індивідуальна робота з батьками.
Тому організація інклюзивного навчання в школі-важке, але вирішальне завдання, яке може стояти перед адміністрацією закладу освіти, якщо вона на чільне місце ставить допомогу, індивідуальний підхід, надання можливості кожній дитині проявити себе, відчути себе важливим і потрібним в суспільстві. А це й є одним з показників якості освітнього процесу в закладі в цілому.
Все нове дається важко. Переважну частину проблем можливо вирішити на місці, а частину – обов’язково виносити на обговорення в інші інстанції і на інші рівні, частину – використовувати досвід та «роботу над помилками» своїх колег.
