facebook

Хто винен за провал реформи НУШ і що робити: відверта правда

Хто винен за провал реформи НУШ і що робити: відверта правда

Intelligent group of school children raising their hands in to answer a question

Уже всі, хто хотів, висловились про «неготовність вчителів до впровадження НУШ»?

Тож дайте слово й мені.

На сайті МОНУ є вислів: «Нова українська школа – це школа, в якій учні хочуть вчитися, а вчителі – навчати». Слова, безсумнівно, гарні, ідея була прекрасна, але в наших реаліях НУШ стала чимось іншим.

Факт: якість знань наших учнів стала гіршою, і не не просто слова, а результати як українських, так і міжнародних досліджень. Звичайно, для цього були і є об’єктивні чинники, але все не так просто. У нашій освіті залишається все те, чого намагалися позбутися, впроваджуючи нове законодавство про освіту та концепцію Нової української школи: формалізм, «паперотворчість», лицемірство чиновників, втома вчителів від нескінченного «давай!» і відсутність партнерства між школою, батьками та громадою.

Стан справ в освітній галузі залежить від багатьох чинників, але три з них є найважливішими: запит на якісну освіту від суспільства, наявність мотивованих до педагогічної діяльності вчителів і наявність умотивованих батьками та вчителям учнів.

Запит на якісну освіту проявляється не в чергових гучних заявах та лозунгах, а в потребі суспільства в освічених людях, які мають бути висококласними фахівцями. Якісна освіта має бути гарантією отримання високооплачуваного, порівняно з некваліфікованими працівниками, робочого місця та своєрідним «соціальним ліфтом», який зможе забезпечити як професійну карʼєру, так і соціальний статус. Є в нашій країні такий запит? Не знаю.

Я бачу, що заробітна плата у вчителя – випускника університету з дипломом магістра та шкільної прибиральниці абсолютно однакова — мінімальна, а за часів «совка» заробітна плата молодого вчителя – випускника педінституту була 140 карбованців, а в шкільної «технічки» – 70 карбованців (мінімальна зарплата в СРСР), тож стимул здобувати професію вчителя був, хоча у тому «совку» єдине, що було хороше, – наша молодість.

Чтайте також:  "Найбільше досягнення і невдача – це НУШ": міністр Лісовий про діяльність МОН за останній рік

Щодо мотивації вчителя – можна тисячу разів розповідати про «інженерів людських душ», про «священний поклик серця», про «сіячів розумного, вічного, доброго», але вчитель-жебрак не може бути гарним вчителем. Він має забезпечувати своє існування, існування своєї сім’ї (його діти теж хочуть їсти, і їх, як не дивно, потрібно одягати). Посадовий оклад молодого вчителя – 6 923 грн (це з 10 % надбавкою «від Гройсмана»), і це при тому, що мінімальна зарплата – 7 100 грн.

Так, можна отримати доплату за «престижність» (5–25 %), за класне керівництво, перевірку зошитів і т. п. Але ці доплати залежать від стану місцевого бюджету, тобто вони можуть бути або їх може і не бути. Доплата за НУШ у розмірі 25 %? Але вона стосується тільки тих годин, які викладаються в класах НУШ (5–6 класи), тобто якщо в учителя по 1 годині у 5-му і 6-му класах при 18 годинах тижневого навантаження, тоді доплата за НУШ щомісячно становитиме 96 грн у кожному класі (5–6 класи), – 192 грн, тобто на пачку паперу.

А в статті 61 Закону «Про освіту» читаємо: «Посадовий оклад педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії встановлюється в розмірі трьох мінімальних заробітних плат».

До речі, середня зарплата в Україні наприкінці 2023 року – 17 900 грн. Щоб отримувати таку заробітну плату, вчитель має мати вищу кваліфікаційну категорію, стаж 30 років і не менше 30 годин педагогічного навантаження (з усіма доплатами). Фантастика? Так, звичайно.

Чтайте також:  Коли закінчується навчальний рік у школах 2024 року: Міносвіти назвало дату початку літніх канікул

Чи є в нас вмотивовані учні? Дивно, але незважаючи на «дистанційку», COVID та жахи війни, такі залишились, хоча ми робимо все, щоб їх залишалося щоразу менше, адже ми забираємо в них дитинство.

Діти не стали розумнішими, просиджуючи годинами в телефоні, навпаки – вони страждають від відсутності «офлайнової» комунікації, від відсутності звичайних дитячих ігор, від відсутності тих, хто звернув би на них увагу. І це при тому, що ми, починаючи з першого класу, намагаємось закидати цих дітей незліченною кількістю непотрібної їм інформації.

Так, у НУШ, як і за часів старої радянської школи, є вчителі, які не просто виступають джерелом інформації чи наглядачем у класі. Вони щодня, навчаючи «азів» письма та читання, виконання арифметичних дій, малювання, співів, рухливих ігор, є прикладом для наслідування. авторитетом і організатором не тільки навчальної діяльності учнів, а й усього їхнього шкільного життя. І таких учителів тисячі, але учнів – мільйони.

Знову починають говорити, що всі проблеми в «недосконалому освітньому стандарті та навчальних планах» і в «недолугих модельних програмах» (мене це зачепило особисто, адже маю честь бути серед авторів програм). Державний стандарт базової середньої освіти, незважаючи на критику, є загалом непоганим, хоча в багатьох випадках відсутня конкретика та є розпливчасті формулювання.

На мою думку, критичним є те, що Держстандарт не містить «вимірника», за допомогою якого можна було б адекватно оцінити відповідність розвитку знань, умінь та ставлень (компетентностей) учня вимогам держстандарту. Ми маємо лише «орієнтири», які кожен трактує по-своєму. Результат оцінювання є суб’єктивною оцінкою вчителя навчальної діяльності учня. І це при тому, що змістова компонента навчання, яка прописана в модельних програмах, є досить різною, тож оцінка «10» в одній школі може відповідати оцінці «7» в іншій.

Чтайте також:  Батьки, тільки тримайтеся: графік літніх канікул змінили...

Цікаво, а Інститут психології ім. Костюка проводить експертизу програм і підручників перед отриманням ними грифу Міносвіти? І взагалі – чи може учень засвоїти ту незліченну кількість інформації, яка пропонується в програмах і підручниках? Не окремо з фізики чи з історії України, а з усіх шкільних предметів? Свого часу був «тренд» на «розвантаження програм», але, порівнюючи підручники 2015 і 2024 року, бачу, що «розвантаження» дійшло до того, що в підручнику вже не 144 сторінки, а 340 сторінок. Збільшилась кількість годин на вивчення предмета? Так, але це не має бути підставою для «арифметичного» збільшення кількості навчальної інформації, адже, зберігши обсяг навчального матеріалу на попередньому рівні та дещо актуалізувавши його, ми змогли б досягти значно кращого його засвоєння.

Що ж пропонують наші очільники? За рахунок коштів міжнародної допомоги знову проводити «курси підвищення» (чи тепер це вже будуть «курси надолуження»?) – треба «освоїти кошти». Але чи це щось змінить? Матимемо все тих же змучених і засмиканих учителів на жебрацькій зарплаті, учнів, які вже незабаром забудуть навички читання та усного рахунку в межах 100, суспільство, якому перед вереснем розповідають, як підвищиться зарплата вчителів з наступного року, батьків, які бачать, як тупіють їхні діти, і школи-«дитсадки», де утримуються діти від 6 до 17 років (щоб не тинялися вулицями). І НУШ, яка «провисла»…

Джерело.


Повернутись вверх