Онлайн пропонує нам нові правила етикету міжособистісної взаємодії.
Інформує Всеосвіта.
Психологічне вигорання – це хвороба ще 20 століття, яку американські психіатри дослідили у 1974 році. До неї найбільше причетні ті професії, які працюють з людьми, зокрема вчителі. Саме вони одні з тих, хто найбільше відчуває, коли вкладений ресурс не відповідає очікуваному результату проробленої роботи. Так у колаборації з емоціями інших людей педагоги отримують константний стрес. Особливо незахищено і неадаптовано вчителі відчули себе під час карантину. Як запобігти їхньому психологічному вигоранню на роботі та які системи заходів варто впровадити школам, щоб зберегти професійне здоров’я педагогів?
На ці запитання відповіли директорка Житомирської спеціальної школи Світлана Лесик та психологиня Катерина Глушенко під час онлайн-сесії на тему «Протидія професійному вигоранню вчителів під час карантину».
Усі учасники освітнього процесу не були готові до нових ролей.
Не було чіткого інструментарію, законодавчої бази, часу на підготовку. Потрібно було швидко приймати рішення і організувати дистанційно свою діяльність. Одним словом – перебудуватися, – підкреслила Світлана Лесик.
Спікерка додала, що разом з психологом закладу, який вона очолює, проведено дослідження стану емоційного вигорання вчителів до карантину і під час пандемії. Показник виріс втричі. Так, як відповідальність за професійне здоров’я педагогів в основному лежить на управлінцях ЗЗСО, директорка організувала зі своїми заступниками комплексну систему заходів для відновлення індивідуального внутрішнього ресурсу кожного вчителя.
Керівниця зробила акцент на тому, що створила сприятливий мікроклімат в колективі, згуртувавши усіх його членів в єдиний злагоджений механізм.Коли почався карантин, першими кроками були:
- Флешмоби, у яких педагоги відкрилися зовсім з іншого боку для батьків та дітей.
- Методична підтримка у побудові навчального онлайн-процесу.
- Індивідуальні консультації, які підсилили сильні сторони кожного вчителя, максимально мінімізувавши критичне ставлення до себе, переключивши педагога на те, в чому він кращий.
Лесик підсумувала:
Організувавши комунікацію на засадах партнерства, а не конкуренції, кожен педагог відчув єдність і спільність інтересів колективу і школи, в якій він працює, з його особистими.
Своєю думкою щодо профілактики вигорання поділилася й психологиня Катерина Глушенко:
У вигорання є три стадії. Перша, зазвичай, непомітна. Вчитель може списувати її на втому. Дослідження стану емоційного вигорання педагога в першу чергу орієнтуються на такий момент як порушення балансу між своїм особистим життям і своїми потребами в бік роботи без відновлення особистих ресурсів.
Спікерка додала, що особисто стикалася з тим, коли освітній процес перед монітором не закінчувався навіть на перерві. У такий спосіб учні та вчителі не давали собі відпочити, переключившись наприклад на фізичну активність, таку як своєчасна прогулянка, регулярний прийом їжі тощо. Профілактика вигорання якраз і має на меті виховання дотримання такої дисципліни, як стабільної звички.
За словами Глушенко, питанням, яке також важливо порушити, є дозування та нормування комунікації між «вчителем-учнем» та «вчителем-батьками». Онлайн пропонує нам нові правила етикету міжособистісної взаємодії. Структурувати баланс чи не найважливіше у профілактиці вигорання, чітко вибудувавши рамки та режимні моменти.
