Після прийняття у 2017 році нового закону “Про освіту” змінився підхід до навчання дітей з особливими освітніми потребами (ООП).
Заохочується інклюзія, коли у звичайних закладах – як школах, так і дитсадках – мають створюватися умови для перебування і навчання таких дітей.
При цьому спеціалізовані садочки або окремі профільні групи теж продовжують працювати.
Рішення про те, куди саме віддати дитину, приймають батьки.
Як регулюється інклюзія в дошкільній освіті? Як вона відбувається в реальності українських дитсадків? З якими проблемами стикаються матері дітей з ООП? Який досвід роботи в інклюзивних групах мають працівниці дитсадків? І що потрібно зробити, щоб інклюзія стала ефективною?
В рамках проєкту “Хто потурбується?”, який реалізується за підтримки Фонду ім. Рози Люксембург в Україні, на ці питання відповідають батьки та співробітниці дитсадків.
Досвід інклюзії
Інклюзивна освіта має сприяти соціалізації дітей з особливостями розвитку та адекватному сприйняттю їх суспільством.
Решта малят при цьому отримують навички відкритості та безбар’єрного мислення.
Однак скористатися бодай якимось із варіантів дошкільної освіти для дітей з ООП вдається не завжди.
Про свій досвід розповідає Оксана Слободяна із Львівщини – мати чотирьох дітей, двоє з яких усиновлені.
“Старшого всяк хотіли позбутися. З меншим теж були проблеми, важко було врегулювати, гіперактивний був. Але вихователі в моє становище входили, старалися.
А зі старшим мене відкрито виганяли. Благо що, і на моє здивування, батьки не скаржилися і ніяких умов не ставили”, – розповідає Оксана.
У селі, де проживає жінка, у той час садочка не було взагалі. А у сусідньому населеному пункті не було можливостей для коригуючого розвитку дітей.
“Нас скеровували в спеціалізований. А я хотіла, щоб він з дітьми звичайними був, бо він з інтернату – з одного такого середовища в інше”, – розповідає Оксана.
Зрештою їй довелося щодня їздити з дітьми за 30 кілометрів до Львова.
“Звісно, нам проблемно було. Але возили, щоб діти розвивалися.
І, в принципі, це дуже добрий ефект нам дало. Менший зразу змінився абсолютно, а зі старшим довше було. Але більш-менш врегулювалися його стосунки з суспільством”, – каже Оксана.
За її словами, зараз у їхньому селі є дитина з подібними проблемами. І нещодавно відкрився новий садочок.
“Але батьки дитини не знаходять асистента виховательки, тому що ніхто на таку зарплату не хоче йти.
Це відповідальність, це специфічна педагогіка. На контролі тримати дитину з ранку до вечора. За мінімалку”, – каже Оксана.
Вона додає, що у райцентрі є психологи при соцслужбі, однак рівень їхньої підготовки невисокий.
Набагато ефективнішою могла б бути робота приватного дефектолога. І відповідні спеціалісти є у Києві.
“Але дуже дорого. 42 тисячі гривень за 22 дні експрескурсу. Ще проживання.
Але в школі мені пощастило з психологом. Людина віддана своїй роботі. Вона розказує мені, що не мала таких важких дітей, це для неї нове, важке, але вона шукає для нас підходи”, – розповіла Оксана.
Про більш позитивний досвід з інклюзією також саме у школі розповідає у блозі на BBC Марія Шевченко.
За її словами, син ходив у навчально-реабілітаційний центр, оскільки зі звичайного садочка його фактично виганяли.
Однак дитина пішла до першого класу загальноосвітньої школи та отримала кваліфіковану асистентку.
Інклюзія в законодавстві
За оновленим законодавством інклюзивні групи можуть створюватись у будь-якому садочку за заявою батьків чи законних представників дитини.
Садок у такому випадку стає комбінованим і має забезпечити групу відповідними умовами та персоналом.
Згідно з постановою Кабміну, дітей з ООП на групу має бути не більше трьох – у залежності від особливостей їхнього стану.
Навчання дітей з ООП, як і інших дітей, проходить відповідно до Базового компонента дошкільної освіти. А також за окремими програмами – з огляду на індивідуальні особливості.
Формувати цю програму має команда психолого-педагогічного супроводу, орієнтуючись на потреби дитини і на рекомендації, затверджені інклюзивно-ресурсним центром.
Садочок вводить посаду асистентки виховательки, яка має допомагати під час занять, реалізовувати індивідуальну програму, слідкувати за успіхами та труднощами дитини.
Окрім цього, до освітнього процесу можуть допустити асистента дитини. Така людина бере на себе функції по догляду, однак посада є неоплачуваною.
Окремо існують спеціалізовані та санаторні садки. У них вже є сформовані педагогічні колективи та забезпечені умови. У Києві, наприклад, близько сотні подібних садочків. Найбільше – логопедичних.
Однак не всі вони працюють цілий день, у деяких робота дефектолога чи психолога частково платна. А в малих населених пунктах закладів може просто не бути.
За роботу в інклюзивних групах та спецсадочках працівницям мають надавати більшу відпустку та доплати у розмірі 20%. Зважаючи на низькі зарплати виховательок, ці суми незначні. Але навіть їх не завжди вдається отримати.
Інклюзія очима працівниць садочків
“Цілий рік у мене була інклюзивна група, і мені казали, що я не маю права – ні я, ні помічник вихователя, ні асистент – не маємо права ні на яку надбавку.
Допоки я не знайшла знайомого бухгалтера, вона мені не відксерила журнали, в яких написано, що ми маємо право… і то, надбавку получала я і асистент вихователя. Помічнику вихователя так і не платили”, – розповіла під час інтерв’ю Центру соціальних і трудових досліджень вихователька з Одеської області.
За словами іншої виховательки з Донеччини, в інклюзивних групах 20% доплати нараховують лише за дні, коли дитина з ООП відвідувала садок: “Тобто, якщо вона не ходить три місяці, три місяці 20% не платять”.
Більше того, частина садочків з інклюзивними групами є переповненими.
Про один із найбільш екстремальних випадків розповіла вихователька з Одеської області: “Ось зараз я набираю групу, у мене за списком проходить 39 дітей…
У тому році – але це була не моя група, там молодий співробітник – у неї за списком було 52 дітей”.
Варто нагадати, що максимальна кількість дітей у будь-якій групі не має перевищувати 20, а в інклюзивній – 15.
В умовах переповнених груп важко говорити про догляд за будь-якою дитиною, а тим більше – про повноцінну реабілітацію дитини з ООП.
Про групи у 40 дітей та брак потрібного персоналу для інклюзії розповіла й вихователька з Києва.
За її словами, у неї немає ні другої виховательки на заміну, ні передбаченої законом асистентки:
“Завідуюча запропонувала мамі: “Давайте, чи ви ходіть, чи бабуся, чи всі по черзі, ви ж хочете, щоб він з дітками спілкувався? Давайте хтось ходіть!”
Бо він може і втекти, він може дуже сильно вдарити, він може душити діток, у нього такі агресивні напади є.
Я, чесно кажучи, навіть брала його з собою до туалету, вибачте за відвертість. От я прямо в кабінку його з собою беру і йду до туалету, тому що він для діток небезпечний. Але немає мені людини, яка за ним подивитися!”
За словами виховательки з містечка на Київщині, наявність асистентки також не завжди допомагає. Адже в умовах браку персоналу, часом мова може йти про людину з невисокою кваліфікацією:
“Приміщення групи невелике і тому у мене тільки 17 дітей. Але три дитини з особливими освітніми потребами. Три дитини з різними діагнозами абсолютно.
Але такий у мене асистент – вона без освіти, мені ще треба вчити її – вона трошки не вміє ні з дітьми спілкуватись, ні з батьками. Трошки некоректна буває”.
Завідувачка садочка із Закарпаття розповіла, що не може прийняти дитину з ООП, оскільки місцева влада не виділила відповідного фінансування.
Через це з матір’ю дитини стався конфлікт і жінка зателефонувала на гарячу лінію МОН.
“І звідти прийшов лист в селищну раду. Ну хай селищна рада дає відповідь.
Вона мені каже: “Пишіть заяву, що ви відмовляєтесь прийняти мою дитину в садочок”. “Я вам, – кажу, – таку заяву не напишу, бо я не відмовляюсь. Я вам просто кажу процедуру, яка буде”, – розповіла завідувачка.
За її словами, якщо все оформлювати офіційно, то процес досить складний та передбачає договір з реабілітаційним центром, формування команди супроводу, створення посади асистентки вихователя.
“А асистент дитини – це поки як волонтерська робота, воно не оплачується.
Там людина може бути без педосвіти. Може бути мама, може бути якась знайома. Я не знаю, хто на це згодиться йти.
Я не проти, я розумію маму прекрасно. Вона не закинула дитину, а займається. Вона їздить із дитиною. Я її прекрасно розумію. Але як вона, так і я попали в таку ситуацію”, – каже завідувачка.
Інклюзія чи спецсадок?
Вибір щодо того, куди віддавати дитину – до спеціалізованого садочка чи інклюзивної групи, залишається за батьками.
При цьому спецсадки мають свої переваги. Це комплексний і спеціалізований підхід до проблем дитини, повноцінний супровід та реабілітація.
“У нас мами такі, які приводили: “Ой, ми приведемо на годину, на дві”.
Хоча б ось якось реалізуватися, хоча б хоч якось їм вийти, тому що є інші діти, крім цієї дитини.
А потім вони розуміли, що можна залишити дитину на цілий день, бо у нас є і дефектолог, у нас є лікар-невролог, у нас є і вузькі фахівці, які працюють”, – каже завідувачка садочка зі спецгрупами з Донецької області.
Однак навряд чи влада налаштована розширювати мережу спецсадків, бо утримувати такий заклад дорого.
Іноді, як розповіла вихователька садочка на Хмельниччині, який приймав дітей з порушенням зору, статус спеціалізованого можуть змінювати.
“Дуже дорого забезпечувати такий садочок, тобто, садочку дорого обходиться одна дитина. Виходить, що на кожну дитину виділяється велика сума грошей…
Це, по-перше, витрати на зарплату вихователям, це забезпечення лікування, потім – утримання кабінету, утримання медсестер…
Лікар, який приходить і забезпечує дітям медицину, оглядає дітей, призначає лікування, медсестра, яка водить діток на лікування. Це все за державні кошти. Ще в нас є тифлопедагоги для таких діток”.
Тому спецсадків мало, особливо поза великими містами. Інклюзія ж дає змогу максимально охопити дітей з ООП при порівняно незначних витратах із бюджету, а до того ж – сприяти їхній інтеграції в суспільство. Але батькам у низці випадків доведеться потурбуватися про комплексну реабілітацію самостійно.
Це перегукується зі словами Оксані Слободяни про вартість професійного дефектолога, якого, до того ж, можна знайти лише у столиці.
Проте головна проблема – “включення” дітей відбувається у загальну систему дитсадків, яка має купу проблем.
Чи можлива інклюзія не “на папері”
“На бумазі вони пишуть: “Та в нас така інклюзивна освіта!”
Ніякої немає! Ну сидить він з нами, але ж йому треба спеціальна психологічна дефектологічна допомога. Її немає. А вони позакривали садочки для таких діток, з потребами.
Вони кажуть, що у нас інклюзія є. Її немає! У кого є гроші, ті мами ходять на курси платні, у кого нема – оце сидять самі. От він сидить і розхитується собі на стільчику цілий день. І все”, – категорично заявляє вихователька з Києва.
У той час, коли школи по всій країні мають державну субвенцію, садочки фінансуються майже виключно місцевою владою.
У малих населених пунктах на повноцінне забезпечення садочків може не вистачати бюджету.
У великих виникають проблеми з перевантаженими групами і плинністю кадрів.
Після законодавчого запровадження інклюзії, МОН також озвучувало необхідність повернення державної субвенції дошкільним закладам. Втім, ідею не підтримали.
Наразі єдина субвенція, яка йде на дошкільну освіту – це субвенція саме на інклюзію. Вона має покривати витрати на технічне оснащення та розробку індивідувальних програм для дитини.
Але загальний брак фінансування призводить до інших проблем дошкільної освіти, які ставлять реалізацію інклюзії під питання.
І саме ці проблеми необхідно вирішувати. Адже ефективна інклюзія неможлива в умовах переповнених груп, браку кадрів, високого стресу та наднизьких зарплат.
