Освіта – це про майбутнє, і воно під загрозою. Чому Україні терміново потрібно змінити міністра освіти
“Відкрила новину про те, що в уряді готують перестановки, з надією, що нарешті змістять міністра освіти й науки Сергія Шкарлета. Проте ні, у новині про нього ні слова”, – пише Вікторія Топол, колишня головна редакторка “Нової української школи”.
Призначення Сергія Шкарлета на посаду міністра освіти із самого початку викликало питання. Та чи впоралися Шкарлет і його команда зі складними завданнями, які принесло із собою російське вторгнення? У колонці Вікторія аналізує ті напрями діяльності МОНу за останній рік, які здаються провальними.
ПРОВАЛЬНЕ ПРОДОВЖЕННЯ НУШ
Уже понад рік ширяться чутки, що Шкарлета замінять, називаються імена альтернативних кандидатів. Проте він досі при міністерському кріслі, не зважаючи на:
- провалене продовження реформи “Нова українська школа”. Вона реалізується рівно настільки, аби назва колись найпопулярнішої реформи десь фігурувала, але щоби не змінити чинну систему.
Зокрема, ще до початку великої війни підготовка до пілотування НУШ у 5 класі стартувала запізно. І саме навчання вчителів не було настільки розлогим і детальним, як це відбувалося перед апробацією нового Стандарту початкової освіти (про це раніше писала “Нова українська школа”). З цього навчального року НУШ стартувала в усіх пʼятих класах, проте вчителі так і не отримали глибокої підготовки – їх навчали викладачі з інститутів післядипломної освіти замість спеціально підготовлених тренерів-практиків, як це відбувалося в початковій школі.
Фінансування реформи – окремий біль. Так, у квітні 2022 року кошти на субвенцію НУШ і на друк підручників для пʼятикласників були спрямовані на військові потреби. І цьогоріч Мінфін не знайшов коштів для відновлення фінансування реформи. Лише 30 листопада в Інституті модернізації змісту освіти розповіли, що шукають кошти в міжнародних партнерів і орієнтовно 75% накладу буде готово до 5 грудня. До кінця календарного року книжки мали відправити до обласних баз. Станом на кінець січня ІМЗО повідомило про друк і доставку лише підручників із математики та польської мови. Це все. Минули 5 місяців із початку навчального року й 11 із початку великої війни. Тож так, цьогорічні пʼятикласники, яким потрібні абсолютно нові підручники через зміну програми, досі навчаються за пдф-версіями. І це в часи частих відключень світла.
МОН навіть майже не говорить про реформу, лише іноді побічно згадуючи її назву у своїх новинах (припускаю, побоюючись, що в них полетить каміння і свято вірячи в принцип, що якщо не говорити про проблему – її нема).
Проте школи на місцях формально продовжують реформу – хто як розуміє і шукаючи підтримки одне в одного. Утім, непродумана реформа і її байдуже впровадження можуть зруйнувати те хороше, що є в українських школах. Здається, у такий спосіб міністерство втілює план із дискредитації самого поняття реформи. Я вже чую від учителів, наскільки за останні два роки все стало гірше й наскільки непродумана НУШ. Хто з них колись захоче справжньої реформи, маючи цей досвід?
І вишенька на цьому підіпсутому торті – протидія самого міністерства реформі старшої школи. З ухваленням змін до закону “Про повну загальну середню освіту” в Україні можна зробити мережу ліцеїв, нічого насправді не змінюючи. Адже за наполяганням МОН, у складі ліцеїв можуть бути не лише базова, а й початкова школи (тобто той самий ЗЗСО І-III ступенів), а в старшій школі на паралелі можуть бути два класи з трьома профілями (замість початково пропонованого реформою мінімуму в чотири класи). Тож місцеве самоврядування має законне право залишити всі школи триступеневими замість відʼєднання ліцею як окремого закладу з відповідними інвестиціями в обладнання і якість викладання.
“УКРИТТЯ БЕЗ СВІТЛА, ТУАЛЕТІВ І МЕБЛІВ”
… досі при міністерському кріслі, не зважаючи на:
- підготовку шкіл до офлайн-навчання, націлену на те, щоби показати кількість укриттів, а не якість. На запитання “Чи є в школі будь-які матеріали для перебування дітей в укритті?” 41% серед опитаних ГО “Смарт освіта” шкіл відповіли, що не мають в укритті нічого й тому подали заявки в організацію, аби отримати хоча б щось. 42% вказали, що мають там принаймні воду, пледи, ліхтарі, лавки та біотуалети (хоча бачили ми ці “біотуалети” в деяких школах). Частина закладів вказували, що ці речі першої необхідності їм закупили батьки, їх принесли вчителі, чи забезпечив Червоний хрест або ООН. І лише 17% з учасників опитування відповіли, що мають в укритті якусь канцелярію, іграшки, спортивне приладдя чи техніку. Опитування не можна вважати репрезентативним, але воно показує загальний напрям для глибшого вивчення і покращення ситуації.
Отже, укриття без світла, туалетів і меблів, у яких дітям і вчителям доводиться проводити години, – це реальність. Так, реальність не всіх шкіл, але достатньо поширена, аби міністерство на неї звернуло увагу, а не розповідало в численних ефірах про кількість готових укриттів. Хоча варто віддати належне, що в Держбюджеті-2023 закладено 1,5 млрд грн на укриття в закладах освіти. Тож є надія, що ситуація покращиться.
ПОДВІЙНЕ НАВАНТАЖЕННЯ УЧНІВ ЗА КОРДОНОМ
… досі при міністерському кріслі, не зважаючи на:
- невирішене питання, як позбавити дітей за кордоном тягаря подвійного навантаження від навчання в місцевій і українській школах та водночас забезпечити легку реінтеграцію дітей після повернення додому. Я не побачила роботи з іноземними міністерствами щодо зарахування ними дистанційного навчання в українських школах і детального порівняння наших та закордонних програм. Так можна виокремити, що недовчать наші діти в інших країнах (адже українські програми часто випереджають закордонні), і розробити механізм із компенсації цього й не вимагати зараз, аби діти за кордоном писали не тільки контрольні, а і здавали всі домашки.
Натомість я побачила формальне роз‘яснення для батьків, які є форми навчання, заклик до шкіл поблажливо ставитися до дітей, які не виконали якісь із завдань, і пораду батькам повертатися з дітьми в Україну. Це в той час, коли й батьки, і школи потребують продуманих рішень, як не перевантажувати дітей, не піддавати фізичній небезпеці й не втратити їх для української освіти, а не формальних відповідей чи лякалок.
Ще одне питання – діти, чиї батьки бояться віддавати їх на офлайн-навчання. Шкарлет заявляв, що ці діти зможуть вчитися дистанційно, проте переважно для цього потрібно додатково оплачувати роботу вчителів, що, звісно, не передбачено.
ІГНОРУВАННЯ ОСВІТНІХ ВТРАТ
… досі при міністерському кріслі, не зважаючи на:
- ігнорування наявності освітніх втрат у дітей. У зв’язку з ковідом про них давно говорять PISA й міністерства окремих країн, проводять дослідження і намагаються допомогти дітям подолати прогалини. В Україні до пандемії додалася війна: діти в стресі, частина припинили навчатися на якийсь період, а зараз заважають постійні повітряні тривоги й відключення світла. У відвертих розмовах учителі розповідають, що бачать прогалини в дітей і намагаються закрити їх своїми силами. Є школи, у яких учителі безплатно проводять додаткові заняття. Але це не системний аналіз і не системне розв‘язання проблеми. А ще вчителі говорять, що діти більше не хочуть навчатися. З мотивацією завжди були проблеми, та зараз це небажання досягло піку. І це – окрема тема вивчення і боротьби.
Що ж робить міністр освіти? Заявляє, що наші учні та вчителі молодці й постійно працюють над надолуженням освітніх втрат, а також пропонує всім переглянути відео з Всеукраїнської школи онлайн. Так, вони молодці й учителі часто роблять більше, ніж від них очікували. Так, ВШО – потрібний і вчасний проєкт. Але перелічене вище не могло не вплинути на рівень навчання дітей, а самовідданості вчителів і запису уроків може бути замало. Ні під час ковіду, ні після початку повномасштабної війни міністерство не проводило зріз, якими ж є ці освітні втрати, як вони відрізняються в різних регіонах, і не розробило механізми компенсації (наприклад, оплачувані додаткові заняття, чи консультації, чи тьюторство для дітей).
Це при тому, що в Українського центру оцінювання якості освіти, який проводить ЗНО й курує PISA в Україні, достатньо для цього експертизи. Знаю, що деякі управління освіти проводили свої дослідження прогалин, але це не національний зріз від держави, який дає ширше поле для об‘єктивності й порівняння результатів між різними регіонами й типами місцевостей.
Це все – на жаль, не вичерпний список моїх претензій до міністра освіти й науки Сергія Шкарлета. І в мене враження, що він не втратить посаду, поки не станеться чогось, що прямо зачепить рейтинги президента.
А поки всі недопрацювання, очевидно, не вплинули критично. Якщо голоси громадських активістів, науковців, деяких політиків звучать, то основна маса освітян мовчить або обговорює все лише між собою. І намагається викручуватися й адаптуватися.
А головне – під загрозою знову діти. Тобто майбутнє України, яка протягом років оговтуватиметься і відбудовуватиметься після великої війни.
Вікторія Топол, колишня головна редакторка “НУШ”
