Привчити дитину до правил без сліз: 5 ідей та одне батьківське табу
«Поганих дітей не буває! Дисципліна із задоволенням» Джанет Лансбері.
Чому радимо?
Правила для дітей — це не заборони та обмеження, не зручність для батьків, не влада: «Ти маєш так робити, бо так я сказала, твоя мати!» І навіть не покарання та заохочення. Правила — це безпека та комфорт для дітей. Адже чіткі настанови не дають потрапити в жахливі ситуації, почати боятися всього на світі, але вони мають бути доволі розумними, щоб дитина відчувала смак певної свободи та довіряла батькам.
Як це зробити знає педагог, акторка та досвічена мама трьох дітей Джанет Лансбері. У її книзі — замість філософії виховання, як це буває в таких виданнях, конкретні практичні поради для різних ситуацій та приклади з її власного життя. Просто такий собі алгоритм зі встановлення правил у домі, де зростають діти 3–10 років (у підлітковому віці стосунки вже зовсім інші).
Замість заборон давайте план дій
І в малюка, і в третьокласника фрази, які починаються з «не», викликають супротив, сум або інші негативні переживання. Поставте себе на місце дитини: наприклад, ви зайняті чимось захопливим (уявіть те, що вам подобається, наприклад, дивитеся цікаве кіно). Аж раптом вам кажуть, що треба його негайно вимкнути. Якими будуть ваші почуття? Немов свято скінчилося. Навіть якщо детально потім розкажуть, чим саме викликана така заборона. Ви хотіли дивитися кіно ще годину — і ось бажання залишилося, а задовольнити його нічим. І хай на наш дорослий погляд гратися в багнюці, малювати на стіні чи дивитися третю годину блоги про розпакування іграшок — це витрачання часу, дитина почуватиметься так, ніби її відірвали від вишуканого задоволення.
Рецепт простий: плануйте за дитину, щоб вона навчилася робити це потім сама. Наприклад, малюку замість «Не заважай мені розмовляти» варто сказати «Сідай на мої коліна, почекай 10 хвилин, доки я завершу розмову». І хай дитина ще не розуміє, що таке хвилини, це заспокоїть її. Ще приклади: «Візьми іграшкового кота. Його можна тягнути за хвостик, а нашому боляче, тому дай йому спокій», «Давай допоможу тобі прибрати проводи. Грати з ними заборонено, бо вони небезпечні», «Розкажи, що ти хочеш. Коли ти кричиш, я не розумію тебе».
Починайте фразу з бажання дитини
Почніть з простого визнання фактів: «Тобі хочеться ще пограти на вулиці, але нам вже час додому». Так ви одразу покажете, що розумієте бажання дитини, її мету. Основні проблеми виникають тоді, коли сину чи доньці здається, що ви просто не розумієте, що вони роблять або просять, чи наскільки це привабливо для них.
Хай фраза здається кумедною, але вона спрацьовує: спочатку бажання, потім вже заборона. Якщо ваша дитина хоче щось додати до того, пояснити, ви повинні завжди давати таку можливість. Хай це буде на емоціях. Якщо вона кричить, попросіть говорити тихіше і розбірливіше, щоб ви могли зрозуміти. Усе це теж дає відчути, що її чують і розуміють. Говоріть чітко і спокійно про її бажання, які вам доводиться обмежувати: «Ти хотіла побігти через вулицю, але я тобі не дозволила», «Ти хочеш, щоб ми пішли з будинку тітки, але нам поки ще рано», «Тобі дуже подобається ходити по калюжі, але без гумових чобітків це неможливо».
Спочатку підтримайте ініціативу
Коли малюк зробить щось незвичне, нове для нього, скажіть: «Ух ти! Ось як ти тепер можеш! Ти молодець!» Оцініть нове досягнення, знахідку, красу ідеї. І тільки після цих фраз підкажіть, як зробити це безпечно або, якщо ідея досить небезпечна, підкажіть аналогічну. Наприклад: «Який гарний листочок ти знайшов! Але краще не тримай в руках, він трохи брудний», «Як високо ви залізли! Чудово! Але робіть це надалі на спортивному майданчику, тут небезпечно».
Так ви сприяєте тому, що здоровий дослідницький інстинкт вашої дитини отримує правильну, розумну реалізацію. Звісно, усі ми боїмося, що діти отримають травму, і перший порив — крикнути: «А ну злізайте!» Але якщо просто перешкоджати таким ініціативам, це гальмує стимул дитини до розвитку, не виховує ініціативність.
Реагуйте вчасно
Якщо дитина вже замахується, щоб вдарити іншу, заборонити це словами або навіть схопити за руку треба вже. Але не варто щось забороняти, якщо малюк лише наближається до дивана з фломастерами в руках. Спостерігайте за тим, що відбувається. Реагуйте тільки тоді, коли є на що реагувати. Інакше ви не даєте змоги попрактикуватися в дотриманні правил та самостійному розв’язанні нескладних проблем. Можливо, дитина хоче постукати фломастерами по боковині дивана. Можливо, вони грають роль чарівних паличок. Можливо, дитина нещодавно засвоїла правило і сама скаже «Не можна тут малювати». І буде очікувати вашої похвали, яку, звісно, треба надати. Якщо ви реагуєте наперед, ви позбавляєте дитину і цього задоволення, і самостійності. Уявіть, що сьогодні ви вирішили не вживати спиртного в гостях, бо маєте вести машину. А ваша дружина чи чоловік постійно голосно повторює: «Тільки не пий!» Як ви почуватиметеся?
Деякі батьки вважають: якщо повторювати правила постійно, вони скоріше запам’ятаються. Не зовсім. Вони можуть бути знеціненими, стати шумовим фоном для дитини, яка перестане цікавитися, що ви там таке торочите.
Знайдіть власну секретну техніку
Про неї ніхто не повинен знати — ані діти, ані чоловік/дружина. Вона може бути смішною чи дивною, адже має достукатися до внутрішньої дитячої частини у вашому серці. Можливо, вам допоможе техніка авторки? Не зірватися на крики, сварку та зайвий негатив їй допомагає те, що вона уявляє себе… супергероєм. Нібито на ній спеціальний захисний костюм, який неможливо пробити жодною, навіть найнечемнішою дією чи словом, скільки б діти не намагалися «стріляти».
Інколи їй навіть вдається відчути таке собі просвітлення. З поточної ситуації, в якій поведінка дітей викликає дратівливість, вона подумки бачить себе в майбутньому, і звідти з гордістю і радістю дивиться в минуле, тобто в сьогодні, коли вона — «мама-супергерой», що виявляє великодушність до неслухняних малюків. Це дає відчуття: я зробила все необхідне для створення найкращого варіанта майбутнього.
Вкладати в заборону забагато емоцій
Якщо малюк вдарив когось, а першачок взяв чужу річ у школі, нам починає здаватися, що всі довкола нас засуджують як поганих батьків. Усі негативні почуття ми спрямовуємо на дитину. Здається, якщо вона побачить, як нас жахає чи засмучує її вчинок, вона запам’ятає назавжди, що так не можна.
Ні, краще навпаки. Спокійно скажіть: «Я забороняю це робити». Якщо мама чи тато починають злитися або надто багато говорити про поганий вчинок своєї дитини («Як тобі не соромно бити інших людей! їм боляче! У нашій родині ніхто нікого ніколи не б’є. Це дуже негарно!»), він закарбовується у свідомості дитини як щось дуже значне, зловісне. Наче вона — злодій, з яким ледь можуть впоратися батьки. З’являються сумніви в тому, що вони тримають ситуацію під контролем.
Уявіть, що ви їдете через міст уночі, у непроглядній темряві. Якщо міст не оснащений відбійниками, ви будете їхати якомога повільніше, побоюючись занесення. Якщо паркан є, ви не відчуватимете зайвого занепокоєння і переїдете міст швидко і впевнено. Для дитини «обмежувачами» мають бути батьки.
