facebook

Неформальна освіта: як почати вчитися та припинити страждати

Що таке неформальна освіта та які її принципи варто запозичити українським школам.

Я не можу всадити дитину за парту, як я зможу її чомусь навчити?
— А хіба обов’язково сидіти за партою, щоби навчатись?

В українській школі найчастіше панує формальний підхід до освіти. У формальному освітньому підході дітей намагаються чомусь навчити — передати їм знання. Зрештою, успіх навчання дитини та роботи вчителя вимірюється оцінкою на контрольній роботі, а отримані знання часто забуваються одразу по завершенню навчального року. Основна мотивація до навчання в такому підході — отримати високу оцінку, тому діти бояться робити помилки, а сама школа пов’язана зі стражданням, а не навчанням.

Неформальна освіта заснована на інтересі дитини до навчання. У неформальному підході до освіти дитина — на першому місці. Контрольних робіт за неформального підходу немає, а ефективність освіти вимірюється тим, чи хоче дитина навчатися далі та самостійно розвиватися.

Ще 10 років тому неформальний підхід в Україні існував лише поза школою — в деяких гуртках або центрах позашкільної освіти. Зараз цілковито протиставляти неформальну освіту шкільній зовсім невірно. Навпаки: неформальний підхід варто інтегрувати в шкільну освіту і ось як це зробити.

Основні принципи неформальної освіти.
У неформальному підході вчителі вірять, що будь-яка особистість унікальна. Прагнення до нового та до навчання, творчість, підприємливість, здатність розмірковувати — риси, що притаманні кожній дитині. В неформальній системі освіти прагнуть виховати вільну та всебічно розвинену дитину, а не просто наповнити її знаннями.

На початку 1980-х Рада Європи почала активно працювати з темою неформальної освіти. Організація навчала педагогів та розробляла методики неформального підходу. Вони ж узагальнили принципи неформальної освіти, які частково або повністю можна застосовувати і в українській школі.

Чтайте також:  Що б не сталося – пий соду: у шкільному підручнику з хімії учням радять лікуватися содовим розчином

1. Збалансоване співіснування когнітивного, емоційного та практичного вимірів навчання

Неформальний підхід до освіти особливий тим, що увагу звертають не лише на те, які знання отримає дитина, але і те, як вона їх засвоює. Знання — не центральний елемент навчання, а лише його складова. Якщо в школі дитину не вчать застосовувати вивчене в житті, то навіщо її цьому навчають?

Емоційний аспект навчання не менш важливий. Дитина має почуватися безпечно та не боятися помилок, а вчитель повинен створити відповідну атмосферу. Впевненість в тому, що дитина буде почута, створює відчуття безпеки. Якщо не треба боятися, нічого не заважає дізнаватися щось нове і розвиватися далі. Тоді можлива свобода думки і самовираження.

2. Індивідуальне та спільне навчання — складові навчального процесу

Одна з основних цілей неформальної освіти — це навчитися вчитися. Вчитель має допомагати дитині розвиватися так, щоби їй було цікаво. В результаті, дитина може навчатися сама знаходити необхідну інформацію та застосовувати її.

З іншого боку, процес навчання має бути колективним. В неформальній освіті діти вчаться не тільки від вчителя (насправді, майже ніколи), але й одне від одного. Уроки планують так, щоби дати дитині висловити свою думку. Дитина має сформулювати власну думку і поділитися нею в маленькій групі або перед всім класом. Так і формується спільне навчання, бо думки інших можуть наштовхувати на роздуми.

Чтайте також:  Шість способів допомогти дитині полюбити навчання

Діти, які вперше потрапляють в систему неформальної освіти можуть здивуватися, що їхню думку справді хочуть почути. При поєднанні індивідуального та спільного навчання дитина відчуває себе потрібною та впевненішою в собі.

3. Навчальний процес — орієнтований на учнів та учениць

Кожній дитині під час уроку має бути цікаво. Це не означає, що вчитель має стати клоуном і розважати дитину, щоби досягти її уваги. Вчитель має створити такий план уроку, який зацікавить кожного та кожну. Якщо дитині не цікаво, то це означає, що варто разом з нею шукати інший шлях, щоби створити інтерес.

Центр освітньої системи — це дитина і навколо цього має бути побудований весь навчальний процес. У фокусі уваги весь час мають бути не отримані знання, не високі оцінки, а кожна конкретна дитина. В неформальній освіті найважливіше — це виховати незалежну людину, яка вміє вчитись, а не видати табель чи атестат.

4. Навчання є орієнтованим на процес

Через зміну фокусу з «зазубрювання» на цікавість до навчання, змінюється і фокус самої освіти — вона орієнтована не на результат, а на процес. Головна мета неформального підходу — не засвоєння навчальної програми, а розвиток здатності дітей до освіти. Обговорювати, дискутувати, формулювати причинно-наслідкові зв’язки — це і є той освітній процес, якого прагне неформальний підхід.

Дитина не просто навчається досягати певної мети, як-от вивчити сто дат з історії. Під час діалогу, дитина вчиться розуміти, чим ці дати важливі (або не важливі) і чому. Так вона навчиться не лише відтворювати матеріал, а і розуміти його. Те, як дитина дізнається про дату важливіше за те, щоби просто вивчити її напам’ять.

Чтайте також:  ЮНІСЕФ: діти часто заражаються COVID-19 поза школами

5. Навчання — наближене до реальних проблем та експериментальне

Освіта має бути наближеною до реальних проблем, а дитина має навчитись вирішувати їх шляхом практики. Якщо мова йде про анатомію, то варто не лише знати назви кісток і внутрішніх органів, але і вміти надавати першу допомогу. На уроці правознавства дитина має навчитись захищати свої права, а на уроці фізики — полагодити розетку. Навчання має давати дітям можливість розв’язувати реальні проблеми.

Ми не вчимо дітей кататися на велосипеді по книжках. Тоді чому ми вчимо їх розрізняти небезпечні рослини лише за картинками і ніколи не показуємо їх?

Як почати застосовувати принципи неформальної освіти в українській школі?
Взяти готову модель шкільної освіти та покласти її на український контекст — не надто вдала ідея. Втім почати застосовувати принципи неформальної освіти в школі цілком можливо. Щоби почати не потрібна додаткова освіта або сертифікація, оскільки готові матеріали для педагогів є на сайті Ради Європи, а деякі з них перекладені українською мовою.

Варто спробувати нові методі взаємодії з учнями під час уроків. Усі уроки в неформальному підході засновані на таких методах:

• комунікація: взаємодія та діалог;

• досвід, практика та експерименти;

• командна робота та партнерство;

• творчість, відкриття та відповідальність;

Орієнтованість на потреби дітей допоможе вчителям зацікавити учнів у навчанні, а дітям — почати вчитися та припинити страждати.

Джерело.


Повернутись вверх