Ми маємо катастрофу всередині освітньої системи
Рівень освіти впав драматично, і це падіння неможливо буде надолужити
Уряд оголосив, що навчальний рік у школах стартує 2 вересня і завершується 30 червня. Тобто жодного перенесення на серпень не буде. І я повністю підтримую це рішення.
Але мене здивувало, що перед тим громади почали дивний флешмоб. Одна за одною планували розпочати навчальний рік на 2 тижні раніше й відповідно – продовжити зимові канікули.
Але давайте подумаємо, чи був цей план раціональним, яку проблему мав розв’язати? Та на які глибинні проблеми вказує?
Представники громад кажуть: взимку в школах може не бути світла, опалення, тому краще відправити дітей додому.
Але, перепрошую, світла й опалення так само не буде у дітей вдома, куди їх збираються відпустити на канікули. Якщо наша мета – добробут і перебування дітей хоча б у мінімально комфортних умовах, це простіше забезпечити, якщо обігріти й підготувати школи. І тоді час перебування дітей у школах взимку слід навпаки збільшити.
Або треба бути чесними й казати, що мета – не добробут дітей, а економія коштів громади, щоб не обігрівати школи. І тоді це безвідповідальна позиція, особливо на фоні того, як певні громади регулярно знаходять гроші на ремонт «підпірних стінок», мости на острів, розв’язки та бруківку.
Які ще проблеми створить цей підхід? Це поставить батьків у дуже незручну розчепірку. Лишати дітей самих у темних неопалювальних квартирах. Зокрема і під час тривог. Або водити дітей з собою на роботу. Або ж усі батьки в громаді змушені будуть взяти відпустку на час шкільних канікул. Що не обереш, стане гірше.
Але найгірше – ми вже маємо катастрофу всередині освітньої системи, яку ніяк не хочемо визнати. Рівень освіти впав драматично, і це падіння неможливо буде надолужити.
Діти, що не вчили математику у 8 класі, не знатимуть її в 11. Хіба через надзусилля батьків, вчителів, репетиторів з усіх предметів, якщо зірки зійдуться і все вийде.
І тому несистемні точкові рішення, коли нам важливіші одномоментні інтереси громади на противагу довготривалим інтересам дітей – це дуже погано. Ну не можна ухвалювати освітні рішення на основі розрахунків газу. Це шкодить майбутньому країни, шкодить поверненню українців з-за кордону.
Одна з причин, чому родини з дітьми не хочуть вертатися: батьки не впевнені, що малеча зможе здобути в Україні якісну освіту чи хоча б нормальну з натяжкою освіту.
Дітям, що провчилися 2 роки у французькій школі, і так буде важко адаптуватися вдома. Тож давайте принаймні не перетворювати весь процес навчання на профанацію.
Ми маємо робити все можливе, аби діти перебували в шкільних класах, а студенти – в аудиторіях. Щоб вони здобували реальну освіту після років ковіду і повномасштабки.
Якщо ж ваша місцева влада все ж вирішить розпочати навчання у школах раніше, варто переконатися, що вона пустить гроші на подолання освітніх втрат, які для початку непогано було б виміряти.
І тоді шукати репетиторів для дітей, контрактувати громадські організації, які цим займаються, щоб їхні послуги були доступні для всіх дітей.
Найгірше, що можна зробити – на зекономлені кошти покласти ще бруківки чи збудувати черговий міст на острів. Але щось мені підказує, що так і буде.
Я з комітету енергетики, я розумію проблему із забезпечення шкіл опаленням. Але її все ж легше розв’язати, ніж за 10 років мати проблему з молоддю, яка не має базових знань і навичок, щоб розвивати країну.
У нас немає часу ухвалювати точкові рішення «в моменті». Освіту треба пріоритезувати. Це питання майбутнього цілого покоління.
Автор: Інна Совсун, народний депутат України, член фракції політичної партії «Голос».
