За рахунок якої мотивації і якого часу педагоги пілотних шкіл бажатимуть розробляти курси?
Пілотування реформи профільної середньої освіти: Quo Vadis?
Пілотування будь-яких процесів у різних сферах – корисна річ. Адже системою розробляються стратегії, критерії оцінювання, відпрацьовуються базові структурні елементи, взаємодія їх функціонування, шукаються ефективні моделі. Це справді європейський підхід.
Важливим компонентом у пілотуванні є розробка «дорожньої карти», яка дає зрозуміти і державному управлінню, і суспільству, і конкретним суб’єкту покроковість планування, сфери відповідальності та взаємодію між структурами.
МОН України презентувало пілотний проєкт реформування профільної середньої школи. Він на 2024/25 навчальний рік буде складатися з двох етапів.
Перший спрямований на розробку стратегії розвитку закладу. Крім цього, ще багато чого повинні пілотні школи обговорити (обрання профілів, аналіз середовища, створення освітньої програми, різні управлінські моделі функціонування) та прийняти рішення. Цікаво, а якими інструментами вони будуть послуговуватися у цьому непростому процесі?
Другий, як зазначає МОН України, власне, на «розробку курсів та адаптування уже готових рішень». Міністерство декларує «навчити створювати власні курси та розробити по 4 курси на кожну освітню галузь для 10 класу, які з вересня 2025 року будуть впроваджуватися в пілотних ліцеях».
У системі повинна бути логіка, де є причинно-наслідкові зв’язки. Справа добра – навчити педагогів, які будуть викладати у 10 класах, укладати програми курсів за вибором. Хто, коли, як буде навчати? Питання теж відкрите.
Отож, про дорожню карту і сферу відповідальності. Будь-який процес повинен мати узагальнене розуміння взаємозв’язків та взаємодії.
Крок перший. Він стосується Державного стандарту профільної середньої освіти. У ньому закладається свята святих: перелік галузей, їх компетентнісний потенціал, базові знання, вимоги до обов’язкових (загальних та конкретних) результатів навчання учнів та орієнтири для оцінювання на основному та поглибленому рівні. Окремі додатки містять кількість годин у базових навчальних планах та розподіл годин кожної галузі.
Коли він буде прийнятий постановою Кабінету Міністрів України? На сьогодні є поки що тільки проєкт.
Крок другий. Затвердження ТОП (Типової освітньої програми для профільної середньої освіти). У ній повинен бути перелік профілів для 10–12 класів, деталізація кількості годин на галузі, інваріантну та варіативну складові. Який механізм напрацювання та визначення профілів? Їх може бути декілька, і дорожня карта мала б це відобразити.
- Перший. Пілотні школи пропонують перелік профілів з обґрунтуванням. МОН України обговорює і приймає рішення у вигляді ТОП.
- Другий. Навпаки, МОН України пропонує до обговорення пілотним школам профілі, а потім знову ж таки приймає рішення у вигляді ТОП. Як воно буде відбуватися? Коли очікувати затвердженої ТОП?
У флагманській школі № 25 м. Житомира, яка розробила нові підходи щодо реалізації завдань НУШ для профільної школи, є чотири освітніх траєкторії вільні науки (Liberal Arts), медицина, біотехнології та екологія, ІТ, інженерія, конструювання, матеріалознавство. Цього достатньо? Чи буде більше? А воно таки буде більше. Тільки коли?
Крок третій. Розробка модельних навчальних програм для базових дисциплін профільної освіти, які будуть викладатися Коли вони будуть затверджені? Саме у них якраз і закладається виконання компетентнісного потенціалу галузей та деталізуються базові знання, конкретизуються вимоги до обов’язкових (загальних та конкретних) результатів навчання учнів та орієнтири для оцінювання на основному та поглибленому рівні.
І крок четвертий. Розробка власних (авторських) курсів на освітню галузь, які б мали підсилювати та поглиблювати вище вказаний перелік, який містить модельна навчальна програма. Тобто, щоб дібратися до розробки курсів, потрібно мати фундамент: Державний стандарт профільної середньої школи, Типова освітня програма, модельні навчальні програми.
Наступний виклик – це розуміння державним управлінням освітою обмеженості педагогічного ресурсу у час війни. Тобто за рахунок якої мотивації педагоги пілотних шкіл бажатимуть розробляти курси? Де вони можуть для цього мати вільний час?
Варто це також прописати у дорожній карті.
Як приклад, учитель пілотної школи, який розробляє програму курсу, має менше педагогічне навантаження, але оплата проводиться як за повне педагогічне навантаження.
У цьому процесі реалізації завдань пілотування вбачаю «тінь» тих структур, які безпосередньо відповідно до своїх обов’язків ці завдання реалізують і фінансуються з місцевих або державного бюджету. Наскільки ефективно? Теж питання, на яке не завжди буде однозначна відповідь.
Хоч, може, знову ж про недостатню комунікацію між МОН України та педагогічною спільнотою, яка в очікуванні двох речей: наказів про затвердження пілотних шкіл та якомога конкретнішої (навіть з фінансуванням, окресленням шляхів перепідготовки педагогів, кар’єрного та професійного зростання для них тощо) дорожньої карти щодо пілотування реформи профільної середньо школи.
Отож, Quo Vadis (Камо грядеш)????!!!! Кількість знаків питань та знаків оклику кожен обирає самостійно.
Автор: Василь Дяків, учитель історії та громадянської освіти Заліщицької державної гімназії Тернопільської області, заслужений вчитель України, переможець Global Teacher Prize Ukraine 2020.
