Списування як своєрідна «епідемія» шкільного життя
У нас відсутнє сформоване негативне колективне ставлення до списування.
Файл, у якому зберігаються ці матеріали, має назву «Списування». Давно хотілося написати про цей різновид учнівської «діяльності», який перетворився на своєрідну «епідемію» шкільного життя.
Природа і ставлення до списування різні. Масштабність, періодичність та інтенсивність списування залежить як від різноманітних чинників, так і самих суб’єктів освітнього процесу.
Не ставлю за мету детально аналізувати і розбиратися в причинах цього ганебного явища, що наскрізь запустило свої метастази в освіту і не збирається її залишати найближчим часом.
Більше того, воно не просто паразитуватиме й підриватиме засади творчої самостійної діяльності теперішніх школярів, але й набиратиме нових форм, удосконалюватиметься за допомогою технологій з використання штучного інтелекту.
Списування стало настільки плодовитим, що іноді диву даєшся: невже так і таке можливо? Воно трансформується з неабиякою швидкістю. Воно набуває гіпертрофованих форм. Воно часто-густо стає джерелом конфліктів, з’ясуванням стосунків, де «перемагають» ті, хто списує.
Списування «мандрує». Воно любить «подорожувати». Воно проникло у вищу школу, науку, підриваючи їхню сутність настільки, що вони не завжди спроможні боротися з агресивним поступом псевдоосвіти і псевдонауки, до уродин яких причетне й списування.
Списування долучилося до штампування «фахівців» з дипломом, але без знань і освіти, та величезної армії псевдонауковців, що засіли у вишах, академічних установах, владі. Час від часу виникають різного роду скандальні ситуації, в основі яких – привласнення чужих ідей, наукових праць, результатів досліджень, до яких окремі вчені йшли роками, десятиліттями.
Загалом списування – це не що інше, як крадійство, за яке фактично сьогодні ніхто не несе і не поніс серйозного покарання, не зазнав масового осуду з боку суспільства, його окремих груп, інституцій.
У нас є низка законів, розроблені і затверджені положення про доброчесність у кожному навчальному закладі освіти, але одночасно відсутнє сформоване негативне колективне ставлення до списування як різновиду недоброчесності.
Як його сформувати? Не маю швидкого і ефективного рецепта. Думаю, що його й не існує.
На формування такого ставлення має бути запит. Чи існує він, якщо більшість сприймає списування як щось не суттєве з точки зору порушення правила, норми? Ну списав… Списав – це ж не вбив, не зарізав, не позбавив житла, авта…
Думаю, що це і вбив, і позбавив, і зруйнував, і все інше.
Автор: Віктор Мисан, кандидат педагогічних наук, доцент, заслужений учитель України.
