Вчитель — значить винний! Чому в Україні завжди звинувачують вчителів
Дитина лається нецензурними словами? Винна школа! Дитина не знає елементарних прав української мови чи факти з історії? Теж винні вчителі. Наразі стигматизація діяльності школи та освітян вже досягла рівня ненависті та ледь не громадянської війни. Про це та про інше поговоримо у нашому матеріалі, на який нас надихнув директор Камʼянського ліцею №5 Андрій Олійник.
У всьому винні вчителі!
У навчальних закладах не проводиться жодної роботи з молоддю — сьогодні вона не знає української та не має виховання. Ви виховуєте колаборантів, ось така ваша молодь, — із розпачем в голосі розповідає Андрій. Все через відео у соцмережі, де підлітки їдучи у громадському транспорті, голосно лаються та розмовляють російською.
Директор ліцею відреагував на ролик, написавши у коментарях, що «діти — це майбутнє України». У дописах до відео усі коментатори мали б бути рівними, чи не так? До того ж до цих дітей Андрій не мав жодного відношення. Однак інтернет-суспільство вирішило інакше: якщо освітянин — значить, винний!
Питання — чи залишилося сьогодні хоч щось, у чому школу ще не звинуватили? Поганий настрій у дитини — винна школа, бо вчителі не знайшли підхід. Немає домашнього завдання? Звинувачуємо школу. Не знає української — винна школа. Нецензурна лайка? Винна школа! Враження, ніби ми говоримо ворожою мовою і лаємось на уроках з дітьми, — зазначає Андрій у своїй відео-відповіді.
То який робимо висновок з коментарів? В усьому винна школа! А якщо ми шукаємо винних не там: хто насправді подає дітям приклад?
Дитина переймає той приклад, який бачить навколо себе. Однак, для копіювання поведінки має бути гідний рівень довіри, а тому школа чи вчитель (якщо, звісно, він не є близьким другом родини) не підпадає під це ствердження. З дитинства малеча опановує усі знання від батьків. Спочатку базові: ходіння, сидіння, перші слова. Протягом зростання, сюди додаються також вербальні та ментальні звички. Простіше кажучи, саме батьки формують світогляд дітей.
Якщо ви сидите з телефоном кожну хвилину — дитина буде вважати це нормою. Якщо ви допускаєте нецензурну лексику в буденності — для неї це теж буде нормою. Це стосується також і життєвих «установок». Якщо дитина вчиться на трійки, погано запамʼятовує матеріал та не встигає за програмою, тут одне з двох. Або атмосфера вдома занадто нервова, що не дозволяє їй зосередитись на навчанні. Або ж — ви самі дуже невпевнені у собі та транслюєте це дитині.
«А що ж тоді, школа взагалі ні до чого?» — запитаєте ви. Ні, школа складає 40% часу дитини. Вчитель передусім, зобовʼязаний передати необхідні знання та за можливості — зацікавити дитину, слідкувати за безпекою учнів на території школи та їхнім психологічним станом. Якщо у дитини є проблеми з навчанням, з однокласниками чи вчителями — все це сьогодні вирішується колегіально з батьками, а не окремо викладачем. І так само варто памʼятати, що вчитель не має жодного відношення до того, як ваша дитина проводить своє дозвілля. Викладач — це порадник, друг, наставник для дітей. Проте він ніколи не замінить учням батьків. І найголовніше: він не повинен цього робити.
З якими проблемами найчастіше стикаються освітяни сьогодні? Тактика мікроскопа. А у чому сьогодні прийшов вчитель на роботу? А чи не занадто яскравий макіяж? А чому вчитель виклав фото з відпустки на пляжі? Знайомі питання, чи не так. Багато батьків та працівників адміністрації прискіпуються до будь-яких дій викладачів. Це, за статистикою, відлякує від цієї професії 60% потенційних абітурієнтів педагогічних інститутів. Криве дзеркало. «Я мати дитини, а значить я — непогрішна та свята. Саме тому вчитель у всьому винний» — ось таку думку часто можна зустріти на просторах соцмереж.
Багато батьків вважають, що їхня стратегія виховання дитини — правильна. А проблеми у їхнього сина\доньки пішли саме від школи. І виграшна стратегія — це не шукати спільне рішення, а доводити свою правоту та безгрішність.
Бюрократія.
Геній винайшов колесо, а бюрократ — як ставити в нього палиці. Уявіть, що на кожну вашу ініціативу вам потрібно відписувати пʼять різних документів. А замість цікавої екскурсії збирати дітей на відкритий урок, щоб задовольнити чиновників. Виглядає сумно, чи не так? А от для вчителів це зовсім не міф, а реальна робота у школі. Зарплата — як ляпас. Середня зарплата вчителя з усіма надбавками складає на 2023 рік 13 759 гривень. Однак, варто бути реалістами: мало хто з вчителів отримує усі премії, тому від цієї суми можна сміливо відтяти 3—4 тисяч гривень.
Грошова мотивація необхідна для якісної роботи, однак зараз вчителям радять «працювати з тим, що є». Звідки тоді беруться «погані вчителі»? Варто зазначити, що не всі вчителі гідно несуть своє звання. Є ті, хто дозволяє собі публічне приниження дітей, лайку, зверхнє ставлення чи судження про учнів. Така політика найчастіше може зустрічатися серед вчителів так званої «старої закалки».
Ще 15 років тому навчанню дітей, їхнім психологічним особливостям та комфортному середовищу у школі приділялося мало уваги через недостатність інформації, застарілість форми викладання. Сьогодні багато таких вчителів йдуть з професії або ж намагаються виправити ситуацію підвищенням кваліфікації, навчанням та курсами. Важливий також і процес трансформування шкільної системи. В Україні вона почалася лише з впровадженням стратегії НУШ — Нова Українська школа, що за деякими аспектами змінила українську систему освіти кардинально — детальніше про це читайте у нашому матеріалі.
