У МОН розробили стратегію розвитку інклюзивного навчання: через війну дітей з особливими освітніми потребами стає більше
Заступниця міністра освіти і науки України з питань дошкільної та інклюзивної освіти Євгенія Смірнова разом з командою працює над проєктом національної стратегії розвитку інклюзивного навчання в Україні. Зокрема, нині вони представили документ, в якому пропонують методи його вдосконалення.
Про те, яких змін потребує цей сегмент Смірнова розповіла Новій українській школі. Подробиці читайте далі у матеріалі.
Заступниця міністра освіти розповідає, що нині зроблено вже багато кроків у напрямку впровадження інклюзивного навчання на всіх рівнях, з урахуванням всіх потреб. Проте, з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну перед посадовцями постало багато нових викликів, які потребують негайного вирішення, адже особливих дітей стає більше.
“Діти, травмовані досвідом війни, ті, які опинилися в складних життєвих обставинах, діти з інвалідністю, й ті, які деякий час не мали доступу до навчання через хворобу, війну чи інші причини – усі вони є дітьми з особливими освітніми потребами, яким необхідна увага й пітримка в інтеграції в шкільному середовищі”, – підкреслює Смірнова.
Приєднуйтесь до нашої нової спільноти ОСВІТА UA
Посилання:https://www.facebook.com/groups/1023345988199205/?ref=share
За її словами, війна змусила швидше пристосовуватись до змін й вчителів та в короткі сроки знаходити підхід до травмованих такими подіями дітей.
Нова Стратегія передбачає реалізацію єдиної системи та механізмів ефективної державної політики, аби у всіх школярів була можливість отримувати освіту за їхніми потребами. Зокрема, в планах розвʼязати ключові проблеми, які залишаються в навчанні.
Серед них:
- недостатньо інклюзивне середовище, без належних умов для отримання якісної освіти, соціалізації, підготовки до самостійного життя та професійної діяльності;
- через відсутність якісного доступного інклюзивного навчання в громадах відбувається недостатня самореалізація дітей з ООП;
- упереджене ставлення до людей з ООП та інвалідністю.
Також фахівці, при розробленні документу, врахували необхідність розширення послуг для тих, хто отримав травми, включно з психологічними, від війни. Перші зміни, згідно зі Стратегією, будуть впроваджуватися вже на початку 2024 року.
Зокрема, як зазначає Смірнова, спочатку буде вдосконалена нормативно-правова база, яка потім буде впроваджуватися по регіонах. За її словами, в центрі всіх рішень має бути, в першу чергу, дитина і її потреби. Задля цього будуть вдосконалені системи контролю за розвитком інклюзивної освіти. Цей крок необхідний для того, аби підтримувати рівень якості у цьому напрямку. Тож у відомстві освіти створять програми та рекомендації для закладів, а також планують забезпечити необхідними ресурсами на рівні громад, аби й там могли отримувати необхідні послуги.
За словами заступниці міністра освіти, в Стратегії врахували й необхідність облаштування укриттів для маломобільних груп населення, адже такі громадяни мають бути повноцінними членами суспільства. Тож ця проблема буде має вирішуватись як на рівні держави, так і на рівні територіальних громад. Крім цього, планується залучення й недержавних та міжнародних організацій.
Також зміниться підготовка педагогів, зокрема, буде підвищуватися рівень їхньої кваліфікації, для того, аби діти, які зазнали впливу воєнних дій отримували необхідну підтримку в навчанні. Крім цього, буде проведена оцінка потреб громадян з ООП.
Стратегія, в її ідеальному вигляді, передбачає співпрацю між усіма органами виконавчої влади на всіх рівнях. В першу чергу, необхідно надати інформацію людям про те, які вони, діти з особливими освітніми потребами. Адже, найчастіше, реакція, яку викликають такі діти заважають їм соціалізуватись і проявляти свою активність.
Нині в Україні діє система спеціального навчання, де зосереджені найкращі експерти й комплексний підхід до навчання, розвитку й реабілітації дітей з ООП. Тож такий досвід можна використовувати для розвитку інклюзивного навчання, зокрема і для навчання педагогів.
До 2030 року в Стратегії закладені завдання, які мають підготувати кадрів для надання певних послуг, повʼязаних з інклюзивним навчанням. Проте не меншої уваги потребує і питання психоемоційного аспекту. Адже діти, які втратили домівки або близьких через війну мають навчатися за адаптованим матеріалом: шкільна література, де згадується будинок, кімната, рідні може травмувати таких учнів. Тож вчителям потрібно аналізувати проведення уроків, домашніх завдань, дискусій.
Смірнова наголосила на тому, що в закладах освіти має бути сформована культура інклюзивності, аби люди поважали різноманітність. І це стосується не лише фізичних аспектів, але повага до поглядів й думок, культурного, історичного й релігійного досвіду. Тож, незалежно від таких факторів, кожен учасник освітнього процесу має право на повагу у закладі освіти, яка формується створенням умов для таких людей, а не підлаштуванням таких людей до умов.
