Як дефіцит любові у дитинстві переростає у трагедію в майбутньому
Це мій другий шлюб, мені 36 років, чоловікові вже 39. Ми пара середніх літ, а нашим батькам вже за 60. Помітила, що мій чоловік в спілкуванні зі своїми батьками поводиться особливо холодно. Він не цікавиться, як у них здоров’я, не допомагає, спілкується ледь-ледь. Батьки йому взагалі не дзвонять.
Не можу сказати, що мій чоловік дуже суха чи байдужа людина, зовсім ні. У нас в родині він головний, до мене і дітей ставиться дуже добре, говорить компліменти, підтримує, завжди приділяє час сім’ї. Іноді здається, що до моїх батьків він відноситься краще, ніж до своїх.
Якось при нагоді запитала чоловіка, чому він так поводиться зі своїми батьками? Його відповідь трохи мене здивувала, каже що платить їм тією ж монетою, що жодного разу не чув від своїх батьків стосовно нього навіть простеньке: “Я тебе люблю”. Якщо в дитинстві відбувалися конфлікти з іншими дітьми, він знав, що батьки ніколи його не підтримають і не захистять. Для них він автоматично був винен у всьому і завжди. Він відчував, що є небажаною дитиною.
Зараз він дорослий чоловік, а батьки стали старими. І тепер уже батьки для нього є небажаними. Втім, вони такими були все життя. Просто зараз вони постаріли й стали безпомічними, а він намагається дати своїй родині усе чого він недоотримав у дитинстві.
Любіть своїх дітей вчасно!
