О. Мірошниченко: суперечка про меню відкрила іншу тему
«Оцінка за поведінку» – це спроба відвернути увагу від власне якості навчального процесу
Автор: Олександр Мірошниченко, актор, режисер, драматург.
Про непотрібну тотальність контролю
Суперечка навколо шкільного харчування насправді відкрила значно глобальнішу тему. Принципову. Я чудово розумію, що значна частина і освітян, і батьків просто не зрозуміють, про що, власне, мова. Бо звикли до певних параметрів, до певного алгоритму. І навіть не припускають думки, що цей алгоритм може бути хибним.
Про що я? Якщо коротко сформулювати – про спробу тотального контролю. Насправді, існують речі, які потрібно контролювати. Вони стосуються власне навчального процесу. Все інше – це речі, які чи взагалі жодним боком не причетні до самого навчального процесу, чи причетні дуже опосередковано.
Повертаючись до того ж шкільного меню. Ніхто навіть не задумався, що це взагалі не справа освітян, хто і що їсть. Це просто додатковий сервіс, і не більше того.
З якого дива хтось вирішив, що Міністерство освіти повинно займатись кулінарними рецептами? Це абсурд, насправді. Жодного відношення до власне навчального процесу це не має. Максимум, на що має право міністерство, – це контроль за тим, щоб харчування в школі було. І все. Контроль якості і таке інше – так для цього є спеціальні інституції, які аж ніяк до освіти не причетні.
Я зараз не виключно про їжу. Ми з усіх сил намагаємось встановлювати для дітей правила, які диктують, що одягати, що їсти, якою ручкою писати, де і як записувати домашні завдання, користуватись чи ні гаджетами тощо.
Формально все це адвокатується «піклуванням про дітей», а насправді є лише спробою вийти далеко за межі освітніх повноважень. Яка різниця вчителю фізики чи літератури, що їв на обід учень? А може, він звик вдень їсти щось легке, а ґрунтовно їсть лише ввечері (як прийнято в багатьох європейських країнах)? А може, учень звик їсти виключно домашнє? Чи він спортсмен і на дієті? Це вплине на сприйняття учнем уроків? Звичайно, ні.
Як бачимо, зв’язку між освітою і їжею не існує. Так для чого намагатись регламентувати? Бо «діти дурні»? А дорослі розумні і їдять виключно корисне? І це я лише про їжу.
Не стосується вчителів, якою ручкою пише учень чи в що одягнутий. Це не впливає на навчання аж ніяк. Це впливає на інше. Тотальний контроль зменшує вимогливість до оцінки якості навчання. Бо коли з’являється щось на зразок «оцінки за поведінку» – це насправді спроба відвернути увагу від власне якості навчального процесу.
Давайте нарешті почнемо відділяти професійне від непотрібного. Учителі не «інженери людських душ» і не «другі батьки». І учні не їхні діти і не працівники. Так для чого пробувати диктувати дітям правила гри, які ніяк не впливають на якість знань? Бо так легше? Бо так звикли? Бо не хочеться нічого змінювати? Може, час почати бодай думати про це?
