Як почуває себе вчитель, який є прихильником НУШ?
Минув рік, як МОН розпочало громадське обговорення реформування шкільної історичної освіти.
А віз і нині там…
Минув рік, як МОН винесло на громадське обговорення Концептуальні засади реформування історичної освіти в системі загальної середньої освіти.
З цієї нагоди згадалось, як я, будучи учнем 8 класу, доволі неочікувано для себе став учасником районної олімпіади з трудового навчання.
Олімпіада мала два тури, теоретичний і практичний. Теоретичний тур я пройшов успішно й отримав право на участь в практичному. Допомогло мені те, що готувався з підручника, який взяв у бібліотеці.
Проте практичний став повним провалом. Завдання полягало в тому, щоб за встановлений термін створити заготовку деталі визначених параметрів. Для цього необхідно було вміти працювати на кількох станках, користуватися відповідним інструментом.
Звісно, для олімпіади обрали школу, де така матеріально-технічна база була. Та в моїй шкільній майстерні були тільки тиски, заготовки молотків і напильники. Ми приходили і рівняли напильником ці молотки. Ще табуретки монтували.
Що трудове навчання може відбуватися інакше, мені навіть на думку не спадало. Отож, на олімпіаді відчув себе явним лузером, зробив якийсь покруч, а не деталь.
Чому про це пишу? Бо припускаю, що подібно почуває себе сьогодні вчитель, який є прихильником НУШ, розуміє її теоретичні постулати, чув про сучасне навчальне забезпечення й навіть бачив його у виконанні наших сусідів: поляків, чехів, французів тощо.
Але набути навичок працювати з таким забезпеченням нагоди не мав та змушений викладати на засадах ще совєтської (за походженням) концепції історичної (мовно-літературної; природничої і т. ін.) освіти, використовуючи програми і підручники старого штибу.
Які результати такої праці, думаю, здогадаєтесь.
Автор: Роман Пастушенко, заступник директора Львівського обласного Будинку вчителя.
