facebook

Кого з учнів учитель має вчасно спрямувати до психолога?

;

Кого з учнів учитель має вчасно спрямувати до психолога?

– Усі діти, які повернуться до українських шкіл, матимуть різний досвід життя під час війни, – вважає психологиня і тренерка курсу психологічної підтримки для вчителів «Розумію» Катерина Гольцберг. – Тож освітянам варто це враховувати, спілкуючись із ними та навчаючи їх. Як допомогти учням у надстресовий період? Ось кілька варіантів такого досвіду та приклади його впливу на дітей. Зібрали перелік ознак, коли точно варто скерувати дитину до фахівця.

Курс «Розумію»: для кого й навіщо
У жовтні стартував безкоштовний курс із психологічно-емоційної підтримки для вчителів та шкільних психологів «Розумію». Просто зараз можна зареєструватись на курс безкоштовно. Ви не лише стабілізуєте власний емоційний стан в умовах постійного стресу та напруги війни, а й отримаєте практичні інструменти для підтримки учнівства та батьківства під час адаптації до нових реалій навчання. Також після проходження курсу вчителі отримають сертифікат про підвищення кваліфікації на 30 годин.

Мій учень потребує підтримки: 4 різновиди підвищеної тривожності
1.Діти, які пережили важку втрату, але зараз перебувають у безпеці

Ці діти втратили одного чи обох батьків, близьких родичів, друзів, хороших знайомих, були учасниками або свідками жорстокості, насильства. Можливо, вони пройшли через фільтраційний табір, втратили дім, чи вимушені були швидко покинути його, щоб врятуватися. Вони можуть переживати стадію гострого горя, заціпеніння, депресії чи вже перебувати у порівняно стабільному стані. Такі діти потребують особливої, але ненав’язливої уваги з боку дорослих, психологічного супроводу.

2.Діти, чиї рідні служать у ЗСУ або на інших службах, пов’язаних із ризиками для життя.

Цих дітей постійно переслідують страхи, нав’язливі думки (румінації) й тривога за рідних. Вони потребують уваги до свого актуального стану, підтримки й допомоги в перемиканні уваги та мотивації у навчанні.

3.Діти із ТОТ чи які перебувають під загрозою ракетних ударів

Через постійну фізичну небезпеку вони вимушені весь час відстежувати, що відбувається навколо, піклуватися про себе та інших дітей, а іноді й про безпорадних дорослих. Через це часто не мають можливості навчатися чи відвідувати школу навіть у дистанційному форматі. Потребують фізичної і психологічної допомоги в організації навчання, підтримки з боку фахівців – кризових психологів. Такі діти страждають від втрати можливості спілкування з однодумцями, друзями та авторитетними дорослими.

4.Діти, які покинули країну через загрозу воєнних дій

Переважно їм доводиться долати довгий шлях до нового місця перебування, що стає доволі сильним потрясінням. Вони часто сумують за Україною, близькими, друзями, домом, домашніми тваринами, звичним способом життя і комфортом. Частина з них відвідує школи в країнах перебування, частина навчається дистанційно або за програмою екстернату. Іноді вони поєднують навчання у новій закордонній школі з дистанційним навчанням в українській, що може створювати певний дискомфорт та бути причиною перенавантаження.

Будьте уважними:

Часто «воєнний» досвід дітей поєднує декілька ознак із вищенаведених категорій. Наприклад, дитина, що пережила втрату чи перебувала в окупації, зараз живе за кордоном, далеко від родини і дому. Це посилює вплив несприятливих чинників на учня і позначається на сприйнятті ним дійсності, мотивації й системності у навчанні. Така дитина перебуває в стані депресії чи гострого горя, а дорослі через брак часу чи сил можуть не помітити змін у її поведінці й можуть пропустити критичний стан. Тому ми, вчителі, маємо розуміти, як визначити, що дитина потребує додаткової допомоги, і вчасно спрямувати її до фахівця чи просто підтримати, якщо самі маємо на це ресурс.

4 прояви, на які вчителі й значущі дорослі мають звернути увагу
Дитина проявляє регресію

Регресія (від лат. regressus — зворотний рух) — це захисний механізм, який є формою психологічного пристосування у випадку загрози життю або тривоги. Полягає у тому, що людина несвідомо вдається до раніших, менш зрілих і адекватних зразків поведінки, які начебто гарантують їй захист і безпеку. В основі цього лежить об’єктивний факт: маленьку дитину зазвичай захищають більше, ніж дорослу. Більшість із нас відчували силу цього захисту в дитинстві, тож мозок вирішує змоделювати ситуацію так, щоб повернути бажані відчуття безпеки й передбачуваності. Найпростіший спосіб захисту від неприємностей – виявляти дитячі, неадаптивні риси характеру та моделі поведінки.

У ситуації, що викликає страх, стрес чи тривогу можливий короткочасний регрес навичок: учень може почати гірше говорити, перестати вимовляти деякі звуки, а мова стає менш розбірливою, спрощеною. Дитина може просити погодувати її з ложечки, загорнути в пелюшки, у неї зникають деякі навички самостійності, може навіть з’являтися енурез. У сфері навчання втрачаються навички читання, здатність виконувати математичні дії, запам’ятовувати навіть прості речі. Іноді дитина перестає орієнтуватися в просторі й часі.

Регрес емоційної регуляції проявляється після емоційного виснаження у тих формах реагування на афективні труднощі, які більше властиві дітям молодшого віку. Дитина може почати більше плакати, проявляти агресію, вдаватись до істерик та емоційно-контрастних проявів почуттів.

Різкі зміни в звичках і поведінці дитини

Якщо ми мали можливість спостерігати за учнем протягом певного часу, то зможемо їх помітити. У дітей, з якими ми щойно познайомилися, ці симптоми відслідкувати складніше, але можливо. Це, наприклад, втрата інтересу до життя, навчання, друзів. Різка зміна режиму дня, порушення сну – завчасне засинання чи навпаки, неможливість заснути, і як наслідок – млявість і втомленість на уроках. Порушення харчової поведінки – переїдання чи відмова від їжі, закрепи, проноси, біль у животі. Емоційне напруження, прояви агресії або ж навпаки – апатичність, відсутність бажання спілкуватись, емоційна відстороненість. Важливо також звертати увагу на будь-які розмови про втрату сенсу життя, смерть і відсутність майбутнього. Часто педагогам і батькам здається, що подібні балачки – лише спроба привернути до себе увагу. Іноді це дійсно так, і дитина просто хоче відновити свою цінність, але й тоді ми не маємо права ігнорувати її. Бо в стані афекту чи гострого горя дитина може не усвідомлювати, що певні її дії загрожують життю.

Дитина виявляє агресію чи аутоагресію

Діти, які були свідками агресивних дій, можуть самі почати проявляти агресію щодо інших чи щодо себе. Агресія, спрямована на себе, називається аутоагресією. Її причиною може бути підсвідоме бажання покарати себе за «неправильні дії» чи слабкість, яку дитина начебто проявила. Це може бути і бажання випробувати себе на міцність, перевірити межі своєї стійкості і витримки. В результаті з’являються порізи на кінцівках, начебто випадкові забої; іноді дитина починає себе бити, дряпати, кусати, виривати волосся або битися головою об стіну. Також аутоагресія може проявлятися в негативних висловлюваннях про себе, свої можливості, особисті якості, зовнішність.

Іще одним важливим симптомом аутоагресії є голодування, причиною якого стає бажання перевірити власний організм на здатність обходитися без їжі внаслідок подій, свідком яких стала дитина. Наприклад, після перебування в укритті з обмеженою кількістю продуктів дитина вирішила спробувати їсти менше, щоб натренувати свою здатність обходитися без їжі. Бажання зробити татуювання чи пірсинг у дітей також може бути ознакою аутоагресії.

До агресії, спрямованої назовні, ми можемо зарахувати фізичну агресію, яка появляється в бійках, пошкодженні чужого майна, відбиранні чужих речей. Одним із її різновидів є вербальна агресія — лайка, яка вже стала майже нормою, глузування, булінг, який може мати нові прояви і пояснення з боку дітей. Відомі випадки, коли діти вдаються до ігнорування однокласників через мову, переконання чи відсутність чіткої позиції з тих чи інших питань, пов’язаних з війною. Ігнорування – досить жорстокий вид психологічного насильства, до якого можуть вдаватися і діти, і дорослі по відношенню до дітей. Війна спричинила жорстку поляризацію поглядів навіть серед дітей і підлітків, і вчителям доведеться докласти неабияких зусиль та використати вплив власного авторитету, щоб відновити довіру й дружні стосунки в дитячому колективі.

У дитини проявляються нервові тики – різкі неконтрольовані рухи або звуки

Зазвичай вони досить помітні і можуть бути дуже різноманітними. Найчастіше трапляються моторні тики – тремтіння плечей, щік або губ, хитання головою, здригання, відкривання рота й висовування язика, кліпання, висмикування волосся, вій чи брів. Також дуже помітні вокальні тики: гмикання, хлюпання носом, неконтрольоване повторення однакових звуків, покашлювання.

Сильні переживання, довготривалий стрес, фізичні та розумові навантаження, переляк, конфлікти з однолітками, дефіцит любові або навпаки зайва турбота батьків – усі ці фактори стають причиною тілесної напруги і, як наслідок, – тикових розладів, які яскраво виявляються на уроках.

Джерело.


Повернутись вверх