Що таке неформальна освіта та які її принципи варто запозичити українським школам.
— Я не можу всадити дитину за парту, як я зможу її чомусь навчити?
— А хіба обов’язково сидіти за партою, щоби навчатись?
В українській школі найчастіше панує формальний підхід до освіти. У формальному освітньому підході дітей намагаються чомусь навчити — передати їм знання. Зрештою, успіх навчання дитини та роботи вчителя вимірюється оцінкою на контрольній роботі, а отримані знання часто забуваються одразу по завершенню навчального року. Основна мотивація до навчання в такому підході — отримати високу оцінку, тому діти бояться робити помилки, а сама школа пов’язана зі стражданням, а не навчанням.
Неформальна освіта заснована на інтересі дитини до навчання. У неформальному підході до освіти дитина — на першому місці. Контрольних робіт за неформального підходу немає, а ефективність освіти вимірюється тим, чи хоче дитина навчатися далі та самостійно розвиватися.
Ще 10 років тому неформальний підхід в Україні існував лише поза школою — в деяких гуртках або центрах позашкільної освіти. Зараз цілковито протиставляти неформальну освіту шкільній зовсім невірно. Навпаки: неформальний підхід варто інтегрувати в шкільну освіту і ось як це зробити.
Основні принципи неформальної освіти.
У неформальному підході вчителі вірять, що будь-яка особистість унікальна. Прагнення до нового та до навчання, творчість, підприємливість, здатність розмірковувати — риси, що притаманні кожній дитині. В неформальній системі освіти прагнуть виховати вільну та всебічно розвинену дитину, а не просто наповнити її знаннями.
На початку 1980-х Рада Європи почала активно працювати з темою неформальної освіти. Організація навчала педагогів та розробляла методики неформального підходу. Вони ж узагальнили принципи неформальної освіти, які частково або повністю можна застосовувати і в українській школі.
1. Збалансоване співіснування когнітивного, емоційного та практичного вимірів навчання
Неформальний підхід до освіти особливий тим, що увагу звертають не лише на те, які знання отримає дитина, але і те, як вона їх засвоює. Знання — не центральний елемент навчання, а лише його складова. Якщо в школі дитину не вчать застосовувати вивчене в житті, то навіщо її цьому навчають?
Емоційний аспект навчання не менш важливий. Дитина має почуватися безпечно та не боятися помилок, а вчитель повинен створити відповідну атмосферу. Впевненість в тому, що дитина буде почута, створює відчуття безпеки. Якщо не треба боятися, нічого не заважає дізнаватися щось нове і розвиватися далі. Тоді можлива свобода думки і самовираження.
2. Індивідуальне та спільне навчання — складові навчального процесу
Одна з основних цілей неформальної освіти — це навчитися вчитися. Вчитель має допомагати дитині розвиватися так, щоби їй було цікаво. В результаті, дитина може навчатися сама знаходити необхідну інформацію та застосовувати її.
З іншого боку, процес навчання має бути колективним. В неформальній освіті діти вчаться не тільки від вчителя (насправді, майже ніколи), але й одне від одного. Уроки планують так, щоби дати дитині висловити свою думку. Дитина має сформулювати власну думку і поділитися нею в маленькій групі або перед всім класом. Так і формується спільне навчання, бо думки інших можуть наштовхувати на роздуми.
Діти, які вперше потрапляють в систему неформальної освіти можуть здивуватися, що їхню думку справді хочуть почути. При поєднанні індивідуального та спільного навчання дитина відчуває себе потрібною та впевненішою в собі.
3. Навчальний процес — орієнтований на учнів та учениць
Кожній дитині під час уроку має бути цікаво. Це не означає, що вчитель має стати клоуном і розважати дитину, щоби досягти її уваги. Вчитель має створити такий план уроку, який зацікавить кожного та кожну. Якщо дитині не цікаво, то це означає, що варто разом з нею шукати інший шлях, щоби створити інтерес.
Центр освітньої системи — це дитина і навколо цього має бути побудований весь навчальний процес. У фокусі уваги весь час мають бути не отримані знання, не високі оцінки, а кожна конкретна дитина. В неформальній освіті найважливіше — це виховати незалежну людину, яка вміє вчитись, а не видати табель чи атестат.
4. Навчання є орієнтованим на процес
Через зміну фокусу з «зазубрювання» на цікавість до навчання, змінюється і фокус самої освіти — вона орієнтована не на результат, а на процес. Головна мета неформального підходу — не засвоєння навчальної програми, а розвиток здатності дітей до освіти. Обговорювати, дискутувати, формулювати причинно-наслідкові зв’язки — це і є той освітній процес, якого прагне неформальний підхід.
Дитина не просто навчається досягати певної мети, як-от вивчити сто дат з історії. Під час діалогу, дитина вчиться розуміти, чим ці дати важливі (або не важливі) і чому. Так вона навчиться не лише відтворювати матеріал, а і розуміти його. Те, як дитина дізнається про дату важливіше за те, щоби просто вивчити її напам’ять.
5. Навчання — наближене до реальних проблем та експериментальне
Освіта має бути наближеною до реальних проблем, а дитина має навчитись вирішувати їх шляхом практики. Якщо мова йде про анатомію, то варто не лише знати назви кісток і внутрішніх органів, але і вміти надавати першу допомогу. На уроці правознавства дитина має навчитись захищати свої права, а на уроці фізики — полагодити розетку. Навчання має давати дітям можливість розв’язувати реальні проблеми.
Ми не вчимо дітей кататися на велосипеді по книжках. Тоді чому ми вчимо їх розрізняти небезпечні рослини лише за картинками і ніколи не показуємо їх?
Як почати застосовувати принципи неформальної освіти в українській школі?
Взяти готову модель шкільної освіти та покласти її на український контекст — не надто вдала ідея. Втім почати застосовувати принципи неформальної освіти в школі цілком можливо. Щоби почати не потрібна додаткова освіта або сертифікація, оскільки готові матеріали для педагогів є на сайті Ради Європи, а деякі з них перекладені українською мовою.
Варто спробувати нові методі взаємодії з учнями під час уроків. Усі уроки в неформальному підході засновані на таких методах:
• комунікація: взаємодія та діалог;
• досвід, практика та експерименти;
• командна робота та партнерство;
• творчість, відкриття та відповідальність;
Орієнтованість на потреби дітей допоможе вчителям зацікавити учнів у навчанні, а дітям — почати вчитися та припинити страждати.
