“Нічого для дітей, без участі дітей”: чи потрібна шкільна форма в сучасній українській школі
Стиль одягу загалом та шкільна форма в закладах освіти зокрема є давнім предметом дискусій між батьківською та освітянською спільнотами. Розмови в контексті форми про зручність, самовираження, соціальний статус або ж бренд закладу освіти час від часу зʼявляються в медійному просторі.
Нагадаємо, що Закони України не встановлюють обов’язкову наявність шкільної форми. А закон “Про освіту” гарантує організаційну свободу закладів освіти. Простіше кажучи, ходити дітям до школи у формі, чи ні, кожен заклад освіти вирішує для себе – це має регламентуватися правилами внутрішнього розпорядку та статутом. Зауважимо, що батьки учнів (або особи, які їх замінюють) мають право долучатися до розвʼязання організаційних питань у школі – зокрема, і щодо запровадження шкільної форми.
Чернівецьке медіа “Шпальта” спільно з “Новою українською школою” поспілкувалися з деякими директорами чернівецьких закладів освіти, учнями та їхніми батьками про роль уніфікованого одягу в ліцеях та гімназіях міста, доцільність шкільної форми та можливі альтернативи.
ЯКИЙ ОДЯГ ДЛЯ ШКОЛИ ОБИРАЮТЬ УЧНІ ТА БАТЬКИ ІЗ ЧЕРНІВЦІВ
“Наразі немає вимог до того, як мають одягатися діти в закладах освіти”, – нагадує начальниця управління освіти Чернівецької міської ради Ірина Ткачук.
Посадовиця додає, що нині в жодному закладі освіти Чернівців учні не носять уніфікованого одягу.
“Діти часто перебувають в укриттях, а тому головне наразі – їхній комфорт”, – додає Ірина.
“Ми живемо в сучасному світі. Навіщо досі потрібні форми, випускні стрічки тощо? Я вважаю, це не треба”, – каже Леся Журба, мама школяра та школярки.
Син Лесі навчається в дев’ятому класі, дочка – у другому. За її словами, сучасним підліткам не потрібна шкільна форма. “Підліткам потрібні джинси, кросівки та футболка. Їм це зручно та стильно“, – запевняє мати.
Дев’ятикласниця Ліза вчиться в чернівецькому ліцеї № 14. Зараз у закладі довільний стиль одягу, але дівчина пригадує, що в молодшій школі таки носила шкільну форму.
“Я нормально ставлюся до форми. Якби сказали, що треба носити, то, певно, носила б. Але думаю, що це ніяк не впливає на процес навчання”, – каже дівчина.
[Наукових доказів щодо користі чи шкоди шкільної форми для навчання справді надзвичайно мало. У британському метадослідженні Teaching and Learning Toolkit вчені спробували узагальнити й систематизувати наявні дані із цього питання. Докладніше читайте тут].
Та все ж, більш звичним для підлітки теж є джинси та футболка. Дівчина додає, що в такому одязі їй значно комфортніше.
Так само про комфорт повсякденного та напівспортивного вбрання каже й Давид, який навчається в тому ж ліцеї № 14. Але додає – він не проти шкільної форми.
“Це корисна річ. Вона підкреслює авторитет школи, може демонструвати її статус і виділити будь-якого учня ліцею від інших”, – каже хлопець.
“БУДЬ-ЩО КРАЩЕ, НІЖ РАДЯНСЬКА ФОРМА”: ДУМКИ ДИРЕКТОРОК
Натомість директорка ліцею № 5 “Оріяна” Галина Абрам’юк переконана, що будь-що буде краще, ніж шкільна форма радянського зразка, яка й після відновлення незалежності України в частині закладів освіти ще довгий час була обов’язковим атрибутом кожного шкільного свята [ба більше, поодинокі випадки траплялися і після повномасштабного вторгнення росії в Україну].
“Головне, що ми відійшли від цієї совєцької мереживної форми, яка нагадувала гувернанток”, – каже Галина.
Звичним атрибутом для визначних дат у ліцеї № 5 “Оріяна” є вишиванка. Галина Абрам’юк переконана, що саме вишита сорочка – це компромісний варіант між зручністю та престижем.
“Мені приємно, що батьки та учні підтримали такий святковий дрес-код, адже це не просто форма, а одяг, який наповнений духом поколінь українців”, – каже директорка.
Говорячи про шкільну форму, варто брати до уваги не лише престиж, а й вартість, переконані директори.
На думку Галини Абрам’юк, ідея запровадження форми має обговорюватися та розглядатися, але за умови, що цей одяг буде якісним.
“У нас був досвід замовлення уніфікованих форм, але вони були абсолютно неякісні. Це були синтетичні тканини – одяг, у якому дітям було незручно та спекотно”, – каже директорка.
Вона додає, що дітей не потрібно обмежувати. Натомість ліпше, якщо правила “дозволятимуть усе, окрім…”.
А вирізнятися дитина може не лише зовнішнім виглядом, а і своїми хорошими вчинками.
“У сприятливіші часи в нас була не лише форма, а і спеціальні емблеми. Але з початком ковіду, а згодом і великої війни для цього немає можливостей. Як-то кажуть: “Не можеш вирішити – відпусти””, – розповідає Жанна Горевич, директорка чернівецької гімназії № 17.
У закладі намагаються дотримуватися ділового дрес-коду, додає директорка. Але питання зовнішнього вигляду зараз не стоїть гостро. Головне для гімназії нині – навчання та збереження ментального здоров’я.
“У нашому закладі погляди на шкільну форму розділилися. Зрештою, багато закладів освіти за кордоном мають уніфіковані форми – у такий спосіб вони передають статус, історію закладу, їхню престижність. Але ми зараз в інших умовах, тому в цьому питанні головне – чути дітей і вміти балансувати”, – розповідає директорка.
АЛЬТЕРНАТИВА – ТЕМАТИЧНІ ДНІ З ДРЕС-КОДОМ
Директор ліцею № 14 Сергій Кізіма переконаний – форму не треба нав’язувати дітям. Це теж створює нерівні умови для учнів, зокрема й у фінансовому питанні.
За словами директора, такі речі варто обговорювати спільно: батьки, дирекція школи, а головне – учні.
А ще директор розповідає, що в ліцеї почали запроваджувати тематичні дні. Так, нещодавно в закладі відбувся “кольоровий тиждень”, коли учні та викладачі щодня одягали речі однакового кольору.
“Минулого року дев’ятикласники вирішили організувати тиждень стилю. І в нас, умовно, понеділок, був днем венеціанського стилю з карнавальними масками. Наступного дня це була вечірка в стилі “Гетсбі”, тобто це костюм трійка, хлопці були в кашкетах тощо”, – каже директор.
За словами Сергія Кізіми, якщо дитина щодня одягала б обов’язкову шкільну форму, то чекала б того вільного дня, коли можна одягнути те, у чому зручно. А якщо ж навпаки, то простіше організувати учнів до якогось тематичного дня.
Так, на останній дзвоник цьогоріч педагоги ліцею, батьки та учні зійшлися на поєднанні джинсів та української вишиванки.
Як і Жанні Горевич, Сергієві Кізімі імпонує альтернативний варіант. За його словами, у ліцеї № 14 розглядають можливість впровадження пінів з емблемою закладу, які ліцеїсти кріпитимуть на одяг. Це відрізнятиме їх від школярів з інших закладів освіти.
“Мені б так само хотілося, аби кожна школа мала свою впізнавану атрибутику. І, наприклад, коли відбувалися загальноміські заходи, можна було б ідентифікувати учнів із того чи того закладу освіти”, – каже директор.
Водночас кошти для створення такої атрибутики не обов’язково витрачати з державного чи міського бюджетів. Натомість можна зібрати їх під час неформальних заходів.
“Наприклад, провели якийсь благодійний ярмарок, і кошти, які заробили, спрямували на розробку чи закупівлю брошок, пінів та шоперів. А ще можна, наприклад, організувати збір макулатури й ці кошти, знову ж таки, інвестувати”, – каже директор.
Однак будь-які подібні нововведення варто запроваджувати винятково за погодження з дітьми.
“Нічого для дітей без участі дітей”, – підсумовує Сергій Кізіма.
За словами освітянина, сучасні діти заслуговують на демократичне спільне рішення, а не обраний батьками чи учителями одяг, у якому щодня ходити саме школярам.
Максим Берник, “Шпальта”, спеціально для Нової української школи
