Чоловіків, які працюють вчителями у початковій школі або вихователями у садку, у Дніпрі одиниці. Вони не бояться жодного дитячого “чому?” і готові до будь-якої дитячої примхи. А ще постійно ловлять на собі зацікавлені погляди тих, хто стереотипно досі вважає, що є “жіноча”, а є “чоловіча” робота. Хоча це було й непросто, ми знайшли двох педагогів, які готові посперечатися про те, що виховання дітей – виключно справа однієї статі.
Чи важко бути учителем чи вихователем малюків? Як йти за покликом душі, навіть коли стикаєшся з нерозумінням оточення? Яке місце у вихованні дитини має займати чоловік? Про це читайте у нашому гендерно чутливому матеріалі.
Музичний керівник Олександр Сергійович
Дніпровські ясла-садок №384 на житловому масиві Тополя.
У простору залу входить шеренга з 15 малюків. Під музику вони сідають на стільці.
“Мілано, дивись на Олександра Сергійовича”, – одну з дівчаток поправляє вихователька. Після всіх клопотів малятко вгамовується і починає уважно стежити за вчителем.
На фортепіано грає чоловік. 30-річний Олександр – музичний керівник у садочку. Заняття починається з пісні, яку діти добре знають. Співаючи, разом вчать слова нової, а наприкінці – танцюють. Всі півгодини вибагливий Олександр не дає дітям перепочинку, постійно змінюючи діяльність – у цьому його секрет, як утримати увагу п’ятирічок: “Співали, пограли, посувалися. Заняття слід будувати так, щоб діти встигли все, і все це було пов’язано між собою”.
Бажання працювати з дітьми у Олександра Тарасова виникло понад 10 років тому. Після 9-го класу думав, куди ж діяти далі. Батьки наполягали, щоб вибрав “серйозну” спеціальність. Хлопець розглядав і транспортний коледж, і залізничний, куди подавалися однокласники: “Та душа не лежала до цього. добре і пройшов».
Батьки кілька разів перепитали, чи син упевнений у своєму виборі. Вони запевняли, що бути музичним керівником – специфічна робота, особливо для чоловіка. Крім того, хлопець мав за чотири роки навчання опанувати музичний інструмент.
“Але з цим проблем не було. Я грав щодня по дві-три години”, – каже Олександр.
Першу роботу чоловік отримав у Партизанському – викладав музику у садочку та школі. Батьки учнів дивувалися бачити вчителя у садку. Проте Олександр усім охоче відповідав: обрав цю професію за власним бажанням і покликом.
“У школі я вів музику з 1-го по 8-й клас. Коли вперше зайшов у восьмий клас, я не знав, що робити – там усі такі дорослі. Кажу: “Зараз слухатимемо Баха”. “Кого?” – вони сидять і дивляться на мене, їм потрібен той Бах?.. Потім почав згадувати те, що викладали в коледжі: як зробити урок цікавим.
За 10 років стажу чоловік працював не лише в садку: викладав у педколеджі та працював у консерваторії. Але від паперів знову втік у садок – до дітей:
“Це творча робота, яка відразу дає результат. Його видно по тому, як діти співають, рухаються, відносяться до уроків. Музичні заняття розвивають загальні та фізичні здібності, увагу, мислення, посидючість. Дитина привчається до культури. У неї виховується почуття ритму та емоційний відгук.
Щодня у Олександра Тарасова 4-5 занять із дітьми. Чоловік каже, що грошей за цю роботу вистачає на оренду житла, проїзд та їжу. Міняти професію він поки не думає, тому що дуже її любить: “Буду працювати з дітьми в будь-якому випадку. Бували переломні моменти в житті, коли думав, чи не спробувати щось інше. Але поки що ні в чому більше себе не бачу”.
Чи йдуть чоловіки вчитися на освітян?
Вчитися на вихователів та вчителів початкової школи хлопці йдуть, але не так часто, як дівчата. Про це розповідає Світлана Михайленко, заступник директора навчальної роботи Дніпровського професійного педагогічного коледжу. Серед 595 студентів, які навчаються за спеціальністю “Дошкільна освіта”, є 8 юнаків. Майбутніх учителів початкової школи більше: із 411 студентів – 24 юнаки.
“Досить значна частина вступників розглядає коледж як початкову ланку в здобутті освіти. Тому що ми готуємо професійних молодших бакалаврів. А щоб працювати на посаді вчителя початкових класів (відповідно до професійного стандарту), слід продовжити навчання в університеті чи академії. Часто у вузах студенти обирають педагогічну освіту, але щоб потім бути учителем і у початковій, і у старшій школі (наприклад, викладачем інформатики чи англійської), вони залишаються працювати у старшій школі, рідше – у початковій», – каже Михайленко.
Назарій, навчається у педколеджі на вихователя
18 років
“Ця професія подобається мені з середньої школи. Саме тоді в мене з’явився племінник, я багато з ним гуляв і сидів. Мене приваблює, що я можу бути не лише добрим вихователем, а й логопедом (навчаюся на нього). Готовий допомагати з вимовою”. Тішить, що з дітьми робота завжди різна. І якщо добре постараєшся, то з них виростуть добрі люди”.
Олександр, навчається у педколеджі на вчителя початкової школи
18 років
“Я дуже люблю дітей, а вони мене. Звик возитися зі своїми племінниками, їх у мене шість. Професія вчителя привабила, тому що можна внести маленьку частину себе у виховання та розвиток малюків. Велика відповідальність не лякає, проте непокоїть, чи зможу мотивувати учнів. і пояснювати все так, щоб воно добре запам’ятовувалося. Зарплату я маленькою не вважаю. На мою думку, отримувати зараз 10-15 тисяч гривень на місяць – це нормально”.
Світлана Михайленко переконана, що чоловіки мають бути представлені у вихованні дітей, адже вони дуже креативні та завжди готові пробувати щось нове. “Під час педагогічної практики були випадки, коли студенти-юнаки читають уроки, а діти сидять у захваті – величезними очима дивляться на свого викладача і ловлять кожне слово”.
За словами голови правління ГО Gender Stream Ольги Полякової, в Україні зберігається хибне переконання, що чоловік відіграє традиційну роль здобувача, який має заробляти більше за жінок:
“Така модель не дає самим чоловікам навчитися поваги/турботи/кохання. Адже чоловіків, які виявляють емпатію, можуть назвати “м’якими” або “убитими”. А коли вони хочуть працювати з дітьми (у садку, наприклад), громадськість обурюється і не сприймає їх” “Нормальними”. Тому, на думку суспільства, “перекручена” модель поведінки, “жіноча” професія. Тобто, чоловік, який обирає таку роботу, автоматично вибирає низькооплачувану позицію, відсутність соціального захисту, та ще “жіночу” безперспективну професію”.
Цей матеріал створено в рамках проекту ГО “Інститут розвитку регіонального друку” за сприяння Національного Демократичного Інституту завдяки щедрій підтримці британського народу через Міністерство закордонних справ у справах співдружності та розвитку.
