Скільки вчитель має мовчати на уроці — гарвардське дослідження
Вчитель має розповідати, вважають зазвичай. А коли зробити паузу? Як довго її тримати? Чим це відрізняється під час лекції, опитування та розмови з учнями. Особливо це важливо під час дистанційного та змішаного навчання. Як з’ясували американські дослідники, мовчання часом навчає краще за монолог. «Освіторія» проаналізувала останні висновки вчених з різних країн на цю тему.
Завершувати розповідь варто, коли хочеться
Коли варто припинити розмову? Здавалося б, питання елементарне: коли вичерпана тема, обидва нудьгують і відчувають потребу помовчати. Але люди переважно не здатні навіть на це, як довело дослідження фахівців Гарвардського університету, а також їхніх колег із Пенсильванського університету та Університету Вірджинії. Розмови між людьми зазвичай не закінчуються, коли один чи навіть обидва співрозмовники цього хочуть. У роботі, опублікованій у Proceedings of the National Academy of Sciences, описано результати цих експериментів. Такі ж закономірності діють під час бесід учителя з одним учнем чи класом, а також під час викладання нового матеріалу.
На думку дослідників, розмови, які займають у нас стільки часу і є частиною ряду професій, дуже мало вивчені. Тож спочатку вони провели опитування через Amazon Mechanical Turk понад 800 людей щодо їхньої останньої розмови. Приблизно 67% опитаних хотіли, щоб бесіда завершилася раніше, але не могли поставити крапку. Половина респондентів скаржилися саме на тривалість: вважали її надто довгою чи надто короткою.
Далі психологи влаштували лабораторний експеримент. Вони запросили 252 добровольців, яких розбили на випадкові пари та запропонували наодинці поспілкуватися про все, що вони захочуть. Їх обмежили в часі: не менш ніж одна хвилина і не більш ніж 45 хвилин. Далі кожну зі сторін опитували щодо бажання зробити паузу, намірів припинити розмову, втомленості та загального задоволення спілкуванням.
Дослідники виявили, що вчасно завершена розмова — це майже виняток: таке сталося лише у 2% випадків. Типова ситуація: людям треба помовчати, причому цього хочуть обидві сторони, але бесіда триває. Приблизно 60% добровольців почувалися саме так.
Додаткове вивчення показало, чому це відбувається. Люди вважають, що передчасно завершити розмову не ввічливо, їм здається, що співрозмовник все ще хоче їх слухати, навіть коли вони втомилися говорити. А ті, хто про щось послідовно розповідає, бояться, що короткий монолог не буде достатньо цікавим і не покаже їхню обізнаність у темі.
Швидко та без пауз — це нервує
Те, що можна винести педагогам та людям будь-яких професій, яким доводиться виступати з доповідями, лекціями: паузи та короткі виступи роблять спілкування кращим, а не навпаки. Люди говорять довго, але хочуть, щоб їм усе розповідали стисло та лаконічно, давали «переварити» інформацію.
Якщо до довгої розмови додається ще й швидкий темп мовлення, слухачі зчитують це як тривожність і самі стають більш знервованими, не так послідовно викладають думки під час відповіді, поводяться не так ввічливо та позитивно. У цьому переконує дослідження британських фахівців з Корнуельського університету, які вивчали спілкування на прикладі роботи спеціалістів кризових служб.
Там навіть створили програму обчислення «Кількісна оцінка причин та наслідків розмов», яка дає змогу проаналізувати спілкування за допомогою комп’ютерів. Робота була представлена на конференції Асоціації обчислювальних машин із питань комп’ютерної підтримки кооперативної роботи та соціальних обчислень. Ішлося про те, що розуміння ефективного використання мови також допоможе у сфері освіти, під час навчання.
Цікава деталь: професіонали, яких навчали спілкуватися з людьми у кризовій ситуації, несвідомо поводилися по-різному — якщо клієнт швидко та без пауз говорив, людина ставала дуже схвильованою. Ввічливі («дякую», «будь ласка», «дуже приємно» тощо), позитивно забарвлені слова консультанти «гарячих телефонних ліній» значно частіше вживали не з тими, хто найбільше потребував допомоги, а з тими, хто говорив більш повільно, з паузами, спокійно.
Вчителі, особливо не дуже досвічені, часто нервуються, що часу замало, а матеріалу уроку — забагато. Тож вони несвідомо пришвидшують темп та економлять на паузах. Це може спонукати учнів намагатися говорити так само, побоюватися пауз під час відповіді, а під час диспутів забувати про культуру бесіди з однокласниками на уроці (бодай про ті ж «будь ласка»).
Фахівці радять вчителям під час викладання матеріалу робити паузу на 5-15 секунд щоразу, коли відчувають у цьому потребу. У більшості випадків у ці моменти слухачі теж хочуть перепочити. Досвідчені педагоги добре знають, що теорію краще подавати невеличкими блоками. Інколи за такого поділу важливо не затягувати останні фрази. Для цього, наприклад, можна заздалегідь продумати яскраве висловлювання, фразеологізм, жарт, яким завершити розповідь. Або ж завершувати, щойно відчули, що втомилися розповідати та втратили цікавість слухачів. Якщо навіть ви забули дещицю матеріалу, краще перейти до відпрацювання, а вже після такої зміни форми роботи додати: «А ось чого ви ще не знаєте…» або «Є ще один цікавий факт».
Бесіду з учнем також варто припинити, щойно відчули, що сказали все важливе, але обов’язково перепитати: «Ти хотів би ще щось додати/розповісти мені щодо цього?» та почекати, якщо дитина замислилася.
Порахуйте подумки до 15
А які паузи потрібні під час опитування? Це питання вивчали вже італійські дослідники з Римського університету Ла Сапієнца.
Фахівці дослідили всі епізоди мовчання під час уроків у 12 різних початкових школах. Загалом 15 годин записів було переписано та проаналізовано за допомогою сучасних технологій. Вони переконалися, що вчителі під час опитування після поставленого питання роблять паузи не більш ніж одна секунда, а потім запитують іншу дитину або починають підказувати. Так само буває, коли йдеться про опитування всього класу: якщо підіймають руки, за секунду вчитель реагує саме на них. Але якщо цей час трохи збільшити, правильних відповідей буде значно більше. А ще вони стануть глибшими та повнішими, аніж ті, які дають діти через одну секунду після запитання.
Дослідники дають просту пораду: порахувати подумки до 15, перш ніж реагувати на підняті руки чи якось підштовхувати учня, який має відповісти. Діти мислять та реагують з різною швидкістю. Але навіть тим, хто звик одразу тягнути руку чи має завчену відповідь у голові, варто подумати довше, щоб відповісти якісніше. Але це порада лише для перевірки вивченого матеріалу.
Якщо ж ідеться про питання щодо нового матеріалу, треба давати дітям аж 1-2 хвилини для роздумів. Учитель має так і казати після того, як озвучив питання: поміркуйте, відповісте через хвилину. Швидкі відповіді свідчать якраз про те, що учні погано зрозуміли нову теорію.
Учені вважають, що педагогу варто звертати увагу на «партитуру уроку»: вона складається, як музика, не лише з нот, а й з пауз різної тривалості. Після монологу вчителя, навіть короткого, обов’язково слід давати невеличкі завдання, які мають проходити в тиші. І вже після цього робота у парі, групі (діти не можуть спільно виконувати її та не обговорювати хоча б пошепки). Такі ковтки тиші дослідники охрестили пробілами.
Грамотні паузи в мовленні, час очікування відповіді учнів та пробіли в роботі — це те, що покращує якість розуміння теми уроку, запам’ятовування інформації та глибину відповідей. Тож загалом можна сказати: вчені рекомендують вчителям трохи більше мовчати на уроках. І не боятися цього.
