Чому дорослим не можна відмахуватися від запитань дитини
Приблизно з трирічного віку діти буквально засипають запитаннями своїх батьків, дідусів і бабусь. Та так активно, що у дорослих зазвичай до вечора зовсім немає сил ворушити язиком. Це складно, але в той самий час — чудово! Діти пізнають світ, їм все цікаво. Буває, що відповіді дорослих викликають у дитини ще більше запитань, і ті намагаються перевести розмову в інше русло або просто втомлено відмовляються, мовляв, не знаю, виростеш — сам зрозумієш.
Досить складно постійно і терпляче пояснювати все, про що запитують діти. Однак без цього ніяк — адже якщо весь час відмахуватися від питань, дитина припинить їх ставити і, що найгірше, полишить до вас тягнутися і вам довіряти. А адже саме щирі бесіди приводять до довіри між дорослими і дітьми. Довіра дітей варто того, щоб пересилити свою втому або небажання. Адже попереду — найскладніші періоди життя вашого ненаглядного дитинчати, зокрема,
Депресивні стани у підлітків: з чим вони пов’язані і як з ними впоратися підлітковий вік, коли довіра ох як необхідна.
Як же поводитися батькам і як відповідати на запитання дітей, щоб не втратити авторитет і залишитися кращими друзями з дитиною? Про це розповіла житомирська психологиня Наталія Сідорьонок.
Будь-яке дитяче запитання заслуговує на увагу дорослого
Наберіться терпіння і відповідайте на всі запитання дитини, навіть якщо вони здаються вам жахливо дурними. Наприклад: “Чому цей голуб тут ходить без штанів?” або “Чому дощ не солодкий?” Необхідно відповісти так, щоб дитина вас зрозуміла і задовольнилася відповіддю. Не намагайтеся відповідати, спираючись на наукові дані, які дитині незрозумілі, а тільки з урахуванням її знань і досвіду.
Не непритомнійте, якщо після вашої старанної відповіді дитина поставить це саме запитання ще кілька разів поспіль. Це означає, що ви незрозуміло чи погано пояснили. Намагайтеся пояснити краще.
Не відмахуйтеся від запитань
Ніколи не відповідайте образливою фразою на кшталт “Підростеш, сам все дізнаєшся”. Це відбиває бажання запитувати. Дитина буде звертатися з запитаннями не до вас, а до сусіда або до виховательки дитсадка, що може послужити початком вашого душевного віддалення одне від одного. Підростаючи, дитина буде шукати відповіді на запитання у своїх друзів або в Інтернеті. Звичайно ж, вона там знайде багато інформації, але в якійсь інтерпретації? Крім того, вона знайде в Інтернеті багато з того, до чого поки ще не доросла.
Як би ви не були зайняті, не відмахуйтеся від запитань дітей. Якщо вже зовсім немає часу або можливості, пообіцяйте, що ввечері обов’язково відповісте на все. І стримаєте своє слово.
Запитання дитини — відображення її внутрішнього світу
Дитячі запитання — це стежка у внутрішній світ дитини і можливість зрозуміти її інтереси. Якщо вона постійно запитує про життя тварин, значить, їй це цікаво. Купуйте відповідну енциклопедію, подивіться в Інтернеті передачі про тварин, намалюйте разом із нею тих тварин, які мешкають у бабусі в селі, і тих, які живуть в лісі. А якщо дитина запитує про те, звідки беруться продукти і речі, варто подивитися передачі про те, як печуть хліб, готують шоколад, як будуються будинки. Зрозуміло, що всі ці процеси слід коментувати дуже доступно, щоб інтерес дитини не зник.
“Давай розберемося разом”
Багато батьків страшенно бояться того, що не зможуть знайти правильну відповідь на запитання свого улюбленого чада. Але тут перейматися нема чого: відповідь можна пошукати спільно. Тільки і всього. Дитина буде знати, що навіть дорослі дізнаються щось нове, розвиваються і поповнюють свої знання. В цьому немає нічого ганебного. Запитання ведуть до спільної пізнавальної діяльності дитини і дорослого. Це теж дуже зближує.
Якщо дитина тягнеться до автомобілів, можна разом розфарбовувати картинки або дивитися фотографії різних марок машин. Такі спільні заняття розширюють кругозір, і незабаром врна зможе самостійно відповісти на ті запитання, які ще вчора сама ставила дорослим.
Спілкування допомагає згуртувати родину
Довірчі бесіди і спільні пошуки відповідей на запитання дуже згуртовують сім’ю. Син чи донька з раннього дитинства звикають ділитися з рідними своїми думками, радитися і обговорювати те, що її хвилює. А батьки, розуміючи інтереси дитини, допомагають їй розвиватися і вдосконалюватися. Така довіра має зберегтися і в складному підлітковому віці, і навіть тоді, коли маленька людина стане дорослою і самодостатньою. Головне — не тиснути на дитину своїм авторитетом, давати їй право вибору, навчити дослухатися до думки іншої людини і за необхідності відстоювати власну позицію.
Сьогодні багато сімей роз’єднані ґаджетами, які є у кожного члена сім’ї і поглинають їх практично цілком. А міжособистісне спілкування відійшло на другий план. Як результат, діти і дорослі просто розучилися спілкуватися наживо. Вони не розуміють одне одного, не вміють слухати, та й не хочуть. А якщо люди припиняють спілкуватися, це миттєво позначається на їхньому характері: з’являється замкнутість, недовіра і нетерпимість до оточення, чужої думки. Люди забувають, що таке “єднання душ”, якою має бути справжня дружба. Вони втрачають цінні людські якості, які вже навряд чи повернеш.
