facebook

Як карантин змінює наших дітей: розповідають вчителі

Як карантин змінює наших дітей: розповідають вчителі

Україна переживає другий суворий весняний локдаун. Торік дистанційне навчання мало хто сприймав як «гостя, що оселиться з нами надовго». Але реалії розбили вщент бажання учнів і вчителів навчати й навчатися у школі виключно наживо. Ось і Київ з 5 квітня закриває всі школи та дитячі садочки. Діти й дорослі балансують на хвилях карантинних обмежень. Ніхто не знає достеменно, коли повернемося до шкільних стін.

Серію матеріалів, присвячених цій темі, завершуємо глибокими роздумами вчителів та директорів. Протягом року вони не лише змінювали підходи в навчанні, але й змінювалися самі та спостерігали величезні зміни в учнях.

То як низка карантинів змінила українських школярів? Вони стали більш відповідальними, не порушують дедлайни, показують блискучі навички самоорганізації та вже не мають проблем зі сприйняттям інформації в режимі онлайн. Дехто з них обирає індивідуальну траєкторію навчання та зважується на екстернат. Хтось просить батьків перевести їх на домашнє навчання. Хтось стрімко втрачає академічні навички.

Але є дещо спільне: учні досі чекають від учителів «чарівних мотиваційних стусанців» — уроки без відео, гейміфікованих елементів вважають нудними. Натомість проявляють інтерес та підвищену активність на онлайн-уроці, якщо на них чекають квести, опрацювання завдань у сучасних програмах чи мікроопитування в ігровій формі.

«Зріс попит на екстернат і репетиторство»

Владислава Бандурко, вчителька та директорка в ліцеї Educator

Дистанційне навчання навчило дітей самостійності в практичному вимірі. Учні нашого ліцею і раніше вчились, як планувати свій розпорядок дня та керувати особистим часом. Але саме перший локдаун посприяв закріпленню цих знань на практиці.

Після першого жорсткого локдауну діти в молодшій школі настільки скучили одне за одним, що весь вересень у нас був присвячений спілкуванню. Ми навіть подвоїли кількість обговорень на уроках. Разом із тим після тривалої паузи в школі деякі підлітки ставили питання: «А навіщо взагалі повертатися до школи? Два місяці я пробув удома. Знаєте, мені і так норм! Я вже й не пам’ятаю, як спілкуватися з людьми».

У підлітковому віці ми спостерігаємо такий аспект, як формування впевненості у собі. Карантин і тривала відсутність комунікації наживо призвели до того, що навичку впевненості деяким хлопцям і дівчатам довелося напрацьовувати мало не з нуля.

А дітям з високим рівнем самоорганізації карантин і дистанційка дали можливість побачити, що вони можуть у навчанні рухатись індивідуальною траєкторією. Такі діти відчули, що їм не обов’язково навчатися в одному темпі з класом. Саме після виходу з карантину семеро учнів ліцею зважилися на екстернат. Вони усвідомили, що засвоюють шкільну програму значно швидше, тож вирішили опановувавати навчальний матеріал двох класів за один рік. Це приємна тенденція в тому сенсі, що діти успішно працюють у власному темпі та не потребують у цьому додаткової допомоги від дорослих.

Чтайте також:  У тернопільській школі встановили “рамки настрою”, що визначають настрій дітей і надсилають статистику директору

Ми помітили тенденцію, що повернення дітей до шкіл після дистанційного навчання було тісно переплетене з додатковою роботою із психологами і тьюторами. Якщо раніше діти вивчали разом з ними теми лідерства, націленості на результат, то карантин показав, які ми насправді вразливі та потребуємо підтримки. Це стосується не тільки дітей, а й команди ліцею. Тож працюємо над зниженням тривожності, проговорюємо страхи та шліфуємо навички дбайливого ставлення до себе.

Цікавий досвід транслює наш репетиторський центр у Києві. Туди приходять з різними навчальними запитами понад 400 дітей. Чимало учнів навчались у своїх школах у режимі «тиждень вдома — тиждень у школі» або й взагалі отримували домашки від своїх педагогів тільки у Viber. Багато хто з цих учнів не зміг організувати для себе стабільний графік, демонстрував низьку планку самоорганізації, низьку мотивацію та падіння академічних успіхів із предметів. Ми починали роботу з ними з побудови навчального розкладу.

Збільшилася кількість запитів на тьюторський супровід дітей, які через певні обставини не змогли вибудувати у власній школі індивідуальну карту навчання: «Що я роблю? Для кого я це роблю? Які мої навчальні цілі?» Таким дітям дуже бракує системних знань із предметів. І вже з початку лютого ми стали свідками шаленого попиту на репетиторство. Зараз ми вимушені відмовляти багатьом клієнтам, адже графік наших учителів заповнений ущерть. Батьки трималися до останнього з надією, що щось налагодиться. Та зрештою побачили, що їхня дитина «буксує» на місці чи стрімко «падає» в навчанні.

Разом із тим спостерігаю попит на перехід до повного дистанційного навчання серед дітей, які раніше відвідували звичайну школу. Батьки прислухаються до запитів своїх синів і доньок та експериментують з кардинальною зміною формату навчання.

«Інтернет і гаджети все частіше потрібні дітям для пошуку інформації та навчання, а не для ігор»

Олександр Чучаєв, вчитель і директор у Благовіщенському НВК № 2

Вже рік я уважно спостерігаю за внутрішньою кухнею дистанційного навчання дітей у нашій школі і зараз можу виокремити позитивну тенденцію. Учні, які раніше полюбляти відсиджуватися за останніми партами та неохоче вмикались у групову роботу, під час дистанту продемонстрували яскраве бажання заявити про себе — як у письмових творчих роботах, так і в онлайн-спілкуванні. Це дуже тішить мене як вчителя й директора.

Чтайте також:  У Львові померла легендарна викладачка, студенти в скорботі: "Віддала свою любов"

Учні, які навчались на середньому рівні, намагались зробити більше, ніж цього потребує програма, та з великим ентузіазмом долучались до веб-квестів та інших активностей. Такий поглиблений інтерес став можливим після адаптації до дистанційного формату.

Значуща тенденція — діти почали активно використовувати інтернет саме для навчання та пошуку інформації, а не для відпочинку та ігор. Раніше багато учнів обмежувалися вивченням параграфа з підручника та додатковою літературою. А після року дистанту діти стали справжніми гуру навчальних інформаційних технологій. Після того як ми порадили їм користуватися для підготовки до уроків платформою «Всеукраїнська школа онлайн», вони зацікавились і іншими платформами з готовими навчальними курсами. Із захватом штудіюють курси на EdEra, готуються до ЗНО за допомогою платформи iLearn та використовують для підготовки до уроків англійської саме англомовні платформи. Раніше вони проходили повз ці можливості, а нині активно ними користуються.

Фактором демотивації щодо сумлінного навчання для деяких учнів стало скасування ДПА у формі ЗНО. Змушений констатувати, що перевірка рівня знань для переважної більшості учнів та їхніх батьків є дійсно потужним мотиваційним стимулом. На жаль, не так багато дітей мають сильну внутрішню мотивацію до навчання. І для того щоб покращити ситуацію, треба організувати співпрацю між батьками й учителями, які спільними зусиллями формуватимуть учнівське прагнення до навчання. Саме недостатня мотивація — найбільша проблема та виклик для української шкільної дистанційки. Роль учителя трансформується в менторську й наставницьку. Педагог більше не контролює жорстко тут і зараз, що дитина робить і чого не робить.

Також я помітив, що дистанційне навчання сприяє розкриттю потенціалу сором’язливих учнів. У класі вони прагнуть бути непомітними, а під час онлайн-уроків поводяться дуже активно: виступають, проявляють ініціативу. Пов’язую це з тим, що вони перестають очікувати реакції від інших дітей і тому почуваються значно розкутіше.

«Учні стали організованими та не засмучуються через нові витки дистанційки»

Іван Заболотських, вчитель хімії в Новопечерській школі

Дистанційне навчання змусило попрощатися із зоною комфорту всіх учасників освітнього процесу: учнів, вчителів і батьків. Але найгнучкішими виявилися саме учні!

Під час першої хвилі жорсткого карантину діти сприймали дистанційне навчання як великі канікули. У той час для мене головною метою стало налагодити міцний зворотний зв’язок з учнями та допомогти їм з мотивацією до навчання. Академічні показники після першого переходу на дистанційку різко впали.

Чтайте також:  На директорку школи, яка ображала учнів на Львівщині, поліція склала протокол

Минув рік. Зараз ми переживаємо другу хвилю весняної дистанційки, і я спостерігаю протилежне минулорічному досвіду. Діти сприймають навчання серйозно. Вони розуміють, що це потрібно саме їм, а не вчителю. Як і те, що дистанційка з нами надовго: «Якщо не опаную матеріал зараз — наздогнати завтра буде вдвічі важче».

Якщо минулого року батьки мало не з-під палиці змушували дітей сідати за комп’ютер не для гри, а для навчання, то зараз у вмовляннях немає потреби — учнівська самоорганізація для онлайн-уроків супервисока. Особливо в учнів 10-х класів. Мені як вчителю це одразу помітно: учні залюбки конспектують урок, і в мене відпала необхідність перевіряти повноту конспектів, як це було минулого року. Так, вони стали більш відповідальними. У рази менше порушують дедлайни та забули про відмовки на кшталт: «У мене пропав інтернет, бо я був у бабусі».

Є категорія дітей, які і під час очного, і під час дистанційного навчання поводяться однаково: показують свою незацікавленість. Але й вони не засиджуються перед монітором, адже я шукаю навчальні активності, де учень максимально залучений. Наприклад, кожен має побудувати молекули та атоми речовин у спеціальній 3D-програмі.

Якщо вчитель не тримає увагу класу, одразу знайдуться школярі, які тишком-нишком перемкнуться з твого уроку на перегляд відосиків у YouTube. Філософського каменю привернення уваги учня ми, на жаль, ще не віднайшли. Тому користуємося локальними чарами на заняттях, аби всі діти залишалися включеними в процес: гейміфікація + мікроопитування + залучення цікавих відео.

Дистанційка ніколи не замінить вчителям і учням очного навчання. Як учитель хімії я потерпаю, що під час онлайн-уроків не можу дати учням надважливого елемента — демонстраційних дослідів. Адже вдома такі експерименти з міркувань безпеки я проводити не можу.

Після великої паузи в очному навчанні діти охоче поверталися до школи. Найбільше їм хотілося живого спілкування з друзями, улюбленими педагогами. А ще вони втомилися від багатогодинного споглядання гаджетів і залюбки повертались у класи, щоб учитись у реального вчителя в компанії реальних однокласників. Але коли їм знову повідомили про локдаун і дистант — теж не надто засмутилися: просто вже звикли до цих шалених американських гірок і не схильні до драматизації: «Локдаун? Окей! Посидимо вдома! Що, вже знову очне? Ще краще! Йдемо до школи!»

Джерело.


Повернутись вверх