facebook

В умовах захмарних освітніх втрат неправильно вимагати від вступників знань, які вони не могли отримати апріорі

В умовах захмарних освітніх втрат неправильно вимагати від вступників знань, які вони не могли отримати апріорі

Здобуття освіти – це природнє прагнення людини, яке слід поважати

Протягом останніх тижнів від високих посадових осіб ми почули багато коментарів щодо вступної кампанії 2024 року. За моєю суб’єктивною оцінкою, найбільша кількість відверто дискусійних тез пролунала від заступника міністра освіти і науки України Михайла Винницького.

Лише три цитати:

  • «Питання на Національному мультипредметному тесті у 2024 році будуть з викликом».
  • «Об’єднаний вступний іспит, на який цього року рекордна кількість осіб… Цього року вже перевищило 200 тисяч з величезною кількістю мужчин старшого віку, які, очевидно, мають свої причини реєструватися та бажати вступити в освітні програми».
  • «Освіта не має бути засобом уникання конституційного обов’язку, тому цього року буде жорстка система відбору».

Якщо відверто, я зрозумів далеко не всі тези. Що таке «об’єднаний вступний іспит»? Що таке «питання з викликом»? Що таке «уникання»?

Ми інтуїтивно відчуваємо зміст цих слів і словосполучень, але «лексичний вінегрет» від людини, яке представляє освітнє відомство – дивує і насторожує.

Скоріш за все, соціальне середовище, у якому проходило професійне становлення пана Михайла у попередні роки, суттєво відрізнялося від традиційного українського. Проблема не в цьому. Проблема в тому, що високу посадову особу, якщо вона працює в Україні, мають розуміти в першу чергу українські громадяни (у тому числі – українські освітяни).

Утім, не дивлячись на лексичні новели, з оприлюднених тез можна дещо зрозуміти. Спробую якомога простіше пояснити те, що зрозумів я.

У цьому році подана рекордна кількість заявок для здачі різноманітних вступних іспитів – понад 200 тисяч. Цей рекорд, за припущенням заступника міністра, пов’язаний не стільки з бажанням окремих громадян – «мужчин старшого віку» – сумлінно здобувати освіту, а в першу чергу з можливістю оформити законну відстрочку від мобілізації та призову.

Якщо людина (зазвичай чоловічої статі) бажає шляхом навчання отримати відстрочку – вона тим самим ухиляється від виконання конституційного обов’язку. Окрім того, на переконання заступника міністра, якщо здобувачів забагато – для якісного конкурсного відбору необхідно підвищити складність завдань.

Штучне підвищення складності тестів призведе до того, що з великої кількості вступників (абітурієнтів) буде відібрана відносно невелика (у межах запланованого обсягу) кількість найбільш достойних для подальшого навчання.

Чтайте також:  Чи повинні вчителі на період відпустки повертати шкільні ноутбуки, з якими вони працювали: роз'яснення юриста

Для того, аби думки одного з керівників освітнього міністерства перекласти на «нормальну мову», мені знадобився певний час. Але цей дорогоцінний час, можливо, є не у всіх, хто має намір брати участь у цьогорічній вступній кампанії.

Вислови Михайла Винницького дозволяють замислитися над філософським запитанням: чи завжди прагнення особи здобувати освіту є для суспільства цінним? І з цього випливає інше запитання: як мають суспільство і держава реагувати на прагнення особи здобувати освіту, якщо є обґрунтовані підстави для сумніву у природній мотивації такого здобуття?

Дилему можна сформулювати наступним чином. Індивід заявляє, що він прагне здобувати освіту (тобто, хоче вчитися) – і раніше ми вважали це ознакою «доброї поведінки». Чим більше в суспільстві освічених людей – тим краще. Але не виключено, що бажання індивіда є удаваним, тобто таким, що не віддзеркалює справжньої правдивої мотивації. Можливо, індивід лише говорить, що хоче вчитися, а насправді такого бажання не має – це він робить лише для того, аби отримати певне благо (приміром, реєстрацію у столиці, місце у гуртожитку, доступ до безкоштовних навчальних турів, право на отримання пільги або стипендії, відстрочку від призову тощо). Якщо індивід лише на словах каже, що хоче вчитися, але насправді не хоче вчитися – то чи повинно суспільство заохочувати його поведінку?

Автор цих рядків пропонує кожному замислитися над цими дилемами і сформулювати свою позицію самостійно.

Не дивлячись на статистику, ми можемо все-таки припустити, що серед вступників, які за класифікацією заступника міністра освіти і науки попали у категорію «мужчини старшого віку», чимало тих, хто бажає здобувати освіту сумлінно. Ці громадяни не заслужили зневажливого ставлення до себе.

Давайте подивимося на ситуацію з правової точки зору.

Відповідно до статті 53 Конституції України, кожен має право на освіту.

У контексті дилеми, яку поставив на порядок денний пан Михайло, ключове слово – «кожен». Тобто право на освіту має кожен, включаючи і «мужчин старшого віку», чи не так?

У цьому контексті також доцільно нагадати зміст статті 21 Конституції України, в якій зафіксовано: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними».

Чтайте також:  За парти з 1 серпня: вже названо області, де школи розпочнуть навчальний рік з літа

Отже, можна припустити, що право на освіту є рівним серед усіх громадян – і «мужчин старшого віку», і всіх інших.

На практиці ми бачимо загрозливу тенденцію. Штучно створюється «ідеологічне підґрунтя», з якого випливає, що право на освіту має не кожен (як про це записано в Конституції), а лише ті громадяни, які не входять в категорію «мужчини старшого віку».

Слід нагадати, що згідно частини першої статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України.

Але не слід забувати, що у частині другій зазначеної статті вказано, що громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Іншими словами, якщо громадянин став здобувачем освіти, а в законі передбачена можливість тимчасового звільнення від військової служби у зв’язку з відстрочкою для здобуття освіти – слід вважати, що громадянин уникає військової служби на законних підставах.

Взагалі, слід розрізняти слова «ухилення» та «уникнення».

Приміром, у теорії податкового права є поняття «ухилення від оподаткування» та «уникнення оподаткування». Вони мають зовсім різний зміст.

Ухилення від оподаткування – це свідома протиправна поведінка платника податку, що веде до зменшення податкового зобов’язання. Простими словами, юридична або фізична особа незаконно не платить податок.

Уникнення оподаткування – це правомірна поведінка, яка спрямована на використання різноманітних пільг або здійснення законних економічних операцій, що на практиці призводять до зменшення податкового зобов’язання. Простими словами, податки платять у меншому обсязі, аніж зазвичай, але на законних підставах. Держава таким чином стимулює платника до економічно доцільної поведінки.

Ухилення від оподаткування – аморально і тягне накладення санкцій.

Уникнення оподаткування – абсолютно моральне, оскільки передбачає глибоке знання законів та їхнє неухильне застосування, а також реалізацію бажаної для держави і суспільства варіанта поведінки.

Отже, за аналогією, якщо громадянин (приміром, «мужчина старшого віку») заявляє про своє бажання реалізувати конституційне право на освіту – це геть зовсім не привід глумитися над таким громадянином.

У будь-якому випадку, більшість вступників (абітурієнтів) – сумлінні громадяни, які не допустили порушення закону. Завдання держави – забезпечити нормальне (в умовах наявних безпекових та ресурсних обмежень) функціонування освітньої системи і створити умови, аби всі достойні і належним чином підготовлені абітурієнти змогли реалізувати своє конституційне право на освіту.

Чтайте також:  Вчителі ризикують залишитися без відстрочки — коли це можливо

Нарешті, слід нагадати і припис частини другої статті 3 Конституції України: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».

Якщо громадянин має конституційне право на щось (на освіту, на звернення, на працю тощо), обов’язок держави (в особі державних органів) – забезпечити реальні механізми реалізації цього права.

На мій погляд, у контексті аналізу оприлюднених тез слід звернути увагу на ще одну проблему.

Протягом останніх років освітній процес в багатьох закладах освіти відбувався або в змішаному форматі, або в форматі онлайн. Цілком очікувано, що внаслідок цього страждає рівень успішності українських здобувачів. Науковці, експерти та вчителі визнають, що в Україні має місце проблема так званих «освітніх втрат».

Стрімке зниження успішності українських школярів зафіксувало і міжнародне дослідження PISA, про що було написано і сказано доволі багато. Однією з причин цього явище є функціонування значної частини закладів середньої освіти в змішаному або дистанційному форматах.

Чи доцільно в таких умовах ускладнювати вступні випробування? Чи доцільно формулювати питання «з викликом»?

На моє глибоке переконання – ні.

В умовах захмарних освітніх втрат – а вони очевидні – зовсім неправильно вимагати від вступників тих знань, які вони не могли отримати апріорі. На мій погляд, більш доцільно залишити «старий» рівень складності, але відбір робити за фактичною диференціацією (оцінками).

Приміром, є ідея допускати до навчання в аспірантуру лише тих, хто здасть вступні тести не менше ніж на 150 балів. Це більш логічно, аніж формулювати питання «з викликом».

Слід пам’ятати, що освіта – це в першу чергу природнє прагнення людини, а не лише спосіб «уникання конституційного обов’язку». Суспільство об’єктивно зацікавлене в тому, аби освітня система функціонувала відповідно до свого призначення, а освіту здобували найдостойніші. Не слід нескінченно спекулювати на цій проблемі, регулярно запускаючи у інформаційний простір «вербальний вінегрет».

P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.

Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021–2023), доктор економічних наук, професор.

Джерело.


Повернутись вверх