Провал «реформи НУШ»: винні точно не вчителі
Будь-яка освітня реформа має концентрувати суспільну увагу на людях, які виступають «носіями знань».
Нещодавно міністр освіти і науки Оксен Лісовий заявив, що «НУШ у 5–7 класах «провисла» через неготовність учителів».
Міністр пояснив свою тезу: «Відбувся такий собі обман дітей, коли вони вийшли з нової молодшої школи і в п‘ятому класі повернулися назад до ціннісних підходів старої школи. Я не буду узагальнювати, тому що є дуже прогресивні колективи, які витягнули це на собі. Але так, маємо проблему».
Занепокоєння міністра зрозуміти можна. З одного боку – «Нова українська школа» (скорочено НУШ) представлена суспільству як головна освітня реформа. Відповідно, суспільство справедливо очікує конкретних позитивних результатів.
Але з іншого боку – маємо досить невтішні результати міжнародного дослідження PISA, які доводять низьку компетентність українських школярів, а також їхню слабку навичку застосовувати «книжні знання» до вирішення практичних ситуацій.
Але, на мій погляд, у провалі «реформи НУШ» винні зовсім не вчителі, а в першу чергу – її ідеологи.
Автор цих рядків у блозі на порталі Освіта.ua вже звертав увагу на надзвичайно слабке нормативно-правове та методичне забезпечення «реформи». «Ідеологи НУШ» сконцентрувалися на яскравих презенташках, моднявих відосиках, розлогих інтерв’ю, закордонних гастролях, на отриманні численних міжнародних грантів – тобто на тому, що приносить або гроші, або політичні дивіденди.
Значно менше уваги приділялося і приділяється справді важливим ділянкам роботи – нормативно-методичному забезпеченню, навчанню вчителів, коригуванню програм і планів, розробці і доставці підручників, творчому використанню кращого вітчизняного досвіду.
(У дужках нагадаю, що 2020 рік став першим в новітній історії української середньої освіти, коли школи вчасно (тобто у серпні) отримали щойно надруковані підручники, що було принциповою позицією тодішнього очільника Міністерства освіти і науки України. Цілком очікувано, що цей простий факт «ідеологи НУШ» вперто не помічають. А от публічного звіту про здобутки 2023 року цілком очікувано не оприлюднено).
Результат – закономірний. Значна кількість здобувачів середньої освіти, які є «вихованцями НУШ», не володіють елементарними навичками – не розуміють прочитаного, не можуть відтворити ключовий зміст почутого, не вміють застосувати математичні знання для вирішення простих практичних ситуацій.
Критичні матеріали про так звану «реформу НУШ» – реформу, яка передбачає побудову «Нової української школи» – дедалі частіше зустрічаються не лише в освітній публіцистиці, а також у наукових журналах та спеціалізованих виданнях. Ситуація настільки критична, що одна народна депутатка закликала навіть оголосити «надзвичайний стан в освіті».
Для багатьох розумних людей і досі залишається дивиною, що ані базовий Закон України «Про освіту», ані профільний Закон України «Про повну загальну середню освіту» не містить визначення поняття «Нова українська школа».
Це словосполучення зустрічається лише в Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року, яка затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2016 р. № 988-р (підписане Володимиром Гройсманом).
Якщо вірити тексту Концепції, підґрунтям для її розробки стали Рекомендації Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу «Про основні компетенції для навчання протягом усього життя». Це консультативно-рекомендаційний (а не нормативний!) документ, який оприлюднений ще у 2006 році, дає певні настанови для заможних країн ЄС (але не України!).
У Додатку до Рекомендацій, який має назву «Основні компетенції для навчання протягом усього життя – європейські еталонні рамки» наведено таке визначення: «Компетенції визначаються у цій Рекомендації, як набір знань, навичок та відношень, що стосуються ситуації. Основні компетенції – це ті, які необхідні всім громадянам для особистої реалізації та розвитку, активного громадянського життя, соціальної єдності та можливості працевлаштування».
У підпункті 15) пункту 1 статті 1 Закону України «Про освіту» не наведено визначення поняття «компетенції», натомість наведено таке визначення: «компетентність – динамічна комбінація знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та / або подальшу навчальну діяльність».
Отже, неважко помітити, що європейське розуміння поняття «компетенція» та українське розуміння поняття «компетентність» з філософської точки зору доволі помітно різняться. Європейський документ робить акцент на особистій реалізації та розвитку (тобто виходить із парадигми необхідності розвитку індивідуальності та індивідуальних талантів), а український – на необхідності ефективної соціалізації (тобто бути адекватною частинкою соціуму).
Таким чином, має місце повна плутанина. Український закон сформульований, виходячи з урахуванням «вищих інтересів суспільства», але при цьому українська Концепція дає посилання на європейський документ, який наголошує в першу чергу на врахування «вищих інтересів людини».
Але на цьому плутанина не завершується.
У Законі України «Про освіту» подано загальну характеристику різних складників (або ланок) освіти – дошкільна освіта (стаття 11), повна загальна середня освіта (стаття 12), позашкільна освіта (стаття 14), професійна (професійно-технічна) освіта (стаття 15), фахова передвища освіта (стаття 16), вища освіта (стаття 17), освіта дорослих (стаття 18). Але перелік компетентностей, якими має володіти здобувач освіти, поданий лише у статті 12 – тобто в статті, яка стосується повної загальної середньої освіти.
З бюрократичної точки зору це означає, що всі компетентності (або їхню переважну більшість) громадяни України мають набувати лише в системі середньої освіти.
Звісно, це абсурд. Але з абсурдом ми маємо справу завжди, коли стикаємося з результатами бурхливої діяльності так званих «ідеологів НУШ».
Плутанині немає кінця і краю.
У абзаці першому пункту 1 статті 12 Закону України «Про освіту» вказано, що метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності.
Отже, український законодавець не визнав, що метою повної загальної середньої освіти є набуття (або формування) компетентностей, натомість зробив акцент на комплексному і системному розвитку сучасної особистості – людини, здатної повноцінно реалізовувати свої таланти.
Можна сформулювати і так: український законодавець розглядає дитину значно ширше, аніж «простого носія компетентностей».
Насамкінець – повна плутанина із переліком компетентностей / компетенцій.
У Додатку Рекомендації Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу «Про основні компетенції для навчання протягом усього життя», на який наведено посилання у Концепції, наведено такий перелік компетенцій:
1. Спілкування рідною мовою;
2. Спілкування іноземними мовами;
3. Знання математики та загальні знання у сфері науки і техніки;
4. Навички роботи з цифровими носіями;
5. Навчання заради здобуття знань;
6. Соціальні та громадянські навички;
7. Ініціативність та практичність;
8. Обізнаність та самовираження у сфері культури.
У тексті Концепції є таке речення: «ключовими компетентностями є спілкування державною і рідною в разі відмінності мовою, спілкування іноземними мовами, математична грамотність, компетентності в природничих науках і технологіях, інформаційно-цифрова компетентність, уміння навчатися впродовж життя, соціальні і громадянські компетентності, підприємливість та фінансова грамотність, загальнокультурна грамотність, екологічна грамотність і ведення здорового способу життя».
У абзаці другому пункту 1 статті 12 Закону України «Про освіту» подається такий перелік «ключових компетентностей, необхідних кожній сучасній людині для успішної життєдіяльності»:
- вільне володіння державною мовою;
- здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами;
- математична компетентність;
- компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій;
- інноваційність;
- екологічна компетентність;
- інформаційно-комунікаційна компетентність;
- навчання впродовж життя;
- громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей;
- культурна компетентність;
- підприємливість та фінансова грамотність;
- інші компетентності, передбачені стандартом освіти.
Кидається в очі, що кожен із трьох процитованих документів містить власний перелік компетентностей / компетенцій.
Пересічний учитель може сказати: «Треба виходити з вимог закону, бо він має вищу силу». Тоді його швиденько заклеймлять ганьбою і звинуватять у махровій ідеологічній диверсії з діагнозом: «ігнорує реформу НУШ».
Пересічний вчитель може сказати інакше: «Треба виходити з вимог Концепції, адже там зустрічається згадка про НУШ». Тоді його швиденько заклеймлять ганьбою і звинуватять у махровій ідеологічній диверсії з діагнозом: «ігнорує чинний закон».
Тому пересічному вчителю доцільно взагалі не замислюватися над цими питаннями – про гармонічність та відповідність один одному європейських документів, Концепції, закону, стандартів освіти і навчальних програм.
Підсумуємо.
Ми не можемо дати чітку формальну відповідь, на вирішення яких саме педагогічних та виховних задач, виходячи з інтересів особистості, націлена так звана «реформа НУШ».
«Реформа НУШ» ґрунтується на іноземних напрацюваннях майже двадцятирічної давнини, які виходять з теорії людиноцентризму. В українських документах містяться посилання на іноземні джерела, але немає точного відтворення їхнього змісту.
Українські документи протирічать один одному. Вони частково виходять з пріоритету інтересів особистості, частково – з інтересів суспільства.
Окрім того, українські документи не мають внутрішньої логіки і скоріш за все при їхньому проектуванні «ідеологи» враховували поточну політичну доцільність та результати закордонних гастролей, а не національні інтереси та здоровий глузд.
Зовсім не дивно, що українські діти, якщо вірити дослідженню PISA, демонструють гірші компетентності, аніж діти з розвинутих країн. Адже навчальні програми різних країн роблять акцент на формуванні різних компетенцій-компетентностей.
Автор цих рядків має певний досвід роботи в Міністерстві освіти і науки України. Жодного разу не чув, аби так звані «ідеологи НУШ» внесли хоча б якусь пропозицію про приведення нормативно-правової бази з питань середньої освіти в елементарний порядок.
Натомість від них ми регулярно чули публічні крики, невмотивовані істерики, голослівні звинувачення, суцільний бруд, відверті маніпуляції і перекручення.
На мою скромну думку, в умовах повної нормативно-методичної плутанини звинувачувати пересічного вчителя, у тому числі дорікати на його «неготовність» – погодьтеся, трішечки неправильно.
І останнє. Будь-яка освітня реформа, на моє переконання, має концентрувати суспільну увагу на людях, які виступають «носіями знань» – йдеться про педагогів, учителів, викладачів, майстрів, вчених. Саме від фахової майстерності, мотивованості, відданості справі, матеріального забезпечення цих людей залежить результативність всіх «освітніх ініціатив», якщо вони справжні.
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021 – 2023), доктор економічних наук, професор.
