«Стратегічний план діяльності МОН»: десять зауважень
Чи можна досягти запланованого за три роки, маючи захмарно низький рівень інноваційної активності і знаходячись в стані війні?
Нещодавно в інформаційний простір увірвалася новина: «Міністерство освіти і науки презентувало Стратегічний план діяльності Міністерства освіти і науки України».
Звісно, в інформаційний простір увірвалася не лише новина, а і належне супроводження – картинки, слогани, інтерв’ю. Кампанія вийшла галасливою. Непідготовлені читачі мали здогадатися, що сталася чергова «епохальна освітня перемога».
При цьому засоби масової інформації та інформаційні агенції посилалися на постік, оприлюднений на офіційній сторінці Міністерства у фейсбуці.
У тексті постіку наведено посилання – завдяки цьому найбільш вибагливі користувачі могли прочитати не лише про чергову «епохальну освітню перемогу», але і відкрити сторінку «Стратегічний план діяльності МОН до 2027 року».
У свою чергу, на цій сторінці розміщено пдф-файл «Стратегічний план діяльності Міністерства освіти і науки України до 2027 року. Освіта переможців».
Автор цих рядків набрався терплячки і ознайомився із Стратегічним планом.
Шок.
Наведу лише десять пунктів – те, що одразу кинулося в очі.
Перше. Документ, який має назву «Стратегічний план…» – насправді не є планом у класичному розумінні цього слова. В оприлюдненому документі багато інформації, яка виходить за межі сучасного уявлення про поняття «план» – фотографії, картинки, гасла. Натомість немає переліку чітких заходів, планового обсягу витрат, визначених джерел фінансування, а також відомостей про відповідальних виконавців.
Друге. Уже з перших сторінок помітні логічні нестиковки і протиріччя. Приміром, у постіку на фейсбуці написано: «в основі документа – Візія майбутнього освіти і науки України та державні програмні документи, які визначають стратегії розвитку України та її інтеграції до Європейського Союзу». Але у тексті Стратегічного плану (сторінка 4) згадано лише про окремі документи (в основному, вже затверджені раніше Стратегії) і геть зовсім не згадано про Візію.
І це зрозуміло. Так звана «Візія…» ніким не розглянута, не затверджена і не схвалена. А тому у «Стратегічному плані» її і не згадали. Натомість про Візію згадали лише піарники, і це логічно, адже Візія від самого початку проєктувалася виключно як піарний документ.
Третє. У «Стратегічному плані» багато написано про події і процеси, які не є предметом функціоналу (впливу) МОН. Так, на сторінці «Наші стратегічні індикатори» намальовано різнокольорові кубики, у яких містяться певні показники. В одному з кубиків написано, дослівно: «1% від ВВП витрати на дослідження та розробки (зараз 0,4%)». Але до повноважень МОН не належить ані прогнозування ВВП, ані визначення параметрів його розподілу.
Четверте. Забаганки, що містяться у «Стратегічному плані», не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Приміром, у одному з кубиків наведено індикатор: «40% студентів навчаються за грантами на навчання». Але і станом на момент оприлюднення файлу, і станом на зараз – закон щодо запровадження грантів не ухвалений. І можливо, такий закон взагалі не буде ухвалений.
П’яте. Оприлюднений «Стратегічний план» за методологічним підходом та структурою помітно нагадує інший документ – «План відновлення. Освіта і наука», що розроблений апаратом МОН у серпні 2022 року і розміщений на сайті МОН за посиланням.
Візьмемо, для прикладу, перелік викликів. Порівняємо.
| План відновлення. Освіта і наука (2022 р.) | «Стратегічний план діяльності Міністерства освіти і науки України до 2027 року. Освіта переможців».
(2024 р.) |
| Інфраструктурні виклики | Виклики, пов’язані з освітньою і дослідницькою інфраструктурою |
| Виклики кадрового забезпечення | Виклики, пов’язані із втратами людського капіталу |
| Виклики змісту та контенту | Виклики, пов’язані зі змістом та організацією освітнього процесу і наукової діяльності |
| Виклики фінансування | Виклики, пов’язані із фінансуванням освіти і науки |
Якби «Стратегічний план» готував відповідальний імітатор – він би залишив або три виклики, або дописав би п’ятий. Але ні – було взято саме чотири виклики, тобто рівно стільки ж, скільки наведено і у документі 2022 року.
Отже, автори «Стратегічного плану» під час «напруженого дизайнування» повністю спиралися на методологічний фундамент, який був застосований апаратом МОН у 2022 році.
Шосте. Оприлюднений «Стратегічний план» помітно нагадує «План відновлення. Освіта і наука» не лише за методологією і структурою, але і за змістом. Текстові збіги вражають.
Візьмемо, для прикладу, складник (ланку) «Дошкільна освіта». Порівняємо формулювання.
| План відновлення. Освіта і наука (2022 р.) | «Стратегічний план діяльності Міністерства освіти і науки України до 2027 року. Освіта переможців».
(2024 р.) |
| Забезпечення галузі дошкільної освіти достатньою кількістю висококваліфікованих та мотивованих педагогічних працівників | Стратегічна ціль 1.2.
Галузь забезпечена достатньою кількістю висококваліфікованих і мотивованих педагогічних працівників |
| Оновлення змісту та системи наукового-методичного забезпечення дошкільної освіти у відповідності до Європейської рамки якості дошкільної освіти | Стратегічна ціль 1.3.
Діти, зокрема з ООП, здобувають дошкільну освіту згідно з європейськими вимогами до якості та змісту. |
| Забезпечення ефективного функціонування системи моніторингу та оцінки якості дошкільної освіти та освітньої політики | Стратегічна ціль 1.4.
Система моніторингу та оцінювання якості дошкільної освіти дає змогу ефективно й оперативно поліпшувати якість освіти та освітньої політики. |
| Забезпечення ефективної системи управління та фінансування дошкільної освіти як на регіональному, так і на державному рівні | Стратегічна ціль 1.5.
Система управління та фінансування дошкільної освіти на регіональному і державному рівнях є узгодженою й ефективною та передбачає реалізацію автономії надавачів освітніх послуг. |
Автори «Стратегічного плану» не навели у тексті жодного посилання або хоча б згадки про попередні тексти, що розроблені фахівцями апарату МОН. Втім, це і не дивно…
Сьоме. Якщо вірити фейсбуку, постік про «Стратегічний план» був оприлюднений 11 березня о 6 годині ранку. Але не оприлюднено документу про затвердження або схвалення «Стратегічного плану». Сама по собі наявність документу під назвою «Стратегічний план», але без наказу про його затвердження – не породжує жодних правових наслідків. На мій погляд, якщо все серйозно, якщо це не по-кіношному – тоді план має бути затверджений наказом. Або можемо сформулювати навпаки: відсутність наказу – це ознака несерйозності.
Восьме. 14 березня на сайті МОН з’явилася новина «Презентували Стратегічний план діяльності МОН Світовому банку та партнерам із розвитку». Цитуємо написане: «13 й 14 березня міністр освіти і науки України Оксен Лісовий та перший заступник міністра освіти і науки Євген Кудрявець зустрілися з партнерами з розвитку: Світовим банком, UNICEF, UNESCO, USAID, United Nations, UN Women Ukraine, Global Partnership for Education, Save the Children, Education Cannot Wait, представниками Японії, Фінляндії, Швеції, Німеччини, Канади, а також компаній Apple, Google та Microsoft». Для міжнародних партнерів ми представили «Стратегічний план діяльності Міністерства освіти і науки України до 2027 року»…»
Натомість відсутня інформація про презентацію (представлення) «Стратегічного плану» Президенту України, Верховній Раді України, профільному парламентському комітету, Кабінету Міністрів України, а також іншим «внутрішнім партнерам» – у першу чергу Національній академії наук України та Національній академії педагогічних наук України.
Це дозволяє зробити припущення, що «Стратегічний план» розроблявся для створення «красивої картинки» у першу чергу у головах міжнародних партнерів, можливо – для «відпрацювання» чергового іноземного гранту, а геть зовсім не для того, аби консолідувати українське суспільство на вирішення завдань перспективного розвитку освіти і науки.
Дев’яте. У документі наведено доволі багато бездоказових тверджень, які мають дуже віддалений зв’язок із функціонуванням системи освіти і науки. Приміром, на сторінках 34-35 «Стратегічного плану» наведено блакитні квадратики і прямокутники, із яких можна зрозуміти, що у 2023 році в Україні було 55% офіційно працевлаштованих випускників, а у 2030 році цей показник має зрости до 80%.
З наведених малюнків геть зовсім незрозуміло:
1) на чому ґрунтується впевненість, що рівень працевлаштування в нашій країні збільшиться у 1,5 рази;
2) чому наведено прогноз показника 2030 року, хоча «Стратегічний план» (якщо вірити його назві) має горизонт лише до 2027 року;
3) чи є хоча б якась державна логіка у оприлюдненому прогнозі (якщо врахувати, що відомства, які відповідають за розвиток ринку праці, взагалі не оприлюднили прогнози на період до 2030 року).
Десяте. Публічного обговорення документу не було. «Стратегічний план» не обговорювався ані на засіданні Громадської ради при МОН, ані інститутами громадянського суспільства. Незаангажовані експерти, які не беруть участі в численних грантових програмах, не мали змоги долучитися до розробки «Стратегічного плану».
Це говорить про те, що думкою громадськості в черговий раз знехтували. У той же час не бракує емоційних інтерв’ю, у яких голослівно стверджується, що усі «освітні ініціативи» буцімто обговорюються з громадським середовищем.
І останнє.
У «Стратегічному плані» дуже багато гасел, слоганів і закликів. Приміром: «Заклади вищої освіти є середовищем максимальних можливостей для подальшої самореалізації здобувачів вищої освіти, а Україна визнана державою високоякісної освіти та наукових інновацій світового рівня». Чи можливо цього досягти за три роки, маючи захмарно низький рівень інноваційної активності і знаходячись в стані війні? – запитання риторичне.
Нескінченні гасла – як у кращих радянських традиціях – зустрічаються в усіх розділах документу.
Навіщо потрібні ці нескінченні гасла?
Відповідь дуже проста. Рано чи пізно авторів «епохальних освітніх перемог» (у тому числі і авторів пдф-файлу «Стратегічний план діяльності Міністерства освіти і науки України до 2027 року. Освіта переможців») відправлять у відставку. Але вони до кінця життя будуть відвідувати донорські конференції і роздавати емоційні інтерв’ю із незмінною мантрою: «Ми напружено працювали. Ми хотіли зробити дуже багато. Ми «дизайнували» прорив. Але нам не дали. Нас критикували несправедливо. Нас звільнили передчасно. І через це освіта гине».
P. S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергій Захарін, державний секретар Міністерства освіти і науки України (2021-2023), доктор економічних наук, професор.
