У березні 2020 року дитячі садки і школи закрили на невизначений термін через епідемію коронавірусу, і діти “пішли” на дистанційне навчання. В результаті тисячі дітей з розладом аутистичного спектру (РАС) залишилися наодинці з проблемою – неможливістю отримувати знання і вчитися соціальним навичкам у відповідній формі.
Чому так вийшло і як діти з особливими потребами насправді пережили карантин Знай.uа розповіла директор садка для дітей з особливостями розвитку “Дитина з майбутнім” Наталія Стручек.
“Для дітей з аутизмом та їхніх батьків такі “канікули” стали серйозним випробуванням, – зазначила Стручек. – Стрес, стрибок тривожності, часті істерики, регрес в знаннях і соціальних навичках – лише мала частина проблем, до яких привіла перерва у навчанні. Пов’язано це з особливостями сприйняття дітей з РАС – їм важко даються зміни. Плюс навички взаємодії з іншими дітьми не розвиваються дистанційно і поза колективом, а вже освоєні швидко забуваються”.
Психологічні особливості дітей з аутизмом
Як розповіла директор саду, найменша зміна звичного викликає стрес у дитини з РАС. Нове блюдо або іграшка, дивний запах або футболка з оригінальним принтом насторожують, але частіше дитина з аутизмом відкидає “нововведення”.
Негативна реакція на зміни посилюється з віком – чим довше аутист живе за звичним графіком і правилами, тим сильніше реагує на зміни. Тому у малюків молодшого дошкільного віку батьки не відзначають кардинальних емоційних і поведінкових змін, адже діти не встигли звикнути до саду і одноліткам.
Старшим дошкільнятам і школярам пощастило набагато менше, адже карантин зруйнував звичне життя. Якщо раніше дитина з РАС чітко знала послідовність дій і розпорядок дня, то зараз в голові запанував хаос, лякаючий і незвичний. Стан дитини з аутизмом схож на почуття паніки дорослої людини, яка в одну мить втратила роботу, дах над головою і сім’ю. І як таке витримати?
Такий стрес вилився в букет психологічних реакцій: одні діти проявляють агресію і непослух, інші – систематично влаштовують батькам істерики на рівному місці або замикаються в собі ще більше, а у частини дітей з аутизмом відзначаються порушення сну і апетиту. Вищим ступенем реакції на подібний стрес став регрес закріплених поведінкових патернів – діти в домашніх умовах перестали реагувати на речі адекватним чином, звівши нанівець зусилля з навчання.
Дистанційне навчання не вирішує головне завдання дітей з РАС
Щоб звикнути до нового середовища, навчитися спілкуватися з однолітками, реагувати і слідувати вказівкам педагога, дитині з РАС потрібно набагато більше часу, ніж нейротиповій. Кожен навик довго відточується, на освоєння знань йдуть місяці. Але про головне завдання школи або садка для дітей з аутизмом – соціалізацію – довелося на якийсь час забути.
І ось чому.
Навіть якщо батьки посадять дитину перед екраном монітора, толку буде мало – вести діалог з дитиною, яка, наприклад, не розмовляє – не під силу навіть кращому в світі вчителю. Діти з РАС не навчаються соціальним навичкам з відео, книг або розповідей дорослих. Результат дає тільки систематичне включення в дитячий соціум і навчання з урахуванням інклюзивних особливостей кожного.
В умовах жорсткого карантину вчителями і тьюторами стали батьки, які потребували знань і методів навчання дітей. Так, педагоги та адміністрація дитсадка “Дитина з майбутнім” кілька місяців жорсткого карантину щодня підтримували зв’язок з батьками – кожен отримував рекомендації щодо розвитку дітей вдома. Також бажаючі брали участь у вебінарах, лекціях, читали тематичні статті експертів – інформація у вільному доступі на сайті установи.
Наталія Стручек заявила, що такий підхід дав результат: “Батьки самостійно займалися з дітьми і кілька місяців перерви в заняттях не привели до сильного регресу у малюків. Але над відновленням академічних і соціальних навичок у старших дітей доведеться потрудитися”.
Навіть після відкриття дитсадків через санітарно-епідеміологічні обмеження неможливо забезпечити освітні потреби дитини з аутизмом повністю – кількість місць в групах обмежили, а батьки через карантин і самі намагаються не водити малюків в садки.
Дистанційне навчання вдалося загалом приватним школам з технічною базою, спеціальними навичками педагогів і підтримкою батьків. У багатьох українських вчителів в державних навчальних закладах навіть немає смартфонів, не кажучи вже про комп’ютери і вміння користуватися Інтернетом. Тому одним дісталися заняття онлайн на освітніх платформах, іншим дітям з РАС довелося вчити уроки з батьками, бабусями і дідусями. Також були випадки, коли педагоги не відповідали на дзвінки та повідомлення, не надавали жодної інформації батькам. Останнє призвело до того, що частина дітей з РАС забула те, що знала до карантину. Деякі батьки зафіксували поліпшення в заняттях на дистанційному навчанні, але таких випадків не багато.
Фактор ізоляції
Пережити стрес через карантинні обмеження виявилося непросто. Сидіти в 4-х стінах всією сім’єю важко психологічно, адже ніхто не може побути наодинці з собою і відпочити. Навіть найтовариським, життєрадісним і комунікабельним батькам потрібна “перерва”. До того ж, деяким мамам і татам досі доводиться працювати віддалено по черзі на одному комп’ютері. Або переживати розлад через звільнення, адже потрібно годувати сім’ю.
Роздратування і втома накопичуються, що призводить до емоційного вигорання і виснаження. У подібному стані складно організувати “домашню інклюзію” для дитини навіть найлюблячим батькам – нервів і сил не вистачає фізично. Тому рекомендації педагогів і заняття відкладаються на потім або не реалізовуються зовсім. Наталія Стручек зазначила: “Нікого не можна засуджувати. Батьки опинилися в умовах, коли діти вдома, а робота нікуди не поділася – сил і часу на розвиток вкрай мало. Кожен робить, що може, і ніхто з нас не спрогнозує власну поведінку в подібній ситуації”.
