Наказати ≠ виправити. Що робити, коли дитина не слухається?
“Дам по попі”, “Зараз отримаєш”, “Тиждень без планшета та телефона” – а як ви караєте своїх дітей?
Чи варто взагалі карати дітей? – на ці питання спробую дати відповідь.
Криком ситуацію не виправити
Крик чи покарання у вигляді забирання планшета чи домашнього арешту на декілька днів, на мою думку, явно не допоможуть вплинути на дитину.
Це може розізлити, проаналізувати ситуацію так, аби наступного разу не попастися тощо. Словом, будь-що, аби не отримати покарання, але не усвідомити.
Для того, аби більше не робити, дитина має усвідомити, що це:
- проблема,
- в чому вона полягає
- як її треба вирішити або виправити.
Говоріть з дітьми, пояснюйте, разом аналізуйте. Тільки в такому випадку ви досягнете успіху, аби допомогти вашій дитині в чомусь виправитись.
Без покарань виховання теж шкідливе
Дитині, яка не знаходить вибудуваних дорослими кордонів, тривожно. Уявіть, що йдете хащами з крутими ярами та болотами.
Кого б ви хотіли бачити поруч – розгубленого подорожнього, який чекає від вас порад, чи досвідченого провідника з картою та знанням місцевості?
Так само дитині страшно на дорослій території, якщо її не знайомлять з обмеженнями, не вчать наслідкам дій, дозволяють усі забаганки.
Як встановити вдома правила та покарання
Раджу встановити правила, з яких кожній дитині будуть зрозумілі можливі наслідки.
Правила мають бути чіткі. Дитина має увідомлювати правила та знати, що буває в разі порушення цих правил. А ще дитина має розуміти наслідки своїх дій.
Не вигадуйте правила вже після проступку. Наприклад, уявімо ситуацію, радісна дитина не може зосередитися, адже ви йдете в гості, переодягаєтеся тощо. Але в останню мить ви кажете: “Оскільки уроки не зроблені, залишаєшся вдома”.
Система не працюватиме, якщо ви щоразу змінюватимете правила, або порушуватимете, коли ви в доброму гуморі.
Найефективніший метод – після порушень настають природні наслідки. Приміром, якщо іграшка поламана – дитина має її полагодити, а не отримати таку саму. Якщо іграшки не зібрані до прогулянки, дитина має все скласти.
Правила мають ґрунтуватися на реалістичних очікуваннях. Зважайте на вік та темперамент дитини.
Екстраверт не може цілий день тихо сидіти. Інтроверт не може все робити швидко. Малюк не здатен тривалий час зосереджувати увагу на одному занятті або займатися чимось нудним, бо треба. Не можна дитину карати за те, що вона така, як є.
Бувають обставини, які зумовлюють поведінку. Приміром, дошкільня може втомитися, відчувати голод, перші ознаки хвороби, нервове збудження.
Молодший школяр може дратуватись, бо з кимось посварився, мав поганий день у школі, турбується щодо ситуації в сім’ї (сварок батьків, наприклад). Усе це не скасовує покарання, але відповідальність батьків – знайти причину і подбати про дитину, а не множити порушення.
Скажімо, відправити до ліжка втомленого малюка перш ніж він щось накоїть, а не ставити раз за разом у куток.
Хваліть щоразу, коли дитині вдалося перебороти себе. Наприклад: “Тобі не хотілося робити уроки зараз, але ти зміг це зробити! Я тобою пишаюся”.
За що не можна карати дітей?
- помилки (їх роблять усі, на них вчаться навіть дорослі),
- повільність (діти вчаться поступово),
- активність (навіть на людях – це нормально),
- відмінність від інших (фізична чи психологічна),
- негативні емоції,
- за прояв почуттів (сором, плач, злість – усі почуття потрібні, забудьте про “хлопчики не плачуть”),
- неуспішність у навчанні (хваліть зусилля, підтримуйте),
- ненавмисна шкода (дитина вчиться обережності),
- вимагання більшого (дитина вчиться ставити цілі),
- обман (шукайте причину – страх бути покараним, фантазії, необхідність).
Додам, що під час будь-яких, вигаданих вами, обмежень чи покарань дитина повинна знати і не сумніватися у тому, що її люблять, завжди чекають, і що вона все одно залишається членом цієї сім’ї.
Олена Вишнякова, почесний консул Латвійської Республіки у Чернігові, спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці “Погляд” не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
