Можливо, людина стає вчителем в той момент, коли проходить крізь досвід, події, досягнення і вічний недосип.
Кожен педагог на початку своєї кар’єри звикає до дітей, шукає способи, як з ними подружитися, пізнає їхній внутрішній світ. А учні спостерігають за вчителем, щоб зрозуміти, чи можуть вони йому довіряти та в будь-який момент приходити за порадою? І одного дня стається диво – діти починають тягнутися до педагога.
Коли ж настає той момент, коли людина розуміє, що стала “вчителем”, що думає про роботу і вдень, і вночі? Можливо тоді, коли під час виховної години у списку людей, які впливають на життя учня, він пише ім’я педагога?
Учителька біології з Харківської області Ольга Халепа, яка здобула популярність завдяки реп-урокам, опублікувала на своїй сторінці у фейсбук цікавий допис з назвою «ТИжВЧИТЕЛЬ!», який є актуальним досі. У ньому авторка розмірковує над тим, в який період життя людина починає розуміти, що вона дійсно “вчитель”.
Коли вперше з’явилося відчуття, що ти вчитель? Ні, я не запитую про той момент, коли береш до рук диплом, радісно читаєш слово-висновок про здобуття спеціальності. Коли настав той день, що ти починаєш асоціювати себе з багатогранною професією?
Можливо, це сталося в той момент, коли ти проводив урок у школі й раптом зрозумів, що здатний все намалювати сам, прямо на дошці! Осяваєш думкою, що можеш з речей, які є під рукою, зобразити процес, явище, подію і пояснити учням все так, що вони зрозуміють з легкістю?
А може, це сталося тоді, коли ти ішов вулицею свого населеного пункту й усвідомив: знаєш своїх учнів так близько, що залишитися байдужим і просто пройти повз них ти не в змозі, а тому знову і знову зупиняєшся на вихідних чи канікулах і питаєш дитину: «Ну, як там у тебе?….».
Чи може в той момент, коли на виховній годині у списку людей, які впливають на життя учня, він пише і твоє ім’я?
А можливо тоді, коли дівчата-старшокласниці приходять і просять лише в тебе поради про такі речі, що починаєш розуміти про наслідки підліткового мислення. Але ти приховуєш свої думки та хвилювання, адже вони прийшли до тебе не за цим.
Може ти усвідомив це в той момент, коли відчув, що «проводиш» уроки не лише у своїй школі, але і в кожну хвилину свого повсякдення? Коли «твоя школа» живе за родинним столом, під час сімейного відпочинку, у хвилинах розмови телефоном і навіть у снах. А чи тоді, коли розумієш, що тобі цікаво все, чим живуть учні, що кожного дня балансуєш між власною дорослістю та мудрістю і їхніми інтересами та недосвідченістю.
А можливо, ти стаєш вчителем в той момент, коли проходиш крізь досвід, події, досягнення і вічний недосип. І пишаєшся власним професіоналізмом, коли сидиш біля комп’ютера та щось швидко набираєш, а потім зустрічаєш Новий рік й розумієш, що ти відзначаєш лише 1 січня. Бо у звичайної людини свято розпочинається з 00:00 години, а у вчителя – зі звуку Першого дзвоника. В один з моментів ти усвідомлюєш, що вже рахуєш свої роки не від ялинки до ялинки, а від осені до осені.
Чи може в ті моменти, коли будь-яку річ в магазині ти обираєш зі словами: «Щоб у школу підійшло» і розумієш – тобі давно заборонено все те, що з легкістю прощають іншим, ти не можеш ні оступитися, ні помилитися, адже ти – як еталон моральних правил, совісті й приклад поведінки.
І ти вже більше не маєш права бути іншим, «ТИжВЧИТЕЛЬ»!
