Тисячу перший раз про оцінювання в НУШ
Автор: Григорій Громко
Розумію, що буду “битий”, що можливо отримаю сотні розгніваних коментарів типу “перестаньте знущатись над вчителями”, “йдіть працювати до школи”, “досить експериментів над дітьми”, але хочу написати ще раз про оцінювання в НУШ та про “злощасний” наказ 1093.
Головне – це приклад того, як нормальну ідею можна знівелювати через відсутність розуміння та комунікації між чиновниками та освітянами.
Насправді все не так страшно і погано, адже наказ 1093, незважаючи на деякі недоречності в його тексті, НІЧОГО НОВОГО не пропонує – читаємо статтю 17 Закону України “Про повну загальну середню освіту”, який набув чинності ще у 2020 році:
1. Кожен учень має право на справедливе, неупереджене, об’єктивне, незалежне, недискримінаційне та доброчесне оцінювання результатів його навчання незалежно від виду та форми здобуття ним освіти.
2. Основними видами оцінювання результатів навчання учнів є формувальне, поточне, підсумкове (тематичне, семестрове, річне) оцінювання, державна підсумкова атестація, зовнішнє незалежне оцінювання.
3. Формувальне, поточне та підсумкове оцінювання результатів навчання учнів на предмет їх відповідності вимогам навчальної програми, вибір форм, змісту та способу оцінювання здійснюють педагогічні працівники закладу освіти.
Хтось проти таких формулювань? Принаймі останні чотири роки обурених цим голосів не було.
Перш, ніж більш детально поговорити про оцінювання, маємо дати для себе конкретну відповідь на те, що є важливішим – власне процес навчання учнів, чи результат цього процесу? Так, звичайно, якісний результат неможливий без дієвого процесу, але процес без результату – це час, витрачений без користі.
Школа для того, щоб просто вчитися, чи для того щоб щось отримати, надбати, розвинути?
На багатьох освітян НУШ вже діє, як червона ганчірка на бика, але в Новій Українській Школі ми маємо відійти від “совдепівських” методів, коли оцінки використовували в якості “батога і пряника” під час “дресирування” учнів.
Світова педагогічна практика, і українська у тому числі, вже досить давно прийшла до висновку, що насправді існує два види оцінювання – поточне формувальне і підсумкове. “Апологетам” особливого місця формувального оцінювання – будь-яке поточне оцінювання є формувальним, якщо його результати впливають на формування освітнього процесу.
Формувальне оцінювання – це оцінювання не результатів навчання, а оперативне виявлення наявних проблем з опануванням навчального матеріалу, формуванням специфічних навичок і умінь з метою їх усунення під час подальшого навчання.
Як відбувається формувальне оцінювання? – шляхом спостереження та аналізу діяльності учня на уроці. Фіксація результатів формувального оцінювання і є поточні оцінки.
Чи мають бути поточні оцінки? У більшості випадків – так, адже це така собі “шкала-лінійка”, яка показує не поточний рівень відповідності результатів навчання Держстандарту, а ступінь усвідомленої активності учня у навчальному процесі – орієнтир для самого учня, для його батьків, і для вчителя, оскільки результати поточного формувального оцінювання є індикатором ефективності обраних вчителем педагогічних методик і технологій.
Оскільки нічого контраверсійного у вищесказаному немає, тож перейдемо до підсумкового оцінювання.
Підсумкове оцінювання — встановлення відповідності досягнутих результатів навчання учня вимогам державних освітніх стандартів. Воно контрастує з формувальним оцінюванням, яке фіксує ступінь розвитку учнів у певний момент часу, щоб інформувати вчителів про поступ у їх, учнів, навчанні.
Отже, формувальне оцінювання – це оцінка процесу, підсумкове оцінювання – оцінка результату, і саме це є ключовим у розумінні.
Результат є наслідком процесу, у реаліях навчального процесу він є наслідком процесу формування навчальних компетентностей по кожній освітній галузі протягом певного періоду навчання.
Результати навчання — це знання, уміння, навички, ставлення, цінності, набуті в процесі навчання, виховання та розвитку, які учень здатен продемонструвати після завершення освітньої програми на кожному рівні (циклі) загальної середньої освіти.
Зрозуміло, що результати навчання можна ідентифікувати, спланувати, виміряти й оцінити, вони визначені у Держстандартах і основою для створення модельних і навчальних програм.
Саме тут варто конкретизувати, що ми надалі розумітимемо під поняттям “компетентність”. Компетеність – це всього лише вміння використовувати набуті знання та навички. Вони поєднують наявні базові знання, фактичні навички та вміння їх практично застосовувати з урахуванням ціннісних орієнтирів, а школа має формувати не тільки все, а й потребу у застосуванні всього вищенаведеного.
На уроках ми не формуємо “групи результатів”(вже мав змогу таке читати неодноразово) – ми вчимо працювати з інформацією, формуємо знання, розвиваємо уміння використовувати знання та навички для розв’язування практичних задач і проблем.
Результати (групи результатів) – це підсумок освітнього процесу, який не є одномоментним і має достатню тривалість.
Висновок – ми не можемо оцінювати “групи результатів” на кожному уроці, адже для їх формування потрібен більш або менш тривалий навчальний період, протягом якого будуть формуватися відповідні знаннєві, ціннісні та інші складові компетентностей.
Дехто починає вже щось підозрювати – “ми повертаємось до тематичного оцінювання? Але ж Держстандарті немає тем!” Так, у Держстандарті навчальних тем немає, але на підставі Держстандарту укладено модельні програми, які мають поділ пропонованого змісту навчального матеріалу на окремі теми, а деякі з них у “Результатах навчання” мають деталізацію щодо відповідності цих результатів групам, визначеним у Держстандарті.
Коли проводити підсумкові оцінювання? Це залежить від стратегії і тактики побудови освітнього процесу кожним окреми вчителем. Можливі різні ситуації:
– в кінці семестру за всіма групами результатів;
– в кінці окремої теми(тематичне оцінювання за групами результатів);
– після вивчення кількох тем;
– під час вивчення теми/розділу, причому в останніх трьох випадках можуть оцінюватись окремі групи результатів.
Головне, що маємо розуміти під час визначення термінів підсумкових оцінювань – для формування результату відбувається протягом певного терміну навчання, тобто не можна оцінювати “групи результатів” на першому-другому уроках нової теми.
Чи обов’язково проводити окремі письмові(або в іншій формі) роботи для підсумкового оцінювання? Бажано, але це не є абсолютною догмою – для деяках шкільних предметів підсумкове оцінювання може бути проведено за результатами “Щоденника спостережень” вчителя, інший випадок – підсумкове оцінювання виконаного учнем навчального проєкту. І не забуваємо, що підсумкові оцінки мають фіксуватися за відповідними групами результатів.
Часте запитання – що робити, якщо учень пропустив урок, під час якого проводилось підсумкове оцінювання? Чи можна скористатись для підсумкового оцінювання поточними оцінками? Поточне та підсумкове оцінювання є різними за своєю природою (див.вище), саме тому не можна використовувати поточні оцінки для підсумкового оцінювання. Вчитель може запропонувати учню виконати підсумкову роботу в інший час, під час наступного уроку (підсумкова оціювання може бути фрагментом уроку), у формі домашнього завдання (при можливості), головна вимога – до кінця семестру учень має отримати хоча б одну оцінку по кожній групі результатів, у крайному випадку можна скористатись і “Щоденником спостережень”(при його наявності).
Чи може бути підсумкова оцінка вище/нижче поточних? Так, звичайно, хоча на вебінарах МОНУ та ОІППО вам не сказали, але підсумкове оцінювання фактично є “іспитом”, таким собі періодичним екзаменом. Разом з тим, велика різниця між поточними і підсумковими оцінками може викликати підозру щодо об’єктивності оцінювання вчителем.
Як проводити підсумкові оцінювання з фізичної культури? Має бути розуміння, що результати навчання, визначені у Держстандарті, не є конкретними нормативами, які кількісно визначають ступінь фізичної підготовки учнів, вони передбачають, що учень/учениця, для прикладу, самостійно добирають фізичні вправи для регулювання свого емоційного стану, беруть участь у різних видах фізкультурно-оздоровчої діяльності та власним прикладом пропагують здоровий спосіб життя, дотримуються правил безпеки у процесі рухової діяльності, передбачають можливі негативні наслідки від недотримання цих правил – тобто саме у цьому випадку важливим є результати спостережень та рефлексій під час проведення уроків.
Ви побачили у цьому дописі щось, що суттєво відрізняється від змісту наказу 1093? Так, це саме він, той самий наказ, але з трактуванням відповідно до щоденної практичної діяльності вчителів.
Ніхто не критикує загальні критерії (додаток 1 до наказу 1093) – це всього лише відповідність результатів оцінкам дванадцятибальної системи(1-12).
Найбільше нарікань на невідповідність кількості груп результатів у Держстандарті, галузевих критеріях та Свідоцтві досягнень:
– У Держстандарті громадянська та історична освітня галузь має 6 груп результатів, у додатку до наказу 1093 та Свідоцтві – 3 групи;
– У Держстандарті та галузевих критеріях з іноземної мови – 3 грпи результатів, у Свідоцтві, як не дивно, – 4 групи;
– природнича та математична освітні галузі у Держстандарті мають по 4 групи результатів, у додатку до наказу 1093 та Свідоцтві – 3 групи.
Звичайно, що укладачі наказу 1093 хотіли зробити краще для вчителів, об’єднавши деякі близькоспоріднені групи, але ж про це варто було б згадати у загальній частині Рекомендацій.
Є нарікання щодо формулювання груп результатів у соціальній та здоров’язбережувальній галузі – має бути “виявляє”, “використовує”, “усвідомлює”, а не загальні терміни.
Будь-які рекомендації мають бути написані так, щоб вони давали відповіді на всі можливі запитання, а не викликали десятки нових.
Всіх вищеназваних проблем, у тому числі і з комунікацією, можна було б уникнути, якщо повернутися до практики громадського обговорення нормативних документів МОНУ.
І насамкінець – по закінченню війни варто повернутися до ДПА та щорічних іспитів у кожному класі, починаючи з четвертого, за завданнями, підготовленими не вчителями, а УЦЯО – ми маємо знати більш об’єктивну ситуацію у нашій освіті.
