“НМТ складають по приколу”. Ігор Лікарчук – про реформу старшої школи, підводні камені 12-річної освіти і причину, чому учні не хочуть йти в ПТУ
Ексочільник Українського центру оцінювання якості освіти, доктор педагогічних наук та професор Ігор Лікарчук* у першій частині інтерв’ю OBOZ.UA поділився своїми думками щодо проблем, які виникають у шкільній освіті. Зокрема, колишній посадовець розповів про питання сертифікації вчителів, проблеми із закриттям закладів освіти у селах та чому він підтримує запровадження практики штрафів для школярів.
Чим Національний мультипредметний тест відрізняється від зовнішнього незалежного оцінювання, чому випускники, які перебувають за кордоном, реєструються на НМТ та чи потрібна Україні 12-річна система освіта у школах? Про це та інше – у другій частині розмови з Ігорем Леонідовичем.
– Нині майбутні випускники готуються до складання Національного мультипредметного тесту. Багато школярів і батьків невдоволені такою кількістю предметів в один день і поспіль. Як ви вважаєте, чи відобразиться це на результатах, які отримають випускники на іспиті? Тетяна Вакуленко зазначала, що у майбутньому можливе повернення зовнішнього незалежного оцінювання, проте за основу все ж таки буде взято НМТ. Який з іспитів краще оцінює знання школярів?
– Порівнювати результати ЗНО і НМТ не можна. Це різні тестові конструкції, різні типи завдань, логіка їхньої побудови тощо. Про якість тестів із наукового погляду можна говорити, якщо є грамотно зроблений психометричний аналіз тестів. І бажано – незалежними експертами. На жаль, незалежного психометричного аналізу тестів НМТ я не бачив. А ті психометричні результати, які офіційно опубліковані, виглядають дещо дивно.
У той же час психометричні характеристики тестів ЗНО завжди визначалися з участю дуже фахових зарубіжних експертів. Тому з позицій теорії педагогічних вимірювань відповісти на запитання, який тест – ЗНО чи НМТ – краще “оцінює знання”, не можу. А з позицій стороннього спостерігача…
Погляньмо на кількість тих абітурієнтів, які за результатами ЗНО і НМТ отримали найвищі результати. У ЗНО таких ми рахували одиницями чи десятками, а у НМТ їх рахують тисячами… При цьому зауважу, що ЗНО завжди складала більша кількість людей, ніж тих, хто складає НМТ. Гігантське зростання кількості тих, хто дуже успішно складає тести, буває тоді, коли абітурієнти або масово вгадують відповіді, або користуються якимись допоміжними джерелами під час складання тесту, або працюють якісь інші чинники.
– Заступник міністра освіти та науки Михайло Винницький та УЦОЯО наголошують на тому, що багато випускників шкіл, які перебувають за кордоном, реєструються на НМТ, обираючи українську освіту. На вашу думку, чому так?
– Дуже сподіваюся, що ці люди таки хочуть повернутися в Україну і навчатися в українських університетах. Вірять, як і ми всі, що ця клята війна закінчиться і настане мир. Але я не ідеаліст. Маючи численні контакти з батьками тих випускників шкіл, які зараз за кордоном, можу стверджувати, що багато із них реєструються для складання НМТ за принципом “можливо, згодиться” або молодіжним сленгом – “по приколу”. Тим більше, що особливих проблем зі складанням НМТ немає.
Величезна кількість 200-бальників за результатами НМТ у попередні роки, як кажуть, “надихає”. Недарма ж серед абітурієнтів тести НМТ називають “угадайкою”. Але в цьому контексті мене тривожить інше. Нещодавно спілкувався із власницею освітнього туристичного агентства, яке займається освітянським туризмом. А іншими словами – допомагає випускникам українських шкіл стати студентами зарубіжних університетів. То в цій агенції, за твердженням її власниці, у аналогічних субʼєктів цього бізнесу зараз бум. Кількість клієнтів щодня зростає в геометричній прогресії, що навіює прикрі думки про перспективи цьогорічного прийому до українських університетів… Та ще й на тлі реформування їхньої мережі.
– Цьогоріч підвищили пороговий бал для вступу у ЗВО, на вашу думку, це може відобразитися на кількості вступників?
– Можу лише вітати таке рішення. Але знову ж таки, якщо кількість тих, хто складає НМТ на 190-200 балів, буде обліковуватися тисячами, то на якість відбору абітурієнтів таке рішення ніяк не вплине.
– В Україні з 2025 року відбудеться пілотування реформи старшої школи. Як ви вважаєте, наскільки ефективно це позначиться на якості освіти дітей?
– Це дуже складне питання, незважаючи на те, що особисто я величезний прихильник профільної школи і, будучи в складі кількох робочих груп, які готували чинні закони про освіту, категорично обстоював цю ідею. Але на сьогодні маю дуже багато питань, на які не можу знайти відповідь. І від яких абсолютно залежить якість освіти.
Перше питання – чи є запит в українського суспільства на профільну школу. Бо у законодавців та управлінців бажання її запровадити може бути, а от чи потрібна вона суспільству – невідомо. Я не бачив жодного наукового обґрунтування цієї потреби чи навіть результатів серйозної соціології. Все-таки ми живемо в демократичному суспільстві й думка здобувачів освіти та їхніх батьків переважає над позицією чиновників та законодавців. Тим більше, що хороша ідея профільної школи, яка до нас завезена із Заходу, там уже давно не новація. Там сьогодні потужно працюють над індивідуальними освітніми траєкторіями здобувачів освіти.
Друге питання полягає в тому, що профільну школу не можна ототожнювати із т.з. “старшими класами” існуючих закладів загальної середньої освіти чи з навчанням у колишніх профтехучилищах, які тепер назвуть професійними ліцеями. Профільна школа має стати абсолютно новим типом закладів освіти у всьому. Починаючи від окремого приміщення і закінчуючи технологіями та змістом навчання. Чи ми готові до цього і чи зможемо в умовах воєнного і післявоєнного часу це зробити? Впевненості в цьому не маю. Лише дуже не хочу, щоб профільною школою назвали перефарбовані старші класи закладів загальної середньої освіти, колишні ПТУ (заклади професійної освіти) і гамузом – всі коледжі. На жаль, як мені здається, сьогодні проглядається саме такий шлях.
Третє, надзвичайно важливе питання, – педагоги, які працюватимуть у профільній школі. Чи готова більшість із них працювати в профільній школі? Дуже хотів би дати ствердну відповідь. Але не можу. Чи зможемо за три роки масово перепідготувати тисячі і тисячі педагогів для роботи у профільній школі? Можливо, що і зможемо. За умови, якщо у педагогів, що працюють, буде мотивація стати професійно іншими і отримувати за це належну зарплату. Нехай не 4000 доларів, але і не сьогоднішню мізерну зарплату.
Крім того, давайте не забувати, що черг охочих працювати в закладах освіти немає. Ба більше, у загальній середній освіті є сила-силенна вакансій. Давно немає конкурсів у педагогічні університети. Зазвичай у ці заклади вищої освіти йдуть ті, хто нікуди деінде не зміг вступити. Чи зможе за такої кадрової кризи ефективно існувати профільна школа? Риторичне запитання.
– Згідно з реформою, школярі вчитимуться 12 років, а МОН запевняє, що в такий спосіб вдасться зменшити навантаженість дітей уроками. Що ви думаєте з цього приводу? Чи потрібно дітям вчитися на рік довше та чи дійсно це допоможе розвантажити програму і сприятиме тому, що зі школи виходитимуть зрілі та свідомі випускники?
– Так, ми чи не єдина країна в Європі, в якій немає 12-річки. Але при цьому соромʼязливо мовчимо, що в інших країнах відлік 12 років розпочинається із 3,4,5 років. Щоб випускники не закінчували 12-річку в дітородному віці… Між іншим, коли лише починали говорити про 12-річку, то я особисто наполягав і переконував у тому, що один рік потрібно додати знизу… Це також дуже важливий мотиваційний чинник: чи варто дитину віддавати до школи, яку вона закінчить майже у 19 років…
Стосовно того, чи із профільної школи “виходитимуть зрілі та свідомі випускники”, то це менш за все залежить від “завантаженості” програми та тривалості навчання. Якість освіти залежить від двох чинників. Перший – мотивація учня отримати якісні знання. Другий – якісна і продуктивна робота вчителя. Усе решта – вторинне.
Що в нас робиться для того, щоб запровадити нові мотиваційні чинники для здобувачів освіти? Нічого… У суспільстві давно сформувалося переконання, що стати багатим і успішним можна і без якісної освіти. Безграмотні та малоосвічені можуть навіть бути народними депутатами, очолювати громади, керувати міністерствами тощо. Що в цьому контексті змінить профільна школа?
– МОН також значну ставку робить на профтехосвіту, плануючи, що багато вступників підуть навчатися в такі заклади. Натомість, згідно з нещодавно опублікованою статистикою, випускники таких закладів та бакалаври воліють продовжувати навчання, а не йти працювати. Зокрема, через непривабливість пропонованих вакансій та неготовність до роботи. Чи допоможе реформа змінити таку ситуацію?
– МОН планує, що до професійних ліцеїв має піти 45% випускників гімназій. Стратеги профільної школи дуже люблять посилатися на досвід зарубіжних країн, у яких здобуття професійної освіти (робітничої спеціальності) є дуже престижним серед молоді. Так, але вони при цьому не хочуть розмірковувати над тим, а що мотивує закордонних випускників із великим бажанням йти здобувати професії будівельників, електриків, сантехніків, кравців тощо.
Мої невеликі розвідки з цього питання свідчать про кілька таких мотиваційних чинників.
Перший – ставлення в суспільстві до людей робітничих професій та їхній соціальний статус.
Другий – заробітна плата та умови праці тих, кого ми сьогодні називаємо “робітничим класом”.
Третій – умови здобуття професійної освіти.
Чи є такі мотиваційні чинники в Україні? Немає… І цьому є багато причин, зокрема й тих, на які освітянські реформатори та агенти змін аж ніяк не вплинуть, скільки б вони не говорили про престижність, важливість, потрібність здобуття робітничих професій (більш детально про ПТУ Ігор Лікарчук розповідав тут).
– Нещодавно МОН надало рекомендації виданням щодо правильного вживання термінів та абревіатур. Як ви їх оцінюєте?
– Наскільки я знаю, жоден нормативний документ не делегує МОН право давати рекомендації щодо вживання термінів та абревіатур. Чиновнику, якому така ідея спала на думку й він її реалізував, потрібно знайти інше місце роботи. І все.
– Якою ви бачите освіту в Україні через 5 років?
– Це запитання, на яке відповіді не маю. Бо ніколи не займався будівництвом мармеладних палаців на кисельних берегах. У країні війна. Жорстока і кровопролитна. Ми всі чекаємо нашої перемоги і віримо в неї. І перемога буде. Після перемоги почнеться інше життя. Країна буде іншою. Пам’ять про полеглих, про знищений цвіт нації не дасть нам можливість робити й думати інакше. Саме тоді й настане час вести мову про нову школу, про нову освіту. Враховуючи нові реалії українського життя.
*Ігор Лікарчук – загальний стаж роботи в освіті – майже 50 років. Один із тих, хто впроваджував в Україні Зовнішнє незалежне оцінювання. Яке за результатами численних соціологічних досліджень визнане найбільш ефективною освітньою реформою часів Незалежності.
