Підвищення якості педосвіти – яким має бути план дій для влади і вишів
З року в рік абітурієнти на педагогічні спеціальності мають низький середній бал. Невисокі вчительські зарплати, туманність перспектив, відсутність державної стратегії розвитку педагогічної освіти – це не сприяє попиту на якісну вищу педагогічну освіту. А, отже, не достатньо доброю є і пропозиція.
Якою є педагогічна освіта в Україні, як її варто покращити і як готувати вмотивованих учителів – читайте в статті “Нової української школи”.
ЧОМУ У ВСТУПНИКІВ У ПЕДВИШІ НИЗЬКІ БАЛИ ЗНО
Аналіз вступної кампанії 2021 року свідчить, що середній бал абітурієнтів на педагогічні професії – 140–150, мінімальний – 100–110, каже докторка педагогічних наук, професорка, заступниця директора з наукової роботи Інституту педагогічної освіти й освіти дорослих НАПН України Лідія Хомич.
Причин кілька: “Низький імідж учителя, невідповідна оплата його праці, відсутність соціального пакету, застарілі підходи до професійної підготовки майбутнього вчителя та інших категорій педпрацівників, знецінення ролі педуніверситетів в умовах глобалізації соціокультурних процесів. Усе це негативно впливає на розвиток усієї освітньої галузі”, – говорить Лідія Хомич.
Народний депутат і заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергій Колебошин згоден, що через невисоку престижність професії вчителя до педагогічних вишів низький конкурс. Та він додає ще один чинник:
“Це занепад природничо-математичної освіти (туди бали найнижчі), випускникам шкіл ці дисципліни здаються “більш важкими”, “менш зрозумілими”. Тож лишаються лише ті, хто свідомо обирають професію вчителя, хоча таких завжди не багато, і ті, хто обирають педосвіту за залишковим принципом”.
Член Національної команди експертів із реформування вищої освіти й головний експерт групи “Реформа освіти й науки РПР” Володимир Бахрушин зазначає, що ця проблема не нова.
“Принаймні з кінця 1980-х років відбувається поступове погіршення якості підготовки осіб, які вступають на педагогічні спеціальності. Здебільшого вступники з високими балами обирають більш престижні чи більш перспективні, на їхню думку, спеціальності, ніж педагогічні. Винятки бувають, але їх не багато”.
Ключовими, знову ж таки, експерт називає низькі соціальний статус і заробітні плати педагогів.
“За даними Державної служби статистики, середня заробітна плата у сфері освіти в останні роки становить приблизно 80% від середньої заробітної плати загалом. У багатьох країнах це співвідношення істотно інше.
Також важливі умови праці. Це стосується як побутових умов, так і ставлення до вчителя, особливо молодого, з боку адміністрації, колег, батьків, учнів, органів управління освітою”, – підкреслює Володимир Бахрушин.
В ЯКОМУ СТАНІ ПЕДОСВІТА ЗАРАЗ
На думку Сергія Колебошина, сьогодні в багатьох педагогічних університетах є досить потужні база й можливості.
“Стратегічно ми можемо досягти класних результатів. Тактично – занепад. Система розбалансована, мало взаємодії, мало практики”.
Педагогічна освіта, як і освіта з інших напрямів, є дуже різною, переконаний Володимир Бахрушин.
“Є заклади освіти, кафедри, викладачі, які намагаються забезпечити якісну освіту, шукати й розробляти нові підходи та методики, які є більш релевантними для роботи зі сучасними студентами, використовувати сучасні інструменти. А є такі, що формально виконують вимоги до організації освітнього процесу, читають лекції, проводять практичні заняття, але насправді не дуже переймаються результатами навчання студентів і якістю освіти. Є й такі, де, фактично, відбувається імітація освітнього процесу”.
За його словами, на якість освіти суттєво впливає не лише рівень підготовки вступників, але й те, що студенти мусять вчитися в занадто малих групах.
“У 2021 р. рекомендації на вступ за державним замовленням за предметною спеціальністю “Фізика” спеціальності “Середня освіта” в 6 університетах отримали по одному вступнику, у 8 університетах – від 2 до 5 вступників. Контрактники на цю спеціальність практично не вступають”, – наводить приклади Володимир Бахрушин.
У деяких педуніверситетах подібна ситуація складається не перший рік із багатьох спеціальностей. Тобто йдеться про системну проблему.
Наприклад, у Полтавському національному педагогічному університеті з 30 спеціальностей, за якими є державне замовлення, за 11-ма лише від 2 до 5 вступників отримали рекомендації для вступу за кошти Держбюджету, а за 4-ма – по одному вступнику.
З такою кількістю людей неможливо зробити навчання професії ефективним – коли є мало можливостей для обміну досвідом і проєктної роботи. Окрім того, замала кількість студентів змушує виші економити.
“У таких випадках бюджетного фінансування недостатньо для забезпечення навіть мінімальних потреб університетів, вони змушені запроваджувати режим жорсткої економії, що реалізується насамперед, за рахунок зневаги до проблем якості. У підсумку в окремих університетах випускники магістратури з педагогічних спеціальностей та спеціалізацій мають рівень підготовки зі свого предмета, який не дав би їм навіть змоги подолати поріг “склав – не склав’ЗНО”, – резюмує Бахрушин.
ЯК ПОКРАЩИТИ ЯКІСТЬ ПЕДОСВІТИ ВЖЕ ЗАРАЗ
Розв’язання проблем із якістю педосвіти не може бути швидким, оскільки вони накопичувалися протягом багатьох років, переконані експерти. Потрібен комплекс заходів для послідовного впровадження протягом 10–20 років незалежно від змін у владі, органах управління освітою, керівництві закладів освіти.
На думку Володимира Бахрушина, підвищити якісь педосвіти можна так:
“Потрібна довгострокова політика підвищення фінансування вищої освіти в розрахунку на студента до показників, властивих країнам ЄС. Але це потребує збільшення ВВП України. Тому на першому етапі зростання фінансування може бути забезпечено переважно заходами, у тому числі непопулярними, спрямованими на більш ефективне використання наявних ресурсів”, – переконаний Володимир Бахрушин.
До заходів, які можуть дати відносно швидкий ефект без істотного додаткового фінансування, експерт зараховує дебюрократизацію управління освітою.
“За останні роки законодавче регулювання цих питань істотно скоротилося. Заклади вищої освіти отримали значно більшу автономію, насамперед у вирішенні академічних питань. Але на рівні внутрішніх нормативних документів університети часто відтворюють норми законодавства, що діяло 10–20, а інколи і 40–50 років тому. Це стримує можливості для вчасного розв’язання проблем, творчого пошуку викладачів і студентів”.
Важливим є й доступ університетів до сучасної наукової та методичної літератури, інших освітніх ресурсів, у тому числі віртуальних. Адже значна частина цих ресурсів є безплатною.
“Однак, цю можливість університети використовують не повною мірою”, – каже Бахрушин.
Варто оновити матеріально-технічну базу університетів, придбати сучасне наукове й навчальне обладнання.
“Університети використовують лише незначну частку тих можливостей, які надає цифровізація освітніх, управлінських та інших процесів”.
Потрібно також розширювати участь університетів у міжнародних освітніх програмах і проєктах, що дає змогу залучити ресурси й досвід партнерів до покращення якості педагогічної освіти.
Варто використовувати можливості, які надають дуальна форма здобуття освіти, індивідуальні освітні траєкторії здобувачів, право на визнання результатів неформального та інформального навчання.
“Це створює певні складнощі через необхідність внесення змін до організації освітнього процесу. Водночас створює нові можливості, які дають змогу не лише підвищити якість освіти, але й більш ефективно використовувати наявні ресурси”, – вважає Володимир Бахрушин.
В окремих університетах за наявності необхідної кількості студентів можна створювати окремі освітні програми або вибіркові блоки дисциплін, орієнтовані на підготовку вчителів для різних рівнів середньої освіти, радить Володимир Бахрушин.
“Утім, основним шляхом спеціалізації має бути післядипломна освіта. Для вчителів-предметників, особливо в профільній школі, важливе не лише набуття загальнопедагогічних компетентностей, але і глибокі знання свого предмета.
З цього погляду перспективна можливість поєднувати підготовку за “науковою” спеціальністю (математика, фізика, біологія,…) на бакалавраті й за педагогічною спеціальністю в магістратурі. Це може бути особливо актуально у випадках, коли кількість вступників на відповідні спеціальності є малою. Але така можливість потребує перерозподілу обсягів державного замовлення між “науковими” й педагогічними спеціальностями”.
Варто також полегшити доступ до викладання, особливо в профільній школі, фахівцям, які не мають педагогічної кваліфікації, але добре розуміють предмети.
“Це можуть бути науково-педагогічні працівники з досвідом роботи в закладах вищої освіти, інженери, фахівці з ІТ-галузі, сфери мистецтва тощо. На сьогодні Закони України “Про освіту” та “Про повну загальну середню освіту” надають таке право. Але застарілі підзаконні нормативні документи не сприяють його реалізації”, – зазначає Володимир Бахрушин.
На думку Сергія Колебошина, покращити якість педагогічної освіти можна через:
Оптимізацію системи педосвіти. Це створення педагогічних освітніх кластерів: коледж – ВНЗ – заклад післядипломної освіти – громадський сектор.
“Варто збільшувати кількість педагогічних практик і програм у класичних ВНЗ, щоби випускник такого вишу міг піти в школу без додаткових навчальних практик”.
Оптимізацію освітньої мережі.
“Молода людина не піде в слабку школу, що деградує, на 50 учнів, що б ми їй не пропонували. Це важке завдання”.
Створення ринку освітніх послуг, на який вигідно заходити не лише державним структурам.
Варіанти соціального замовлення. Це можуть бути тристоронні угоди “ОТГ – ВНЗ – абітурієнт” щодо подальшої роботи випускника.
Підвищення статусу вчителя.
Моніторинг працевлаштування випускників.
Лідія Хомич:
Ідеальним варіантом покращення якості педагогічної освіти, на думку Лідії Хомич, є реалізація ідей академіка Івана Зязюна, який говорив, що вчителя потрібно готувати як і актора – індивідуально, а також здійснювати спеціальний добір абітурієнтів на педагогічну професію.
Починати експертка радить уже зі старшої школи, зокрема з професійної орієнтації учнів, а також психологічного професійного добору учнівської молоді до закладів вищої педагогічної освіти.
“Співбесіди з абітурієнтом давали б змогу з’ясувати його особистісні характеристики: загальну культуру, світогляд, характер, знання і практичні навички в обраній спеціальності, а також орієнтацію у сфері педагогіки, мистецтва, спорту, техніки тощо. До уваги мають братися також культура мови й мовлення, дикція, комунікативні та організаторські вміння”.
Удосконалення професійної підготовки вчителя, на думку Лідії Хомич, має відбувається на трьох рівнях:
- ціннісному (впровадження загальнолюдських цінностей у зміст психолого-педагогічних дисциплін);
- змістовому (структурування змісту дисциплін на основі компетентнісного підходу);
- технологічному (пріоритетність в опануванні інноваційними педагогічними та інформаційно-комунікаційними технологіями).
Також, на думку експертки, у професійній підготовці вчителя варто оптимізувати співвідношення теорії і практики, зокрема зменшити аудиторне навантаження на студентів. Окрім того, потрібно передбачити в освітніх програмах підготовки вчителя наскрізну педагогічну практику впродовж усього періоду навчання й запровадити педагогічне наставництво у вищий школі.
Ольга Головіна, спеціально для “Нової української школи”
