Чи повинен сучасний вчитель знати все? Розвіюємо міфи
Кілька десятків років тому вчителі були надміру серйозними, авторитетними та суворими.
Батьки здебільшого вимагали від дітей беззаперечної поваги до педагогів, не зважаючи на те, чи заслуговували ті на неї.
Учні боялись своїх вчителів, у багатьох школа викликала стрес, але він вважався звичним атрибутом дитинства, який тепер багато дорослих лікує в кабінетах психотерапевтів.
Сучасне суспільство – це колишні діти, які виросли і стали батьками.
Тепер прогресивні мама і тато займають не сторону вчителя, вони підтримують свою дитину та вимагають, щоб до неї відносились як до особистості. Батьки дбають про захист особистих кордонів дітей, про рівень ефективності освіти, про дружню атмосферу між педагогом та учнями.
Сучасне суспільство може пробачити вчителю відсутність деяких знань, адже ми давно зрозуміли – у мінливому світі важко знати все.
Уряд кілька разів на рік змінює правила правопису, вчені спростовують загальновизнані теорії одна за одною.
Такі якості педагогів, як вміння зацікавити, розгледіти талант, підтримати, організувати привітну атмосферу в класі, прийняти до уваги відмінну думку учня почали цінуватись набагато вище, ніж знання енциклопедії на пам’ять.
Але багато батьків ще досі знаходяться під впливом стереотипів та живуть поруч з міфами про освіту.
Спробуємо їх розвінчати.
Учні мають боятись вчителя, щоб в класі не відбувався хаос та панувала тиша?
Ні. В сучасних школах вчитель може буди другом для учнів, але деякі батьки вважають, що така дружба буде заважати навчанню.
Насправді дружні стосунки з дітьми не заважають підтримувати дисципліну в класі та бути для учнів авторитетом.
В колективі з дружнім кліматом учень не буде боятись підняти руку, помилитись, висловити альтернативну думку. Збудувавши довіру, вчитель зможе розкрити дітей – вони діляться з педагогом своїми мріями, страхами, думками. Знаходячи підтримку, школярі з радістю повертаються до класу.
Страх же навпаки підвищує рівень тривожності дитини, тому вона гірше запам’ятовує, сприймає нову інформацію, не наважується перепитати або ж, навпаки, починає поводитись агресивно, щоб привернути зайву увагу та позбутись відчуття страху.
Сучасні вчителі досягають тиші в класі не залякуючи, а зацікавлюючи дітей.
Найголовніше для вчителя – диплом
Ні. Педагогічна освіта, безсумнівно, важлива, але сучасний світ – це світ постійного навчання.
Вчителі мають розуміти, що вони схожі зі своїми учнями в тому, щоб постійно поглинати нову інформацію.
Не зважаючи на диплом, педагоги мають постійно підвищувати кваліфікацію та бути в тренді сучасних технологій. Саме на цей аспект постійного професійного розвитку важливо звернути увагу батькам.
Не менш важлива складова якісного викладання – емоційне благополуччя педагога, якого кожен досягає різним шляхом. Хтось наповнює себе спортом, хтось родинним взаємозв’язком, хтось подорожами.
Таким чином, задоволений життям вчитель буде мати ресурс, який зможе віддати учням.
На жаль, в наших державних школах про well-being педагогів думають в останню чергу, тоді як в приватних закладах освіти дбають не лише про учнів, але й про персонал.
Від чого виграють всі – школярі, батьки, педагоги та, зрештою, суспільство в цілому.
Диплом зовсім не потрібен?
Потрібен. Інша крайність – нехтувати педагогічною освітою.
Щоб бути для дітей авторитетом, важливо розуміти їх та завжди бути на крок попереду тих знань, якими вони володіють.
Якщо в державну школу України важко знайти вчителя, то в Сінгапурі, наприклад, на кожну позицію викладача зазвичай претендує від 8 до 10 кандидатів. Щоб стати вчителем в цій країні, випускнику школи необхідно увійти в 30% кращих за результатами державних іспитів у 12 класі.
Але це ще не все. Після цього кандидат проходить співбесіду в Міністерстві освіти і Державному інституті освіти.
Схожа ситуація в приватних закладах, де стандарти освіти високі. На диплом тут увагу звертають, як на фундаментальну основу, не забуваючи й про інший список таких якостей, як дружелюбність, емпатія, впевненість, відповідальність та інші.
Найважливіше завдання школи – вкласти в голову знання
Ні. Знання втратили свою цінність.
Раніше знання ширились методом переписування книг при світлі свічки, адже лише так однин рукопис міг перетворитись на два. Тоді їх цінність була надзвичайно високою, а попит перевищував пропозицію.
Зараз знайти будь-які знання можна у візуальному або аудіальному форматі, друкованому або онлайн-форматах, на будь-якій мові світу.
Пропозиція давно перевищила попит, адже ми не зможемо прочитати всі написані книги, передивитись всі пізнавальні відео National Geographic та передивитись всі фільми.
Сучасна школа не наповнює пусті глечики, вона розпалює вогонь.
Для освітнього закладу важливо сформувати в дитині цінності – вміння взаємодіяти для досягнення мети, відповідальність, креативність, наполегливість, повагу, любов до знань.
Школа може знищити будь-яке бажання відкривати Google та шукати там книги, наукові відео, мотиваційні промови. Школа може змусити дитину заховатись у світ яскравих комп’ютерних ігор, адже лише там цій дитині дадуть те, чого вона прагне, там її зрозуміють та розважать.
Правильна школа розпалить бажання дізнаватись більше, копати глибше, ділитись знаннями та робити власні відкриття. Правильна школа дасть учню стільки ресурсу, що його не потрібно буде компенсувати шкідливими звичками.
Школа надає лише базові знання, адже один вчитель не може розгледіти талант у кожного
Ні. Сучасна школа схожа на сачок, який ловить метеликів, але на місці метеликів – таланти дітей.
Вчителю дійсно важко розгледіти талант кожного, саме тому цим мають займатись професійно підготовлені ментори.
В США здібності дітей починають під лупою роздивлятись з третього класу. Там сачком слугують загальні тести штату, які дозволяють вчителям розгледіти видатні здібності дитини. Після проходження тестів, частина дітей починає займатись за програмою для обдарованих дітей Gift and talented.
Юні спортсмени можуть присвячувати більше уваги тренуванням, отримуючи за це підтримку школи.
Юні науковці можуть обирати більше предметів, які цікаві саме їм, а творці вивчати те, що буде допомагати їм творити.
Самовизначення починається ще з молодшої школи.
В Україні не існує загальнодержавних тестів на визначення талантів. Але в приватних школах є сачки, якими ці таланти починають ловити.
Наприклад, в КМДШ існує менторський супровід кожної дитини, який допомагає визначати індивідуальні особливості та підібрати найбільш влучну програму для школяра.
Крім того, учні щотижня рефлексують та усвідомлюють власні емоції, що також є чудовим критерієм розуміння, чи вірним шляхом йде освітній процес.
Найважливіше те, що відбувається з метеликами після того, як їх зловили. В сучасних школах за підтримки педагогів цих метеликів огортають увагою та турботою, даючи дитині зрозуміти, що вони є її унікальним скарбом.
Лише так школярі можуть отримати неймовірну мотивацію розвивати власні таланти.
Лідія Білас, співзасновниця та керуючий партнер КМДШ (Креативної Міжнародної Дитячої Школи), спеціально для УП.Життя
