У чому полягає специфіка НУШ та чому сучасні вчителі не можуть її пояснити?
45% вчителів не можуть пояснити, у чому суть реформи НУШ. Тому на думку пані міністра освіти і науки України у 2016-2019 роках Лілії Гриневич, аби реформа продовжувала працювати, необхідно створити централізовану модель підвищення кваліфікації, віднавчати тренерів, зобов’язати вчителів-предметників пройти такі тренінги підвищення кваліфікації. А ще — працювати зі спільнотою освітян середньої та старшої школи.
Про це Лілія Гриневич розповіла на панельній дискусії «Упровадження НУШ у базовій школі: виклики та можливості» під час освітнього фестивалю «Вчителі майбутнього». Її провели після презентації однойменного дослідження ГО «Смарт освіта». Саме там були озвучені такі цифри (Джерело).
Майже половина (майже половина, Карл!) опитаних педагогів не можуть пояснити суть реформи. Хоча й не вказана загальна кількість респондентів (думаю, не спроста), але давайте візьмемо цю інформацію на віру та спільно поміркуємо, чому так трапилося.
Спочатку розберемося, у чому ж полягає специфіка реформи, які особливості НУШ?
Нова українська школа (НУШ) — це реформа загальної середньої освіти в Україні, спрямована на створення сучасної, інноваційної і ефективної системи навчання.
Мета НУШ – виховати інноватора та громадянина, який вміє ухвалювати відповідальні рішення та дотримується прав людини. Замість запам’ятовування фактів та понять учні набуватимуть компетентностей.
Усі все зрозуміли? Тоді подивимося на специфіку, але вже простими словами.
Основні особливості НУШ:
Орієнтація на компетентності: НУШ спрямована на формування не лише знань, а й компетентностей, необхідних для успішного життя в сучасному суспільстві. Це включає критичне мислення, комунікацію, співпрацю, творчість і соціальні навички.
Хіба до реформи ми не орієнтували учнів на реальне життя? Хіба не показували, де вони можуть застосувати свої знання? Ми просто не називали це компетентнісним навчанням, але воно було. Зараз просто педагоги заплуталися в компетентностях і не дуже розуміють, як реалізувати компетентнісний підхід. Але ж він просто полягає у практичному використанні знань у майбутньому. Розумієте, про що я? Хіба ми не готували учнів до життя раніше?
Індивідуальний підхід до навчання: НУШ акцентує увагу на потребах кожного учня, забезпечуючи можливості для індивідуального розвитку і врахування інтересів дітей.
Кожному з учителів давно відомий термін особистісно орієнтоване навчання. Наприклад, завдання давали різних рівнів складності саме для індивідуалізації освітнього процесу. Думаю, інтереси учнів враховувалися і раніше, а якщо якийсь учитель цього не робив, то жодна реформа не змусить його змінити свій стиль викладання. У школи сьогодні прийшло інше покоління вчителів, які рідко навчають в авторитарному стилі.
Інтерактивні методи навчання: Використання інтерактивних ігрових та проєктних методів навчання, що сприяють активному залученню учнів у навчальний процес.
Я працюю в освіті з 2008 року і першою методичною проблемою, над якою працювала, була “Інтерактивні методи навчання”, яку я змінила в 2011 році на тему “Проєктна діяльність на уроках словесності”. Думаю, коментарі тут просто зайві. Сьогодні надворі 2024 рік, «інноваційна» реформа в дії.
Інтегроване навчання: Впроваджується інтегроване навчання, де предмети об’єднуються в тематичні блоки, що сприяє цілісному сприйняттю знань.
Серйозно? Упроваджується інтегроване навчання? Я писала раніше про інтеграцію та розʼяснювала, для чого вона потрібна (тут), тому зупинятися на цьому не буду. Бінарні уроки ми проводили вже дуже давно, поєднували на уроці інформацію з різних предметів свідомо чи несвідомо майже щодня. Бо, дійсно, без інтеграції вивчити цілісно цей світ неможливо.
Виховання громадянської свідомості: Особлива увага приділяється вихованню патріотизму, поваги до прав людини, демократичних цінностей і соціальної відповідальності.
Не думаю, що був період з часів незалежності, коли б ми мало уваги приділяли вихованню патріотизму в школі. Бо така наша сумна історія, і ми повинні це робити завжди. Навіть не хочеться цю “інновацію” коментувати.
Нова структура і зміст навчання: Перегляд структури шкільної освіти, розробка нових навчальних програм і підручників, що відповідають сучасним вимогам і стандартам.
Усім уже сподобалася та свобода вчителя, коли він має розробити ще й навчальну програму? Багато відмінностей помітили зі “старими” програмами? Сильно розвантажили програми, як про це просили вчителі-практики? З мови зняли декілька уроків розвитку мовлення, наприклад. І головне – а де підручники, принципово нові, інноваційні, які обрали самі вчителі? Вони надруковані? Вони вже є в кожній школі? Тут більше питань, ніж відповідей. Сарказм, сподіваюся, ви вловили.
Сучасне освітнє середовище: Створення комфортних і безпечних умов для навчання, забезпечення шкіл сучасним обладнанням і технологіями.
Нічого (або практично нічого) з цього не отримала середня школа, лише початкова. А потім читаєш у 2024 році, що виявляється реформа була призупинена ще в 2022, з початком війни. Серйозно? Хтось знав про це? Напишіть у коментарях.
Підвищення кваліфікації вчителів: Важливим елементом є підвищення професійної кваліфікації вчителів, їхнє постійне навчання і розвиток, щоб вони могли ефективно працювати в умовах нової школи.
Підвищуємо і працюємо. Аж занадто і забагато. Часу на щось важливе, на власне навчання дітей, залишається обмаль (згадайте, як ви проходите курси підвищення кваліфікації на уроках або шукаєте собі заміну, щоб послухати прості істини в черговий раз).
Партнерство між учнями, вчителями і батьками: Створення партнерських відносин між всіма учасниками навчального процесу для досягнення кращих результатів.
У 2014 р. як класний керівник виступала з доповіддю про учасників тоді ще навчально-виховного процесу (зараз так не можна казати, бо це освітній процес) та говорила про важливість співпраці батьків, учнів та вчителів, бо лише так навчання буде ефективним. Зараз це називається педагогікою партнерства.
Оцінювання розвитку: Впровадження нових підходів до оцінювання знань і вмінь учнів, спрямованих на підтримку їхнього розвитку, а не лише на перевірку знань.
Усі вловили суть формувального оцінювання? Спостереження за поступом кожного учня – це класно, але пройшовши 2 види курсів із цього питання, я не дала для себе відповідь на питання: як мені встигнути реалізувати таке оцінювання, якщо в мене, до прикладу, 120 учнів? Про які щоденники спостережень та особисті портфоліо в середній та старшій школі можна говорити? Багато хто розуміє під формувальним оцінюванням вербальне, але це інше. Основні види оцінювання залишилися такі самі, як у “старій школі”: поточне та підсумкове (тематичне, семестрове та річне), але додалося ще формувальне. І саме останнє складно реалізувати в повній мірі, зважаючи на завантаженість учителів. Міністерством розроблено нову модель оцінювання учнів у межах Нової української школи. Тепер замість звичних табелів у кінці року учні класів НУШ отримують Свідоцтво досягнень (упевнена, усі зацінили цю новацію, адже роботи ще побільшало, писанини ще побільшало, друку ще побільшало).
Підсумуємо:
Чи є реформа НУШ такою інноваційною? Не зовсім.
Чи так складно зрозуміти суть реформи? Зовсім ні, якщо пояснити все чітко та без зайвих слів, особливо іншомовних, коли вчитель уже навіть не розуміє, хто він у цій системі – тьютор, ментор, фасилітатор тощо (це просто смішно).
На мою думку, основна проблема в тому, що все про НУШ подається навмисно занадто складно, завуальовано, закручено, адже треба показати, що реформа нова, інноваційна. І це при тому, що педагоги – це ж та частина суспільства, яка б точно мала розібратися в цьому. Ми ж навчаємо дітей, а отже, і самі навчені вчитися (без тавтології ніяк). Я сама можу розповісти про НУШ завченими фразами, десь змогла сама розібратися, а десь мені допомогли курси підвищення кваліфікації (тут хочу подякувати і всім причетним до сайту Всеосвіта). Але в моїй голові також хаос через ту велику кількість інформації, яка не є для мене принципово новою, але чомусь вона така закручена й перекручена, що здається, ніколи не вдасться розкласти все по поличках.
Отже, головна причина незнання реформи, на мою думку, не в тому, що вчителі такі нездари, а в тому, що інформації забагато, вона сиплеться на педагогів звідусіль (соцмережі, новини, курси підвищення кваліфікації тощо), прості істини подаються дуже завуальовано, навмисно ускладнюються, а те, що давно використовувалося на практиці вчителями, перекручується, перейменовується, щоб показати: реформа нова, а все, що було раніше, застаріле та неактуальне. Тут не можу не сказати як філолог про справжнє засилля іншомовної термінології, яка використовується з метою показати інноваційність НУШ та певну причетність до європейської освіти.
Знаєте, усе це наштовхнуло мене на цікаву думку (нехай вибачать мене ті, хто написав статті чи методички на цю тему): учителі не можуть пояснити різницю між НУШ та “старою” школою (чи її ще називають звичайною школою, просто вдумайтеся), бо її нема. Немає суттєвих відмінностей, є підміна понять та засилля англізмів, що робить незрозумілою інформацію, яка подається, та спричиняє те, що більшість учителів просто не розуміють, що від них хочуть. Педагоги розгублені, вони не знають, куди їм прямувати, які ще курси пройти, щоб це зрозуміти, які вебінари ще послухати, до яких тьюторів, менторів, фасилітаторів чи коучів їм звернутися, які заходи “учителів майбутнього” про “уроки майбутнього” відвідати… Звідси цей хаос у головах учителів та в освіті загалом. Я не проти НУШ, мені імпонують усі важливі засади реформи, але це не нове. Максимально вболіваю за українську національну освіту та її розвиток. Я намагалася лише донести думку про те, що проблема глобально не у вчителях, їх навпаки треба заохочувати, а не критикувати та завалювати непотрібною роботою.
