facebook

Заклики до «чисток» серед освітян – це крок у темне минуле

Заклики до «чисток» серед освітян – це крок у темне минуле

Звинувачувати керівників вишів у тимчасовій відсутності у службовому кабінеті – неправильно і несправедливо.

З великою цікавістю освітня спільнота прочитала про виступ голови Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергія Бабака на засіданні круглого столу.

Заголовок доволі провокативний: «Бабак: Шкарлету в 2022 пропонували замінити ректорів вишів, які виїхали за кордон. Але більшість із них досі працюють».

У тексті матеріалу розкривається зміст заголовку. Цитуємо пряму мову Сергію Бабака: «Мені здається, ніколи про це публічно не говорили: на початку вторгнення, десь на початку березня, я пропонував міністру освіти (Шкарлету – ред.), який був на той момент: давай одразу вичистим всіх ректорів, які виїхали за кордон. Введемо військові адміністрації умовні – називайте, як хочете, як ми зробили з деякими містами, областями – це би нам дало змогу одразу замінити їх… < > …керівник одного з харківський університетів на 10 000 студентів виїхав до Туреччини. …з 21 керівників університетів у Харкові на початку повномасштабного вторгнення залишалися чотири. Більшість із них досі є ректорами».

З цього тексту можна зробити багато висновків. У тому числі і такий: Шкарлет буцімто толерував випадки боягузтва ректорів, він не захотів «вичистити всіх ректорів», а ще він відмовлявся звільняти ректорів за вказівкою парламентаря.

Автор цих рядків є очевидцем деяких подій, пов’язаних з організацією роботи керівництва Міністерства освіти і науки України в перший рік після початку широкомасштабного вторгнення. Про абсолютну більшість подій та рішень ще не можна говорити. Але колись про це вийде книга.

Одначе, на мою думку, дещо про ідею «давай одразу вичистим всіх ректорів…» можна розказати вже зараз.

Якщо я правильно розумію натяки, «керівник одного з харківських університетів» – це Євген Іванович Сокол, ректор Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», член-кореспондент Національної академії наук України, лауреат Державної премії з науки і техніки, доктор технічних наук, професор.

Якщо вірити відкритим даним, Євген Іванович народився 14 лютого 1952 року. Отже, станом на 22 лютого 2022 року йому виповнилося 72 роки.

За наявною у керівництва МОН інформацією, на початку 2022 року Євген Сокол справді тимчасово виїжджав за кордон – для лікування. Поїздка та програма лікування (включно із хірургічним втручанням) були заплановані заздалегідь. Оскільки ректор перебував у стані тимчасової непрацездатності, його посадові обов’язки виконував інший працівник.

Автор цих рядків не займався глибоким вивченням цього кейсу. Зазначу лише, що до Міністерства освіти і науки України не надходили офіційні звернення (подання, скарга, припис тощо) щодо обставин виїзду Євгена Сокола за кордон на початку 2022 року. До того ж, МОН не має повноважень проводити відповідні розслідування.

Чтайте також:  У МОН роз'яснили як діти навчатимуться в школах

Отже, ми можемо обґрунтовано припустити, що ректор Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» Євген Сокол порушень закону не допускав.

Якщо ректор не допускав порушень (або якщо відсутні відомості про вчинення порушень) – чи є в міністра право звільнити його з займаної посади?

Керівник закладу вищої освіти може бути звільнений з посади на загальних підставах (тобто на підставах, визначених Кодексом законів про працю України), або відповідно до вимог спеціального законодавства (приміром, на основі приписів Закону України «Про вищу освіту»).

  • У статті 36 Кодексу законів про працю України перераховано підстави припинення трудового договору.
  • У статтях 38 та 39 – описано процедури розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
  • У статті 40 – подані правила розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
  • У статті 41 – вказані додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов.

Я уважно перечитав вказані статті. «Звільнення у зв’язку з вимогою парламентаря» – такої підстави для звільнення немає.

Відповідно до абзацу тринадцятого частини 3 статті 42 Закону України «Про вищу освіту», керівник закладу вищої освіти може бути звільнений з посади засновником (засновниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою), а також у зв’язку з прийняттям рішення про його відкликання вищим колегіальним органом громадського самоврядування, який його обрав на посаду з підстав, визначених законодавством про працю, за порушення статуту закладу вищої освіти та умов контракту.

Подання про відкликання керівника може бути внесене до вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти не менш як половиною статутного складу наглядової або вченої ради закладу вищої освіти.

Рішення про відкликання керівника закладу вищої освіти приймається більшістю голосів за умови присутності не менш як двох третин статутного складу вищого колегіального органу громадського самоврядування закладу вищої освіти.

У 2022 році у керівництва МОН не було інформації, що Євген Сокол порушив умови трудового договору або статут закладу вищої освіти. Також не надходило жодних звернень (подань) ані від колегіального органу громадського самоврядування, ані від не менш як половини статутного складу наглядової або вченої ради закладу вищої освіти.

Таким чином, приписи статті 42 Закону України «Про вищу освіту» в цьому кейсі також не підлягають застосуванню.

На моє глибоке переконання, міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет, відмовившись від пропозиції звільнити ректора без законних підстав, вчинив абсолютно правильно.

Міністр не має виконувати незаконні вказівки.

Міністр не має за незаконною вказівкою звільняти ректора.

Чтайте також:  "Ми живі люди!" Заслужений вчитель України назвав електронні журнали серйозним викликом для педагогів у 2024-2025 навчальному році

Міністр не має порушувати закон і ганьбити українських освітян.

Якби автор цих рядків був прокурором, то можливо зміг би зробити припущення, що з боку парламентаря мало місце примушування (або навіть замах) до грубого порушення законодавства про працю – у формі завідомо незаконного звільнення. Про наслідки цього суспільно небезпечного діяння написано у статті 172 Кримінального кодексу України.

Але автор цих рядків – не прокурор, а тому мені лише залишається щиро дивуватися.

Особисто мене здивувало словосполучення: «давай одразу вичистим всіх ректорів…»

Як це розуміти? Фактично парламентар публічно заявив про наявність у нього бажання керуватися не законом, а про бажання «проводити чистки»?

Мені важко судити – звідки у розумної вихованої людини, науковця, освітянина, кандидата наук, колишнього співробітника Українського інституту майбутнього взялося бажання «проводити чистки»? Можливо, з радянського минулого? Можливо, це якесь «особливе бачення» до розуміння проблем державотворення, демократії, розвитку освіти та верховенства права?

І чому людина забуває, що сьогодні «чистить вона», а завтра – не виключено – «почистять її»? Логіка може бути доведена до абсурду: оскільки Сергій Бабак в перші тижні після початку повномасштабного вторгнення перебував у Каневі, а не в Києві, тобто не знаходився в приміщенні Верховної Ради України, то давайте «вичистим і його».

Заклики до «чисток» серед освітян – це крок у темне минуле. На мій погляд, цей заклик геть зовсім не віддзеркалює справжніх настроїв українського суспільства.

Одначе, зроблю лише припущення, що ці заклики народилися не на «голому місці».

У 2021–2022 роках деякі «поважні люди», які нафантазували про свою виключну роль у формуванні освітньої політики, сформулювали ініціативу про примусове приєднання Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Керівництво МОН цю ініціативу не підтримувало з огляду на низку серйозних обставин. Цікаво, що ректори зазначених закладів з такими ідеями до міністерства не зверталися.

Припускаю, що заклик «давай вичистим всіх ректорів…» виник, скоріш за все, у зв’язку з бажанням провести незаконне і несправедливе приєднання одного університету до іншого…

Також Сергій Бабак заявив, що «…з 21 керівників університетів у Харкові на початку повномасштабного вторгнення залишалися чотири. Більшість із них досі є ректорами».

Парламентар не вказав на джерело цифри «21». Можливо, це просто його особисті підрахунки… Принаймні, МОН такою інформацією не володіло.

На мій погляд, застосовано банальну маніпуляцію. Якщо ректор харківського закладу вищої освіти тимчасово не знаходився в Харкові – це зовсім не означає, що ректор не працює або незаконно залишив робоче місце.

У перші дні та тижні після початку повномасштабного вторгнення багато керівників закладів вищої освіти, що розміщені на територіях східних областей, справді доволі часто виїжджали у відрядження у так звані «тилові» регіони. У переважній більшості випадків вони займалися організацією переміщення закладів вищої освіти.

Чтайте також:  Таке вже було в СРСР. Учитель української мови припустив, чому зараз багато непідготовлених педагогів

У зв’язку зі збройною агресією російської федерації проти України із східних областей до так званих «тилових» було переміщено 29 закладів вищої освіти, 94 заклади фахової передвищої освіти та 64 відокремлених структурних підрозділів (дані на початок 2023 року). Це багато. Нині статус переміщеного майже кожен шостий заклад системи вищої та фахової передвищої освіти.

Не здивуюся, якщо дізнаюся, що окремі люди, які вважають себе освітніми експертами та освітніми експертками, не знають про цю статистику.

Переміщення закладу освіти – складний і болісний процес. Але вимушений.

Цілком зрозуміло, що керівники цих закладів нескінченно «моталися» між регіонами, вирішуючи купу організаційних та господарських питань.

Окрім того, за наявною у керівництва МОН інформацією, окремі керівники закладів вищої освіти перебували у короткострокових відрядженнях з метою організації евакуації здобувачів освіти (і громадян України, і іноземних громадян). Деякі ректори проводили зустрічі з представниками іноземних посольств, погоджуючи логістику безпечного виїзду іноземних студентів.

Огульно звинувачувати керівників закладів освіти у тимчасовій відсутності у службовому кабінеті – неправильно і несправедливо.

Щиро сподіваюся, що більше закликів до «освітніх чисток» ми не почуємо.

І наостанок – кілька професорських роздумів.

Система освіти – хребет будь-якого суспільства. Завдяки українській освіті, що сповідує традиційні українські цінності, ми маємо величезну армію мотивованих, освічених та патріотично налаштованих захисників і захисниць, які своєю відвагою вже вразили увесь світ.

Українські освітяни – нескорені і незламні – продовжують гідно тримати освітній фронт. Вчителі, вихователі, викладачі натхненно працюють, причому в умовах жорстких безпекових та ресурсних обмежень.

Заклади освіти з перших днів вторгнення показали свою цілковиту спроможність виконувати роль гуманітарних хабів та інші специфічні функції. Нині кожен заклад освіти, що функціонує, – це територія підвищеної безпеки, де облаштовано укриття, а також здійснюються інші необхідні в умовах воєнного стану роботи…

Українські освітяни стоїчно витримують усі випробування. А тому було б дуже непогано, аби люди, які беруть участь у формуванні освітньої політики, закликали не до «освітніх чисток», а хоча б інколи говорили на адресу українських освітян слова вдячності і поваги.

Боюся, моє прагнення занадто захмарне…

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.

Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021 – 2023), доктор економічних наук, професор.

Джерело.


Повернутись вверх