Чотири поради, як запобігти професійному вигоранню
Інформує Всеосвіта.
Хронічна втома та постійні стреси. Знецінення праці та проблемна адміністрація. Брак часу на родину та низька зарплата.
Систематичне накопичення невдоволення призводить спочатку до роздратування, потім до пригніченого настрою та байдужості. Згодом виникають думки «А чи не пішло б воно все до дідька?». І педагог, який свого часу натхненно поспішав до школи, – йде. Він «перегорів»: недоліки переважили всі переваги вчителювання. Так буває, і на жаль, це не рідкість.
Професійне вигорання – одна з ключових причин, чому найкращі педагоги, врешті-решт змушені йти зі школи. Більшість з них ще недавно обожнювали свою роботу, однак згодом стали відчувати все менше задоволення і фокусуватися на негативних аспектах. На жаль, професія вчителя у зоні ризику професійного вигорання спеціалістів.
Однак, чому ж деякі вчителі через кілька років «згоряють» та втрачають всілякий сенс професії, а дехто працює із задоволенням усе життя? Як не допустити вигорання та отримувати радість від улюбленої справи?
Уникайте токсичного спілкування
Серед ваших знайомих, а може й серед колег, неодмінно є люди, в житті яких хронічно все геть погано. Все і завжди: недолуге начальство, неслухняні діти, непосидючі учні, дурні колеги, дощова погода, нікчемна влада та інше. Насправді навіть неважливо, як є об’єктивно, вони так відчувають і гірше того, готові годинами про це говорити.
Чи варто вам витрачати свій час на подібні розмови чи вислуховування монологу, зміст якого не змінюється? Що ви відчуваєте під час такого спілкування?
По можливості тримайтеся на відстані від людей, які є хронічними скигліями. Намагайтеся оточувати себе особистостями, які вміють підмічати хороше навкруги та постійно професійно розвиваються. Вони надихають та мотивують!
Дозволяйте собі «прожити» власні емоції
Життя вчителя сповнене постійними стресами. Водночас педагог має бути урівноваженим та не допускати прояву негативних емоцій на оточення. Через це більшості вчителів доводиться «ховати» їх у собі: не можна виплескувати гнів на роботі, не варто й удома. Але ж від того, що ми не даємо миттєву емоційну реакцію, ми не перестаємо відчувати. Що робити зі своїми емоціями, щоб негатив не накопичувався і не отруював ваше життя?
Спробуйте виплеснути свої емоції на папір. Знайдіть час та спокійне місце, де вас ніхто не турбуватиме і буде змога цілком зануритися у власний емоційний стан та описати його. Це можна зробити як мінімум трьома способами:
Опишіть ваші переживання: страх, гнів, ненависть, тривогу та інше. Це дозволяє структурувати власні думки. До того ж така практика звільняє мозок від негативу. Ймовірно, ви помічали, як часто стає легше після того, як комусь виговоришся? А «вибалакування» у письмовому форматі дозволяє подивитися на свої переживання зі сторони. Особливо це корисно, якщо перечитати написане трошки згодом, коли основна емоційна хвиля стихне, та проаналізувати, чи дійсно все так серйозно, як здавалося у моменті.
Поставте собі ряд запитань. Що ви відчуваєте? Які причини вашого емоційного стану? Чи можете ви якось вплинути на ситуацію, що склалась, якщо так, то як саме? Намагайтесь чесно відповісти собі на ці запитання, у ході чого зможете прагматично проаналізувати емоційну ситуацію, що склалася.
Намалюйте те, що ви відчуваєте. За допомогою різних кольорів та абстракційних образів спробуйте намалювати свої переживання. Така практика допоможе сконцентруватись на власному емоційному стані та повною мірою прожити його. Після цього спробуйте намалювати іншу абстракцію яскравими кольорами.
Малювання фарбами, зокрема використання для цього яскравих кольорів, допомагає коригувати емоційний стан. Такого висновку свого часу дійшов ще Йоган Гете, він навіть присвятив цьому дослідженню кілька років та виклав результати у праці «Теорія кольорів». Практику кольоротерапії широко використовують психологи.
Не порівнюйте себе з іншими
Іноді опускаються руки і здається, що ваші колеги значно успішніші: їм краще вдається знайти спільну мову зі школярами та колегами; учні з нетерпінням біжать до них на уроки; окрім школи, вони з успіхом проводять всеукраїнські вебінари/випускають посібники чи підручники. А ще в них щаслива родина і лад у сім’ї. Здається, що вони взагалі значно більше встигають, при цьому не перетворюють роботу на спосіб життя.
Ми всі схильні порівнювати себе з іншими. При цьому, з одного боку ми часто доволі критично ставимося до себе і власних здобутків, а з іншого – бачимо не об’єктивну картинку стосовно оточення, а лише те, що нам демонструють.
Варто пам’ятати, що ви не гірші за когось, а просто інші: у всіх свій шлях та свої цілі.
Якщо вас турбує, що ви робите щось недостатньо, визначте свої пріоритети та проаналізуйте власні здобутки за останній період (наприклад, за рік чи п’ять): як ви змінилися за цей період, чого навчилися, які нові навички опанували, де подорожували, які здобутки мають ваші учні. Вам точно є чим пишатися, навіть якщо це непомітно одразу!
Подумайте, чого б ви хотіли досягти через рік, п’ять чи десять років? Окресліть свою мету та впевнено рухайтесь до її досягнення власним шляхом!
Плануйте своє життя та професійний розвиток
Коли педагог не бачить перспектив та не ставить цілі, його професійне життя через певний час втрачає сенс, виникає відчуття суцільного «болота». Усе це ознаки вигорання. Щоб запобігти виникненню цього стану плануйте своє життя, ставте коротко- та довгострокові цілі професійного зростання та слідкуйте за дотриманням створеного особисто вами графіка.
Наприклад, ваша мета через 2 роки поїхати в іншу країну працювати вчителем за програмою обміну досвідом.
Як досягти мети? Знайдіть відповідні міжнародні програми, наприклад, Erasmus+. Уважно ознайомтеся, які вимоги до кандидатів, оцініть свої сильні та слабкі сторони, та сплануйте, як заповнити прогалини у власних знаннях та навичках.
Візьміть за правило, щовечора планувати свій наступний день, зважаючи на завдання, які сприяють досягненню вашої мети (наприклад, міжнародному стажуванню). При цьому варто складати розклад дня таким чином, щоб він не поширювався лише на шкільні справи та професійний розвиток, а й був час на особисте життя та власні захоплення. Адже якою б хорошою не була б робота, спосіб життя не має будуватися виключно навколо неї.
