“Про реформування мережі закладів загальної середньої освіти” – Ігор Лікарчук
Уважно слідкую за дискусією з питань майбутнього реформування мережі закладів загальної середньої освіти, котра розгорілася в соцмережах та на шпальтах багатьох ЗМІ.
І мене постійно не покидає почуття тривоги стосовно того, що у результаті цього реформування ми можемо мати те, що мали упродовж багатьох років – лише зміну назв ЗЗСО та вивісок на них. Особливо, коли читаєш про якісь “стратегічні плани розвитку мережі”, “концептуальні засади формування мережі”, якими ущерть переповнені акаунти органів управління освітою та іхніх очільників. Здається, що після певного затишшя, зумовленого епідемією, освітні чиновники з юнацьким запалом осідлали улюбленого коня – планувати мережу… Це ж вам не складна та відповідальна робота із забезпечення заклади освіти та педагогів усім некобхідним для дистанційної освіти, з чим те саме чиновництво абсолютно не справилося. А улюблена справа чиновників – ділити, рубати, закривати, обєднувати, спрощувати… Бо і робота, начебто, є, і можливості для піару практично безмежні, й відповідальності ніякої… Тим більше, що до 2024 року іще далеченько…
Між іншим, на мою думку, ця реформа у 2024 році навряд чи розпочнеться/завершиться. І для такого висновку маю кілька підстав.
1. Я не знаю, що вживали автори законодавчої норми, коли визначали 50 тисяч населення умовою для створення ліцеїв. Очевидно, вони прилетіли з Місяця і приземлилися посеред Хрещатику. Бо, якби десь на інших теренах, – то зрозуміли б, що ця норма може бути релізована лише у окремих містах України. Для 90% населення навчання ліцеї можуть стати примарою… І про рівний доступ до якісної освіти тоді геть забудемо. Більше того, як завжди, коли мова йде про якісь цифри, ніхто не хоче пояснити: ” А чому 50 тисяч, а не 40, 30, 20 чи 5…?” І як завжди, відсутність пояснення та необхідної комунікаціі, неминуче зумовить те, що народ елементарно не дасть чиновникам зробити цю наругу над системою освіти. Бо це, навіть, не тарифи. Це – доля дітей і онуків. Це те, що іще, слава Богу, близьке до серця практично кожній українській родині. І люди не дозволять це близьке спаплюжити, про які б кисельні ріки та молочні береги ці самі чиновники не розповідали.
2. Очікувана реформація мережі ЗЗСО, якщо здійснювати її задля інтересів людей, а не чиновників, вимагає суттєвих капіталовкладень. Бо не відірвеш, образно кажучи, від приміщення існуючої школи якийсь блок чи “крило”, щоб перенести його на інше місце, та відкрити в ньому відокремлений заклад. А без такого відокремлення реформи не буде. І цей процес успішно здійснити упродовж 2-3 років навряд чи можливо. Через різні причини: обєктивні та субєктивні. Між іншим: ці причини чи проблеми далеко не такі прості, як здається. І більшість із них має лише один шлях вирішення – гроші, гроші, гроші… Яких у державі в достатньому обсязі немає. І, які на реалізацію проекту профільної школи, потрібні вже зараз. А не через три роки.
3. Найскладніше питання – кадри. І не лише кадри, як певна кількість людей. Профільна школа вимагає нових кадрів. Із іншим педагогічним мисленням. Яке не зміниш наказом якогось управління освіти… Потрібні зовсім інші підходи до підготовки та відбору кадрів, здатних організувати та забезпечити освітній процес у профільній школі; до системи оплати праці та обліку роботи педагогів. Урешті, профільна школа вимагає зовсім іншого усвідомлення сутності освітнього процесу, забезпечення якості освіти… А не так, як то все є наразі… І, якщо хтось зібрався у профільну школу, із теперішнім багажем, то краще не потрібно… Зміна вивіски на ЗЗСО не допоможе йому стати профільним. Ми вже маємо приклад “опорних” шкіл, багато з яких де-факто опорними так і не стали… Боюся, що так буде і з профільними…
Тож, на мою думку, очікувана реформа мережі ЗЗСО є своєрідною terra inkognita для українськоі освіти. І уявлення того, що освоєння цієї незвіданої землі – лише скорочення, реорганізація, перетворення закладів освіти в інші, – глибока помилка і невігластво. Це велика багаторічна і багатовартісна робота. На відміну від зміни вивісок. І це потрібно зрозуміти. Взяти голову в руки й почати працювати. Інакше – ніякого дива і реформи не буде. А буде зміна вивісок.
