facebook

«Більше боюсь повернення до традиційного навчання, ніж дистанційки» — відвертий блог вчительки

«Більше боюсь повернення до традиційного навчання, ніж дистанційки» — відвертий блог вчительки
Вчителька Галина Сищук із Харкова — про те, як бачити у дистанційному навчанні можливості, а не вирок.

Привіт! Я Галина Сищук, вчителька початкових класів у Харківській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 11. Поки тисячі моїх колег з усіх куточків України викладали під час локдауну дистанційно, у нашому місті освітяни й учні «відпочивали» на продовжених канікулах, — мовляв, для молодших учнів дистант неефективний. Як ви здогадуєтесь нас, вчителів, про ефективність не запитали. І дарма! Дистанційне навчання не просто працює, а й прекрасно розвиває та шліфує навички, які знадобляться всім без винятку дітям і дорослим у наступні десятиліття.

Щодня гортаю стрічку в соцмережах і бачу нескінченний потік критики на адресу дистанційного навчання. Бідкаються і батьки, і вчителі. Але, може, нам варто на якийсь час полишити той зручний «кокон жертви» та роздивитись «звіра» з нових ракурсів?

Згадайте весну. Мені як вчительці тоді було найважче. Нас наче викинули у відкритий океан без рятівних жилетів і човна. Той екстремальний вихід із зони комфорту змусив поглянути на свою звичну роль педагога під іншим кутом. За кілька тижнів вдалось налаштувати «дорожню карту» дистанційного навчання та просуватись нею разом з учнями — спершу акуратним поступом, але щоразу впевненіше.

Тож я прекрасно розумію колег, які були шоковані «дистанційкою» навесні 2020 року. Але сьогодні вперте заперечення ефективності нових форм роботи з учнями базується на небажанні змінюватись. Це ж треба у собі щось змінювати, щоб почуватись комфортно в новій реальності. Можна почути: «Мені вже за 60, я вже застара/ий для змін». І цей страх змін та відмови від роками перевірених моделей іноді такий відчайдушний, що вчитель охочіше витратить час на критику дистанту в соцмережах, аніж сам перетвориться на учня та вивчить з нуля нові інструменти та підходи в онлайн-навчанні.

На початкових етапах дистанційка забирала в мене до 18 годин на добу. Я стомлювалась, часом недосипала, дратувалась. Зрештою методом проб і помилок я навчилася правильно розподіляти час та знайшла ресурси, які допомагають його економити. Наприклад, ті ж вирази з підручника можна дати учням на самостійне опрацювання, а потім запропонувати розв’язати їх у формі тесту. Онлайн-платформа сама перевіряє правильність і у вчителя відпадає необхідність перевіряти масу виразів з неякісних фотографій, які учні спершу надсилали пачками.

Чтайте також:  В Сумах вчитель спровокував скандал, бо закликав учнів вітати рідних зі святом російської армії

Так, дистанційка нагадує поштовх землетрусу. Він добряче струсонув усіх учасників освітнього процесу, зрушив тектонічні плити «олдскульних» форм викладання, зруйнував хронічне непомічання проблем із діджиталізацією в школах. Здається, саме зараз ми нарешті отримали шанс перебудувати закостенілу систему. Тому мені дуже сумно чути агресивні заклики про повернення до традиційного навчання. При цьому важливість практикування змішаного навчання педагоги-критики теж заперечують.

Зараз мій досвід змішаного навчання у 2-му класі показує чудові результати. Я відчула, що спілкуюся з дітьми на 100 % у їхній площині!

Маю чітке розуміння, що з молодшими учнями варто практикувати форми навчання з використанням гаджетів ще з першого класу — вони дуже швидко вчаться діджитал-фішкам, сприймають усе на льоту.

Ми маємо справу з поколінням, яке вже майже не спримає світ окремо від смартфонів, YouTube, TikTok. І навіть суперкласні мультфільми для них вже не такі цікаві, як динамічна розповідь блогера чи захоплива розвивальна онлайн-гра. Помічала не раз: цікаві дидактичні ігри на папері діти сприймають «на трієчку-четвірочку». А якщо та сама гра буде запропонована в смартфоні — сплеск уваги та захоплення гарантовано. І саме в такі моменти вчитель опиняється на одному рівні сприйняття з дітьми.

Я більше боюсь повернення до традиційного навчання, аніж подовження дистанційки. Боюсь повернення до списування тем з підручника в зошит, зазубрювання параграфів… Це те, чого ми маємо раз і назавжди позбутися. Не потрібно вчити дітей завчати — нам треба навчити вчитися. І тоді не буде проблем ані під час очного, ані під час змішаного чи дистанційного форматів навчання. Формат не змінює докорінно ставлення дитини до роботи над предметами. Це, скоріше, лакмусовий папірець для батьків, які можуть придивитись: «Як навчається моя дитина?», можуть побачити її сильні і слабкі сторони в навчанні.
Я більше боюсь повернення до традиційного навчання, аніж подовження дистанційки.
Чула від батьків: «Дистанційне навчання — тортури для дітей». Знаєте, що насправді мука? Те, що наші навчальні програми аж ніяк не підлаштовані під формат дистанту. Більшість вчителів намагається навчати дітей по-старому під час дистанційки, і це реально не працює. За дистанційного навчання програми мають бути розвантажені та по-іншому структуровані, а матеріал вчитель має доносити з іншим підходом.

Чтайте також:  Бренд вчителя - один з елементів сучасності

Батьки, будь ласка, збавте оберти свого супротиву і прийміть: навчатися і навчати можна по-іншому. Це не означає, що результат постраждає. На жаль, ми часто практикуємо звичку не довіряти дітям, боїмося, щоб вони не наробили помилок, але бажаємо швидких результатів. Навчання не буває швидким чи без помилок. Для мене важливо розповісти батькам, що дуже важливо довіряти дітям і дати їм право на помилки, на рішення та сприйняття наслідків цих рішень.
Знаєте, що насправді мука? Те, що наші навчальні програми аж ніяк не підлаштовані під формат дистанту.
Саме дистанційне навчання виявляє в дитині, чи має вона внутрішню мотивацію вчитися. Більшість українських дітей наразі не можуть похизуватись тут самостійністю. Дорослі самі їх привчили до того, що треба піти до класу, а там «вчителька сама вкладе знання у голову». Це проблема не тільки родин — а глобальна проблема освіти України.

Ми боїмося навіть таких моментів, коли вчитель спершу дає завдання дитині та дає можливість виконати його самостійно і так, як учень вважає необхідним, щоб тільки потім проаналізувати разом з учителем цю роботу. Чому так? Тому що вкорінилося в головах, що «вчитель має щоуроку оцінювати дитину». І якщо вона спочатку наробить помилок, то я як педагог маю оцінити її за цими помилками. Ні, і ще раз ні. Нарешті настав час ламати стереотипи! Як і ті, що «навчання відбувається тільки в зошиті». Час відмовитись як від зошитів, так і від їхньої перевірки. Дистанційне навчання мало б убити купу стереотипів, але вчителі б’ються за них так віддано, що мені особисто страшно: невже більшість з них знову повернеться до початкової точки відліку?

Чтайте також:  Як розвиток мовлення дошкільнят впливає на математичні досягнення в школі – доповідь Європейської комісії

Мої особисті ТОП-7 переваг дистанційного навчання:
Гнучкість
Тут мова про можливість вільно обирати прийоми і методи засвоєння знань. Відеопояснення тем різних спеціалістів чи відвідування лекцій по всьому світу допомагає нашим дітям розширювати кордони сприйняття. І навчання не обмежується спілкуванням з однією людиною — вчителем.

Індивідуальна спрямованість
Завдяки такій формі навчання вчитель концентрується на особистій динаміці учня. Дитина не порівнюється з класом. Є можливість опрацьовувати матеріал в іншому (відмінному від загального) темпі.

Навички самоменеджменту
Дистанційне навчання напряму залежить від вміння самоорганізуватися. Саме ця проблема оголилася із введенням карантину. Самоорганізовуватися діти не вміють, бо раніше відповідальність за навчання несла школа. Відбулася зміна вектора, і дуже важливо її не втратити.

Особистий графік навчання
Дистанційка — рай для дітей, які професійно займаються спортом, навчаються в художніх чи музичних школах чи перебувають на частому плановому лікуванні. Та й взагалі, ми вже давно маємо сезонні захворювання і досить часто доводилося закривати школи на короткочасні карантини. Дистанційне і змішане навчання дає змогу навчатися безперервно і в зручний для цього час.

Можливість створення полікультурного середовища спілкування
У дистанційних класах ми не обмежені географією, і це відкриває безмежні можливості для самоусвідомлення, зв’язку зі спільнотою, взаємозбагачення.

Навчання не прив’язане до стін школи
Набагато приємніше сприймається матеріал у тіні саду чи під теплою ковдрою з чашкою чаю. Ми не звикли до цього. Діти мають сидіти рівненько і навіть дихати по команді — закостенілий стереотип, якого так важко позбутися. Та я дотримуюсь думки, що навчання ефективне тоді, коли воно комфортне. І якщо вправи легше розв’язувати, висячи догори дриґом — то це ж класно!

Внутрішня мотивація
Кожна людина (не залежно доросла чи дитина) засвоїть те, що їй необхідно. Сучасні програми не враховують індивідуальні вподобання учня, а навчають всього загалом. Нам давно вже потрібно було це змінити і надати дітям можливість самостійно будувати свою навчальну траєкторію. Дистанційне навчання дає такі можливості без витрачання на це великих ресурсів.

Джерело.


Повернутись вверх