Сергій Горбачов щодо кількості “предметів” у школі
Останнім часом тема кількості шкільних “предметів” є предметом (вибачте за гру слів) палких дискусій в суспільстві та в освітянській спільноті.
Причому ця дискусія, з подання не дуже компетентних або виразно зацікавлених осіб, маніпулятивно переводиться у русло “яких предметів ви хочете позбавити наших дітей”.
Коротка відповідь – ми маємо дбати не про “предмети”, а про рівень освіти наших дітей. А це – хоча і пов’язані, але далеко не тотожні речі.
Шкілький “предмет” – то дещо штучно виокремлена в інтересах організації освітнього процесу частина змісту освіти.
Для нас же головним мають бути не “предмети”, а які знання та компетентності отримають наші діти в результаті здобуття освіти. А тут варіацій може бути дуже багато – залежно від запитів та потреб саме наших дітей.
Ось це ми маємо робити, про це маємо дбати, а не про перелік “предметів”, набір яких дуже і дуже відрізняється у різних країнах.
І, якщо подивитися на загал, Україна, на жаль, має одне із сумнівних перших місць за кількістю “предметів”.
І в той же час маємо доволі посередні, щоб не використовувати більш неприємні визначення, результати за якістю освіти: достатньо подивитися результати міжнародного дослідження PISA.
Чому такі палки дискусії – відповідь проста: переформатування змісту освіти буде мати наслідком те, що багатьом в освіті доведеться рішуче оновлювати свої навички та методичні підходи, опановувати нові методики викладання, серйозно перенавчатися. А це не всім до вподоби. Тому і спротив.
Але зробити це все одно доведеться, який би спротив оновленню освіти ми не долали.
Бо дітей треба вчити тому, що їм дійсно потрібно у житті. І вчити зацікавлено: щоб школа була тим місцем, куди дитина хоче і буде йти з бажанням, щоб розвиватися і опановувати нові знання.
Ці знання і вміння їх використовувати (це називається компетентності), які людині потрібні у реальному житті: не лише дорослому, колись потім, а вже тут і зараз.
