Змусили записати відео, що підтримує «русский мир»: як росіяни нищили освіту та брали у полон освітян на Харківщині
На Харківщині Служба безпеки України затримала директорку ліцею. Освітянку підозрюють у колабораціонізмі. У Харківській області вона впроваджувала російські стандарти освіти і новий навчальний рік збиралася починати мовою агресора і за підручниками агресора. Керівниці закладу загрожують виправні роботи чи навіть позбавлення волі. Окрім того, якщо її провину доведуть, то і обіймати свою посаду вона не зможе щонайменше 10 років. Вчити дітей за російськими програмами ставленики Москви обіцяли на всій окупованій території Харківської області.
Інформує Громадське радіо.
Зошит із портретом Володимира Жириновського і його цитати про свободу думки та вибору, про дитину як «відповідального громадянина» і, звісно, про «велику Росію». Такі «два в одному»: чи то агітки, чи то навчальні атрибути росіяни завозили до Липців, що на Харківщині. Їх мали роздати у місцевих школах. Проте не судилося. Навчальний рік окупанти 1-го вересня не розпочали, а вже 13-го вересня Збройні сили України звільнили цей населений пункт. Уся макулатура лишилася на імпровізованих складах.
Сім сотень російських підручників поліція знайшла у Боровій. Їх зберігали у спортзалі школи. Тут книжки з першого по одинадцятий клас. Усі надруковані у РФ, і відповідно, про жоден екземпляр української мови, літератури чи історії не йдеться. Тільки Росія та її державні атрибутика й пропаганда. Наприклад, на обкладинці всієї лінійки суспільствознавства — триколор. А серед стосів шкільної літератури є славнозвісний зошит з історії Росії для 6-го класу, де з терміну Київська Русь слово «Київська» прибрали. У Боровій підручники на парти дітям не потрапили. Старт навчального року тут перенесли на 1 жовтня, а вже 3-го жовтня смт звільнили. У поліції наголосили, вилучені книги стануть доказами проти колаборантів.
Доказів можуть набрати сотні тисяч. Принаймні, якщо хоч у чомусь пропагандистська газета «Харьков Z» не збрехала. На її шпальтах із традиційним пафосом назвали кількість завезених підручників:
«Велику допомогу із підготовки надає Російська Федерація. Першою чергою, щодо надання навчальної літератури. Понад 300 екземплярів підручників у якості гуманітарної допомоги дітям будуть передані безкоштовно».
У випуску газети щонайменше п’ять статей так чи інакше присвятили освіті. Чи точніше — її захопленню. Зокрема, йдеться про Ізюм, де 16 серпня відбулося вручення школярам атестатів російського зразка. Трьом десяткам дітей їх передали так звана начальниця управління освіти Юлія Бабаївська та директорка 11-ї школи Любов Гожа. Ця школа, до речі, вказана як та, що пройшла акредитацію за росстандартами.
Інша стаття розповідає про те, що нібито «інтеграція у російську систему освіти на територіях Харківщини йде на повну». У ній одразу про дві відправки українців до РФ: одну учнівську, іншу — освітянську. До Ярославля підлітків на знайомство з тамтешнім вишем провела спеціалістка відділу освіти так званої Куп’янської ВЦА Валерія Пісоцька. 193-х вчителів відправили до Курська — там вони мали пройти перепідготовку, щоб вчити в Україні по-російськи. Це назвали «підвищенням кваліфікації». В анонсах цих навчань російське мінпросвітництва обіцяло всім вчителям, директорам, завідувачам садочків, що погодяться працювати, безкоштовне навчання у Москві. Окремо обов’язково мали перевчитися у РФ вчителі початкових класів, російської мови та літератури, історії і суспільствознавства. Головним майданчиком для цього мав стати Ростов-на-Дону. 30-го вересня прокуратура одній із організаторок такої поїздки вже оголосила підозру. Йдеться про вчительку, яка до 24-го лютого працювала у Липчанівському ліцеї, а з травня погодилась стати «в.о. директорки» Бабенківської загальноосвітньої школи при окупаційній владі. Підозрювана у колабораціонізмі відправила до Курського інституту двох своїх колежанок.
На папері робота в освітніх закладах на той момент ще окупованої Харківщини просто кипіла. У реальності картина цілком протилежна. Ірина працює вчителькою початкових класів у ліцеї села Пришиб, це неподалік Балаклії. Каже, росіяни неабияк закликали педагогів вести дітей до школи. Хоча, там продовжували сидіти самі окупанти.
«Приїхали до нас, агітували, щоб ми виходили на роботу. Мотивували тим, що діти втратять навчальний рік. Що цілий рік діти не будуть навчатися. Але я відразу сказала — я працювати не піду. Йти треба працювати — прославляти Росію. Я кажу: не можу перелаштуватися. І на роботу я до такої школи не піду. Вони перебували весь час у школі. Тоді ж місцева нова влада сказала: вони вибралися зі школи. Я їду на велосипеді — один же транспорт нам залишили — велосипед. Їду на велосипеді повз школи, вони сидять на поріжку. Як сиділи — так і сидять. Школа була дуже гарно обладнана: у кожному кабінеті мультимедійні дошки, комп’ютери у дітей і у вчителів у кожного був. Все воно розбите, його пошкоджено, все розкрадене. Нема ніде нічого», — говорить Ірина.
Лідія Тільна стала очевидицею того, як у школі окупанти набирали нові колективи. 31 рік жінка працювала директоркою Іванівського ліцею (Чугуївський район). Після відмови співпрацювати з окупантами ті спочатку її звільнили, а потім — взяли у полон.
«Вони змусили, щоб я написала заяву. Я не згодна була працювати під російським прапором. Сказала, що не буду. Написала заяву і вони мене звільнили. І 20 липня, коли приїхали працівники відділу освіти, я як господиня вийшла їх зустрічати. Але ця зустріч була марною. Вони навіть не подивились мені у вічі. Зустрів їх голова чи староста, як це зараз називається. Це — мій учень, випускник, який дав згоду працювати на Російську Федерацію. Вони зайшли до школи. Моя випускниця дає згоду бути директоркою школи. Лише 3 вчителя залишилися працювати на Російську Федерацію», — згадує пані Лідія.
У полон жінку взяли, коли вона спробувала виїхати до Харкова. У в’язниці Лілія Тільна провела 19 днів, 5 із них — у карцері. Практику арештів освітян Росія застосовувала скрізь. Про подібне у в’язниці-катівні Балаклії розказує керівник слідчого управління поліції Харківщини Сергій Болвінов:
«Знаходилася тут вчителька початкових класів, яку просто на вулиці схопили і привели сюди. Вона тут сиділа, здається, 13 діб. Після цього їй стало зле. Вони вивели її перед приміщенням, записали із нею інформацію, що вона підтримує «русский мир», після цього тільки їй дали змогу вийти на підконтрольну Україні територію».
1-го вересня шкільний дзвоник все ж пролунав у Куп’янську. Це місто на Харківщині окупанти зробили одним із своїх «центрів», звідки керували частиною захопленої території. Тут навіть встигли набрати та призначити з десяток «міністрів». Відповідно, у місті проводилися всі показові акції: тут і підняття прапора з двоголовим орлом над райадміністрацією і «ревізії» шкіл із делегаціями з Росії. Як проходила одна з таких, можна знайти в Youtube. На відео куп’янська школа, куди в липні приїжджав Олексій Благінін директор депратаменту просвітництва РФ.
Росіяни ходили навчальним закладом, на камеру вишукуючи недоліки та «розсипалися» в обіцянках. Цікаво, що поки у заявах одним ЗМІ озвучувалися обіцянки проводити уроки української за бажанням батьків, в інших — відкрито погрожували «чисткою». Ось такий підпис автори лишили під відеозвітом із візитом російських освітян:
«Попереду ще багато роботи. Довгий час дітям вбивалась у голову неправильна історія, прищеплювалися націоналістичні ідеї за допомогою освіти. Більше обдурювати наших дітей не дозволимо. Вся націоналістична література із навчальних закладів Харківської області буде вилучена. Її замінять правильні книги з достовірною інформацією. Головне — на полиці бібліотек повернуться твори російських та радянських письменників. Відтепер діти самі вільно обиратимуть, що їм читати та яких авторів».
24 липня у Куп’янську представники міністерства просвіти РФ видали перші дві акредитації школам Харківщини. Їх отримали школа №1 у Куп’янську та школа № 11 з Ізюма. У планах на російські акредитації тоді називали 92 навчальні заклади. Фейковий керівник регіону Віталій Ганчев тоді дякував РФ, яка, за його словами, «надала можливість вчити дітей за нормальною програмою».
Першовересневу лінійку, організовану окупантами, теж можна подивитися в Youtube. На відео вказано, що це знову Куп’янськ, а саме школа №6. Тут квіти, вчителі, батьки з дітьми, дівчатка у формі із фартухами, російська мова на дошках і у піснях, а також привітання від окупаційної влади — від так званого голови ради міністрів Харківської області Андрія Алексєєнка.
Те, що таких свят і таких шкіл було не так багато, окупаційні чиновники пояснили тим, що не встигають акредитувати навчальні заклади. Та за цим формулюванням ховалося кілька фактів: у школах не було кому викладати — більшість педагогів відмовилися від співпраці з окупаційною владою, та й нікому — діти або виїхали, або шукали змогу вчитися дистанційно в українських школах. Тому у кабінетах Куп’янської адміністрації лишилися стоси так і не нерозпакованих методичних матеріалів для харківських шкіл із російською граматикою та портретами відомих особистостей, серед яких чи не єдиний українець — Тарас Шевченко. Але і про нього школярам дали лиш два так звані «російські» факти: вів щоденник російською, поета викупив з кріпацтва руський художник.
