Доктор медичних наук розповів у чому криються проблеми виховання дітей і підлітків.
Інформує Всеосвіта.
Діти «пірнають» в інтернет, бо там щирі відносини, а потяг до смерті – це також досить щирі відносини. Тому нам, дорослим, потрібно долучати дітей до нашого життя, будувати з ними щирі стосунки, бути такою собі альтернативою інтернету. І не потрібно робити із себе ідеальних, краще розповідати про свої невдачі, погані вчинки та їхні наслідки, всілякі негаразди з юності.
Про це в ефірі «Право на владу» розповів доктор медичних наук і психотерапевт Олег Чабан:
Я пригадую 70-ті роки й розумію, що у питаннях виховання дітей нічого не змінилося. Навіть ось тут, в студії, чоловіки зібралися, обговорили все, ухвалили якісь рішення й делегували усе це жінкам, бо ж у кожного робота, державні справи і таке інше.
Він зауважив, що багато проблем криється і в тому, що дітей всюди виховують жінки, в тому числі й у школах. На думку лікаря хлопчиків повинен виховувати батько і саме він повинен навчити сина робити рогатку, а дівчинку повинна виховувати мама.
Якось я робив один експеримент: приходить батько із сином, я саджаю їх один навпроти одного й кажу: «Поговоріть про що завгодно, абсолютно без різниці, просто поговоріть. Припустімо, як пройшов день». І ви знаєте, вони мовчали. Не знають з чого почати й через хвилин п’ять отакої мовчанки мені довелося втручатися, – розповів психотерапевт.
Загалом, пояснив Олег Чабан, у нас виховання – це як велика мильна бульбашка. У нас не вміють розмовляти батьки з дітьми, що вже говорити про інше.
Він навів декілька найрозповсюдженіших прикладів батьківської безпорадності:
Спілкування між батьками й дітьми часто виглядає ось так: «У всіх діти як діти, тільки ти у мене одне таке», «Боже, за що мені послали тебе такого?». А ще є таке поняття, як вихована безпорадність. Коли доволі заможний, успішний тато говорить дитині «посидь тихенько, ти ще мала», а сам тут же розв’язує свої світські справи. Дитина звертається знову до батька, а він «я ж попросив помовчати».
Ще одна проблема, на думку лікаря, в тім, що всі знають як треба виховувати і всі вчать дітей на прикладі чого завгодно, але ніхто не вчить справжньому дорослому життю:
Такі собі Макаренівці, які несуть дітям щире і добре. Але ніхто не розповідає, які дурниці робили у своєму дитинстві. Батько не розповідає, як пройшов на волосину від смерті коли перевищив швидкість на автомобілі чи як випив лишнього й зробив дурість мало не потрапивши до реанімації. Цьому ніхто не вчить. Ми ж дорослі, усі такі хороші й класні.
Він підсумував, що батьки готові говорити правильні речі, «правильно» відповідати дітям і в той самий час пірнають у власне життя. А треба говорити з дітьми, спілкуватися, бути з ними щирими й відвертими і не перекладати відповідальність. Найголовніше – не існує єдино правильної моделі виховання дітей, взагалі не існує.
