facebook

«Заради нової роботи переїхала в інше місто і не жалкую»: історії вчительок для натхнення

Що спонукає вчителів залишати рідні міста та шукати кращої роботи в інших куточках України? Причин багато: «токсичне» керівництво, відчуття недооціненості вашої праці в невеликому місті чи селі, недостойний рівень оплати праці. Зрештою, непереборне бажання «змінити повітря» і разом із ним — своє життя. Але як зрозуміти, в якій школі вчитель буде щасливий? Що має одразу насторожити, коли приходиш на співбесіду?» Що потрібно вчителю для відчуття «не тебе обирають, а ти обираєш», коли шукаєш нове місце роботи?
«Освіторія» ділиться історіями двох вчительок, які ризикнули з переїздом задля кращого місця роботи та ні разу не пошкодували. Вони запевняють: зміна роботи — спосіб підвищити самооцінку і повірити в свої сили.
Історія 1, романтично-практична

Марина Федорончук, вчителька початкових класів
Де навчала раніше: Одеса
Де навчає зараз: Київ

«Спершу треба знайти себе в житті, а роботу знайдете в будь-якому місті»
Моє рідне місто — Одеса. П’ять років пропрацювала там. Найдовше — в інтернаті з учнями 1−4-х класів, які мали в анамнезі серцево−судинні захворювання. Але у зв’язку з реформою санаторних шкіл я залишилася без роботи.

Що далі? Можна було шукати роботу в Одесі. Або скласти руки й сумувати. Та я вкотре в житті впевнююсь: тільки-но життя підводить тебе до серйозних змін — чекай і на нові можливості! Мій чоловік запропонував зважитися на переїзд до столиці. «Чому б і… так!»— ідея мені відгукнулася, хоч і було страшно залишати дім, рідних і друзів. На одній чаші ваг стояли зміни та рух уперед, на іншій — така затишна зона комфорту.

І ось я вже рік викладаю в приватній школі ACE School у Києві. Впроваджую НУШ у першому класі, це новий прекрасний досвід. Мій досвід свідчить: якщо хочеться змін, якщо відчуваєш, що застряг на одній ланці — не бійся і склади ретельний план змін. Можна прописати все до дрібниць у блокноті: плюси та мінуси перебування в кожному місті та подивитись, де «плюсики» пережаважать.

Досвід зміни роботи може суттєво підвищити самооцінку. Поки я не почала ходити по співбесідах — навіть не уявляла, який попит на таких спеціалістів як я та зокрема на вчителів початкових класів у столиці. Побувала на п’ятьох співбесідах і всі школи запросили мене на роботу. У такі моменти відчуваєш значущість, віриш у свої сили. З’являється розуміння: не тебе обирають, а ти обираєш.

Чтайте також:  Уряд оприлюднив план підвищення пенсій: що очікувати пенсіонерам, які працюють?

За яким принципом обрати щасливу для себе школу?

  • Пильнуйте, щоб це був акредитований заклад освіти. На жаль, у великих містах із цим велика проблема. Є багато авторських шкіл із цікавезними методиками, але юридичні нюанси шкутильгають.
  • Обирайте школу, яка працює за розробленою концепцією та має чітку структуру. Так вам буде простіше познайомитися з устроєм закладу, дізнатися, за якими механізмами школа функціонує.
  • Поцікавтесь, чи адміністрація схвально ставиться до того, щоб підтримувати навіть найсміливіші ваші та суперкреативні ідеї. Коли ти молодий — маєш багато сміливих проектів та енергії для їх втілення. Приходити й монотонно викладати геть нецікаво. Добре, якщо опинишся під одним дахом з однодумцями, а не інертними людьми, які працюють від дзвінка до дзвінка.
  • Прослідкуйте не тільки за тим, щоб вас влаштувала заробітна плата, а й умови, в яких працює колектив. Під час співбесіди достатньо буває поспостерігати за настроєм колег-вчителів та зрозуміти — ти тут будеш щасливий чи ні. Або подивитись, як спілкуються в коридорах вчителі з учнями. Якщо зчитується позитивний настрій, вчителі й діти гарно лагодять і немає пригніченої атмосфери й неприємних тональностей у голосах оточуючих — це дуже добрий знак. Керівництво на такі речі не вплине і тим паче їх не приховає.
  • Ваша інтуїція має значення. Тому раджу поспілкуватися під час співбесіди не тільки з керівництвом, а й з кимось із колективу. Можна в соцмережах, а не наживо. Зверніться до внутрішнього голосу: «Це дійсно те місце, де буде комфортно мені з дітьми, а дітям зі мною?»
  • Зверніть увагу, чи часто в цій школі вам доведеться втілювати з учнями проєкти. Наприклад, мені така ініціатива дуже до вподоби! Наша школа націлена на виховання лідерських якостей учнів, м’яких навичок. Колектив — творчий, колеги діляться одне з одним методиками та ідеями. Робимо зі школярами круті проєкти — як от «Місяць екології».Це не просто навчання дітей на тему «Як правильно сортувати сміття». Це глибинний підхід, який підштовхне до розуміння, навіщо дбати про довкілля особисто і не чекати, поки хтось це зробить за тебе. Результати тішать: учні проявляють екоініціативу у власних домівках, у школі та в місті. Ви б бачили той захват у їхніх очах, коли замість зданих стосів макулатури вони отримали перероблений папір! А ще учні пильно слідкують, щоб на шопінгу родина не купувала синтетичний одяг, збирала лампочки й батарейки для переробки.
Чтайте також:  Залишки освітньої субвенції повинні йти на зарплати освітянам, а не на закупівлю товарів, робіт і послуг, - Профспілка

Історія 2, смілива й надихаюча

Марія Леонова
Де навчала раніше: Львів
Де працює зараз: Київ

«Хочеться великих змін? Дійте! Ви пошкодуєте лише через бездіяльність»
Я здобула освіту у Львові — магістр практичної психології. З дітками почала працювати ще в університеті як няня та аніматор. Потім стала працювати в центрах розвитку дітей: поєднувала психологічний і педагогічний підходи. Мої «клієнти» — діти від 1 до 4–5 років.

Коли працювала у Львові в школі КМДШ у дошкільному відділенні, прийшло розуміння: «Хочу переїхати жити й працювати до іншого міста!» Тоді мені було 23 роки, з них 5 — живий досвід роботи з дітьми. Я розвивалася професійно у високому темпі й відчула: вутакому улюбленому й камерному Львові місця мені замало. Хотілося новизни, динаміки, ширших горизонтів. Отож, пропрацювавши у львівському КМДШ один рік, наважилася на переїзд до столиці.

У Києві сподівалася знайти роботу в школі теж із дошкільнятами. Продовжити працювати в київській школі КМДШ за рекомендацією львівського відділення школи не вдалося: там мені запропонували роботу тільки з 5-класниками. Оскілька душа не надто лежала до роботи зі старшими дітьми, я чесно зізналась у цьому собі та відмовилась.

Коли я розмістила своє резюме з позначкою «Київ», отримала шалену кількість відгуків. Це навіть дещо шокувало мене. Відвідала багато співбесід, щоб обрати місце роботи для душі. У жодній школі мені не відмовили: це було ще одне особисте здивування. Це приємно, класно й надихає. Я зрозуміла: у Львові немає такого браку спеціалістів, як у столиці.

Чтайте також:  1 млрд грн спрямують на закупівлю ноутбуків у школи

З-поміж пропозицій обрала садочок, який займається з дітьми за системою Монтессорі. Там була чудові атмосфера, колектив і група. Минув рік із хвостиком, і я зрозуміла, що єдине, чого не вистачає — освітянського драйву: спілкування з педагогами, здобуття нових знань і методик та їхнього втілення, а ще — погляду на свою роботу зі сторони та розуміння, як можна покращити себе у професії. Зробити все це в камерній групі з діточками неможливо.

Отож, я вдруге опублікувала своє оновлене резюме на сайті вакансій. Побачила вакансію від Новопечерської школи. Не сподівалась, що мене візьмуть у цей заклад освіти… Але було дуже цікаво побувати на співбесіді та зрозуміти, як там усе влаштовано. У мене було багато запитань (усміхається). Внутрішнє чуття не підвело: співбесіда, яку проводила керівниця початкової школи Марина Пристінська — найцікавіша в моєму житті. Я побачила, що людина горить своєю справою, і мене це теж запалило зсередини. Все склалось прекрасно: мене запросили до команди Новошколи і дали групу старших дошкільнят. Раніше працювала з малюками, тож це стало поштовхом до особистого зростання.

Разом з дітьми я прокачувала своє хобі — фотографію. Ми робили з учнями фотолистівки, а класні двері були оформлені фотографіями, на яких я додала всім дітям у фотошопі червоні окуляри. Ми мали слоган: «Наше майбутнє настільки яскраве, що нам потрібні окуляри!» Ще через рік відчула, що давати дітям більше, ніж даю зараз, не зможу. Що бракує внутрішніх речей для відчуття повноти самореалізації. І що хочу далі щось змінювати. Цього разу це була сфера. Але ні, я не втекла від дітей! Просто стала фотографом, який фільмує всі їхні емоції та яскраві моменти. Працюю з родинами та отримую величезне задоволення. Чи повернуся до роботи в школі? Хто зна, у цьому житті все можливо! Тож якщо вам хочеться великих змін — дійте! Ви пошкодуєте через роки лише через власну бездіяльність.

Джерело.


Повернутись вверх