Терапевтична казка для капризних діток
Чудодійні краплі
Восени, щойно повіяли вітри, і осінній дощ почав зрошувати землю, з білченям Рижиком почало творитися щось недобре.
Раніше він був вихованим і ласкавим малюком, а тепер – як підмінили.
Ледве що не по його – відразу вередувати, тупотіти, скандалити. Про існування ввічливих слів взагалі забув.
Його матуся дуже переживала. Вона ніяк не могла збагнути, що ж відбувається з її сином. І раптом їй на думку спала чудова ідея.
– Завтра ми з тобою йдемо до нашого лісового лікаря, – сказала вона Рижику напередодні.
– До лікаря? Але ж я не хворію, – дивувалося білченя.
– А, на мою думку, ти захворів – журилася мама-білка, хитаючи головою. – Щось відбулося. Ти сам на себе став не схожим. Капризуєш, розмовляєш грубо. Очевидно, це якась невідома хвороба. Адже ти раніше був зовсім іншим.
– Добре мамо – погодилося білченя. – Думаєш, мені подобається кричати і вередувати? Зовсім ні. А чому так відбувається – я не знаю.
Білченя задумливо накрилося пухнастим хвостом і задрімало. А вранці вони з мамою пішли на околицю лісу, де росла крива ялина і приймав звірів лікар-бобер.
Лікар-бобер довго обстежував білченя, оглядав, слухав його і стукав, а потім почухав у потилиці і задумливо сказав:
– Тут, на жаль, медицина безсила. Ніяка це не хвороба, а магія.
– Як магія? – мама білка з жахом відсахнулася.
– У наших краях оселився недобрий чарівник. Ну не любить він добрих дітей, які слухаються батьків і розмовляють ввічливо. Ось він і накладає на них лихе закляття. І перетворюються вони з добрих ввічливих діток на примхливих крикунів. Таких, як ти, Рижику.
– Розумію. – Мама-білка сумно кивнула головою. – Невже все так погано? Невже нічого вдіяти не можна? У мене вже голова болить від капризів та скандалів мого сина. Та й йому несолодко.
Лікар подумав, глянув на білченя Рижика, потім на маму, і нарешті сказав:
– Рижикові я допомогти не можу. А ось вам – мабуть, можу. Я вам випишу чудодійні краплі. Закапуйте тричі на день у вухо.
– Це ж навіщо? – Не зрозуміла мама-білка – чаклунство ж не на мене наклали!
– Ці краплі, – пояснив лікар, – захистять ваші вуха від грубих слів і примх. Кажу вам, вони чарівні. Коли Рижик розмовлятиме спокійно та ввічливо, як бувало колись – ви його почуєте. А якщо грубити почне – чути його перестанете.
– А що зі мною буде? – заплакало білченя – так і житиму все життя під злими чарами? Для мене немає жодних ліків?
– Ліки, на жаль, не існують. Єдине, що тобі допоможе позбавитися чарів – це бажання їх позбутися. Потрібно просто намагатися розмовляти спокійно і без криків.
– Я постараюся лікарю! – вигукнув Рижик.
По дорозі назад мама-білка і Рижик зайшли в аптеку за краплями.
А вдома мама-білка закапала вуха і вирушила на кухню варити обід.
Рижик пограв із шишками та жолудями і солодкого йому захотілося. Прийшов він на кухню і хотів узяти варення. Але мама не дозволила:
– Ні, синочку. Спочатку обід, а потім варення.
– А я не хочу чекати! – затупотіло ногою білченя. І закричав: – Не хочу! Не буду!
Рижик кричить, заливається сльозами, а мама навіть не повернеться. Стоїть, ложкою суп помішує. Наче не чує його. Тоді Рижик і згадав про чудодійні краплі.
– Мамочко – заговорив Рижик зовсім іншим тоном. – Можна мені лише одну малу ложечку варення? Обід ще не скоро. Ти тільки починаєш варити суп. Ну, будь ласка – попросив він ще раз, – тільки кричати вже не став.
– Добре, – посміхнулася мама. Малюсіньку ложечку візьми. Якого тобі – полуничного чи малинового?
Більше мамі-білці не довелося слухати брутальності. Вона не забувала закапувати краплі щодня і чула свого сина лише тоді, коли він говорив чемно та спокійно.
Рижик теж пам’ятав про чудодійні ліки і дуже намагався не бути грубим. І незабаром злі чари розвіялися, і він знову перетворився на добре та ввічливе білченя.
Тож чудодійні краплі мамі більше не потрібні.
Автор ідеї М. Шкуріна
