Чому ланцюжок “садочок-школа-інститут-робота-пенсія” давно заржавів
З якою метою люди створювали школи?
Надати доступ до знань, виховати спеціалістів, створити соціальне середовище, що підготує до дорослого життя. Відвідування шкіл було привілеєм, солідною конкурентною перевагою, можливістю доторкнутися до науки, мистецтва.
Але часи змінюються, доступ до найрізноманітнішої інформації тепер можна отримати за лічені хвилини, ми маємо змогу моментально знайти зацікавлених однодумців і ініціювати спілкування з ними, навіть якщо вони на іншій півкулі.
Жодна система не може змінюватись настільки швидко, наскільки зараз змінюється світ. І пандемія довела це беззаперечно.
Змінюється і парадигма ставлення до дітей! Більше і більше батьків усвідомлюють, що ми не маємо жодного права знецінювати їх точки зору, прагнення, бажання, почуття і досвід.
Але ланцюжок класичної життєвої траєкторії садочок-школа-вища освіта-робота-пенсія чомусь живе у нашій свідомості беззаперечно!
Чому?
Очевидно, що кожнісінький етап цього сумного ланцюжка не є єдиною наявною можливістю. Кожна ланка ланцюжка хитається в усі сторони і от-от лопне!
Садочок?
Більш-менш уже звикаємо до того, що на цьому етапі виникає різноманіття: розвивашки, няні, довгі декретні відпустки, бабусі-дідусі, приватні простори…
Вища освіта?
У всьому світі вже давно є нормою gap year – рік пошуку себе після виснажливого марафону фінальних шкільних іспитів молоді люди не вимушені миттєво стрибати у новий марафон першого року вищої освіти, вони комфортно присвячують цей рік (а часто і не один) спробам заробити у різних умовах, мандрам, роздумам про своє майбутнє, свої захоплення, привабливу для себе соціальну нішу.
А як ставляться у нашій країні до дітей, які не стали вступати до ВНЗ одразу після ЗНО?
Невдахи, лузери, марнують рік.
А може це буде найважливіший і найщасливіший рік їхнього життя?
Але мало яка родина (бо ж тінь такого страшного рішення впаде і на батьків) може витримати соціальний тиск і осуд розгніваної спільноти, бо звикла до ланцюжка, хоча це рішення аж ніякого дискомфорту не може завдати нікому, крім самої родини.
Робота до пенсії?
Тут є купа варіацій. Фріланс, підприємництво, вже більш-менш навчання продовж життя – lifelong learning – стає нормою, і, нарешті, зневажливе “вічний студент” потроху йде у минуле.
Люди вчаться з гордістю, а раніше навіть цей крок поза рамки традиційного ланцюжка вважався майже злочином: тебе держава готувала, щоб ти “впахував”, а ти тут дозволяєш собі розважатися другою вищою освітою!
Пенсія?
Є велика ймовірність, що наша пенсія не здатна буде забезпечити нам виживання, але ми продовжуємо на неї сподіватися. Скільки пенсіонерів вимушені шукати роботу. А скільки людей навпаки не бажають кидати справу, якою живуть і дихають, хоча вже прийшов час покинути своє місце і “дати дорогу молодим”.
І нарешті школа… Я навмисне винесла її з хронологічної послідовності, бо забрати саме цю сходинку з драбинки, чомусь, найважче.
Зараз ми як ніколи бачимо наочно: школа підходить не всім!
Комусь там просто нудно, хтось піддається булінгу, дехто не може або не має ні найменшого бажання освоювати програму, а хтось робить це набагато швидше, ніж інші.
Ми у глибині душі усвідомлюємо, що є діти, які у школі не щасливі.
Проте не кожен знає про існування альтернативних шляхів: альтернативні та сімейні школи, онлайн-школи (в найкращому сенсі цього слова), простори спілкування для дітей і підлітків, хоумскулінг, анскулінг, Вальдорфська школа, школа Монтесорі, демократичні школи тощо.
Але ми якнайдужче тримаємось класичної школи, ця ланка ланцюжка вчепилася в нашу свідомість найдужче. Як можна не водити дитину до школи? Ким вона виросте?! А в школі ми з гарантією знаємо, ким дитина виросте!
Аргументів “за і проти” є купа. Але перше, що треба тримати у голові: це 10 років життя вашої дитини. А життя у нас лише одне (принаймні, може так виявитись)!
Саме з такої парадигми є сенс розглядати доцільність кожної ланки ланцюжка. З позиції: “Це моє одне однісеньке життя і кожен день цього життя важливий для мене”.
Чи є ця звична частина дороги для мене комфортною, доцільною, чи щасливий я на цьому шляху?
І, якщо не щасливий – маю право спробувати обхідні стежинки, їх велика кількість, і я шукатиму своє щастя, свою точку комфорту, навіть, якщо більшість, що йде широкою дорогою, буде здивована, для мене найважливіша людина у світі це я!
Моє завдання – зробити себе щасливим, не зашкодивши щастю інших. Тоді і людям навколо мене легше буде виконати свій квест – зробити щасливими себе.
Якщо ви відчуваєте що школа не є місцем щастя для ваших дітей, є шанс придивитися уважніше до альтернативних стежок…
Ми – команда волонтерів з усієї України, залучених в альтернативну освіту, пропонуємо абсолютно безкоштовну підтримку тим, хто шукає свій шлях в освіті і розуміє, що йде в бік свободи і поваги до вибору дитини.
Ми організовуємо фестиваль ВільнОсвіта 2.1.
Фестиваль проводиться вже вдруге, минулого року він охопив 45 тисяч глядачів.
Провідні експерти альтернативної освіти з усього світу (з США, Великої Британії, Канади, Ізраїлю тощо), ділитимуться своїм досвідом та думками з українськими батьками, дітьми, вчителями.
У цьому році на фестивалі також виступить офіційний представник Міністерства освіти і науки України.
Ефіри фестивалю йтимуть місяць: 15.03.2021 – 15.04.2021. Долучайтеся!
