Учні, які відчувають зв’язок із закладом освіти, успішніші в навчанні й упевненіші в подальшому академічному поступі
Приналежність учнів до закладу освіти виявляється в тому, що вони почуваються в школі захищеними, потрібними, у своїй тарілці й на своєму місці, що їм легко знаходити друзів і підтримувати з ними зв’язки.
Сталося-таки! Заклади загальної середньої освіти в останній рік змушені все активніше користуватися автономією, зокрема організаційною, право на яку їм гарантувало освітнє законодавство. Щонайменше така думка виникає, коли доводиться спостерігати, як після цьогорічних доволі специфічних осінніх канікул школи по всій країні мали самостійно визначатися з тим, як їм продовжувати освітній процес в умовах поступового, але невпинного загострення епідемічної ситуації в країні й водночас в умовах відсутності чітких та однозначних указівок «зверху» щодо того, куди їм іти – у «віртуальну» школу чи «фізичну».
Звісно, за таких обставин левова частка керівників закладів освіти, які відповідальні не лише за якісне надання освітніх послуг, але й за фізичне й психологічне благополуччя учасників освітнього процесу, до уваги брала єдиний чинник – епідемічну ситуацію в регіоні. Тому й не дивно, що в Україні учні одних шкіл після осінніх канікул повернулися у «фізичну» школу, других – у віртуальну, третіх – у «змішану».
Ситуативно це, мабуть, правильний підхід до прийняття керівниками управлінського рішення в кризовій ситуації. Однак лише ситуативно. Загалом же є підстави стверджувати, що навіть за критичних умов керівництво має враховувати цілий спектр чинників, що безпосередньо можуть позначитися на результатах навчання учнів, зважувати й ретельно оцінювати ефект від урахування / неврахування цих чинників – і лише тоді приймати відповідальне рішення.
Одним з таких чинників, що його поза всяким сумнівом має враховувати адміністрація школи (чи ж ураховувала?), приймаючи рішення про формат навчання (очного, дистанційного чи змішаного), є те, наскільки педагогічний колектив спроможний за вибору того чи того з форматів забезпечувати формування й підтримання у своїх учнів відчуття приналежності до закладу освіти.
На важливості врахування цього чинника наголошують фахівці Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), що провели аналіз реакцій систем освіти по всьому світу на епідемію COVID-19. Зокрема вони зазначають, що в умовах дистанційного навчання вибір засобу навчання повинен ставити за мету не лише забезпечити безперервність надання освіти, але й зміцнювати відчуття приналежності до освітньої спільноти, оскільки якщо учні вважають себе важливою частиною спільноти свого закладу освіти, то вони мають більше шансів уникати ризикованої поведінки, діяти етично та альтруїстично, бути вмотивованими до навчання, розвивати соціальні та емоційні компетентності.
Орім того, учні, які відчувають свій зв’язок із закладом освіти, успішніші в навчанні та впевненіші щодо свого подальшого академічного поступу. А це вже висновки, на яких акцентовано в третьому томі «Яке значення має шкільне життя в житті учнів» звіту авторитетного міжнародного дослідження якості освіти PISA, учасниками якого 2018 року вперше стали й українські 15-річні хлопці та дівчата.
Що ж мають на увазі дослідники PISA, коли вживають поняття «відчуття учнем приналежності до закладу освіти (освітньої спільноти, громади)» («sense of belonging at school»)? У цьому разі йдеться про те, що в учнів, як, урешті, і в будь-якої іншої людини, є потреба формувати й підтримувати хоча б мінімальну кількість міжособистісних стосунків, що засновані на довірі, прийнятті, любові та підтримці. Якщо це визначення перекласти простішою мовою, то приналежність учнів до закладу освіти виявляється в тому, що вони у своїй школі почуваються захищеними, потрібними, у своїй тарілці й на своєму місці, що їм легко знаходити друзів і підтримувати з ними зв’язки.
Саме про такі позірно прості речі й запитували 15-річних під час анкетування в межах PISA-2018, щоб у підсумку мати можливість говорити про доволі серйозні речі, а саме про те, як у різних країнах світу учням ведеться в їхніх школах, як це пов’язано з іншими обставинами їхнього життя й навчання та як це позначається на успішності.
Яка ж ситуація в Україні? Чи відчувають наші 15-річні учні приналежність до закладів освіти, які відвідують? Як свідчать дані, наведені в частині 6 Національного звіту за результатами PISA-2018, картина загалом позитивна: більшість українських 15-річних хлопців і дівчат (80,2 %) повідомила, що вони відчувають сильну приналежність до своїх закладів освіти й мають позитивні стосунки зі своїми однолітками. Цей показник близький до показників інших країн світу, зокрема й країн ОЕСР. Однак, тішачись цим, варто звернути увагу й на інший бік медалі: майже кожен п’ятий 15-річний український підліток у закладі освіти почувається самотньо, незатишно, не у своїй тарілці або зайво.
Причини того, чому учні у своїх анкетах повідомили про себе саме таку інформацію, можуть бути різними, але загальні тенденції все ж простежуються.
Так, на міжнародному рівні спостерігаються такі закономірності: «нелюбов» до школи сильніша в учнів з поганими соціально-економічними передумовами для навчання, в учнів із сільських і загальноосвітніх шкіл, аніж в учнів, які забезпечені, які навчаються в міських або приватних школах. Якщо ж говорити про вітчизняні реалії, то тут ставлення учнів до школи найбільше пов’язане з їхнім соціально-економічним статусом і типом місцевості, де учні ходять до школи: по-перше, забезпеченіші українські учні й учні міських шкіл відчувають більшою мірою приналежність до своїх закладів, аніж учні з поганими соціально-економічними умовами життя й учні із сільських шкіл.
Тобто спостерігаємо ситуацію, коли й так у чомусь «обділені» учні ще й не знаходять у своїй школі того, що та потенційно могла б їм дати, а саме дружню комфортну атмосферу, завдяки чому вони почували б свою приналежність до неї, а відтак легше могли б долати життєві негаразди та досягати вищих результатів у навчанні.
А те, що саме відчуття учнями своєї приналежності до закладу освіти неабияк впливає на успішність – підтверджений об’єктивними даними факт. У цьому можна переконатися, звернувшись до п’ятого числа матеріалів «PISA-2018: Україна в центрі уваги», де показано: з-поміж кількох взаємопов’язаних чинників, що стосуються атмосфери в закладі освіти, на успішність українських учнів найпотужніше впливає відчуття ними своєї приналежності до школи (див. рисунок)
Підсумовуючи, варто наголосити: як у реальній, «фізичній», так і у віртуальній школі надзвичайно важливим завданням педагогів є дати шанс учням відчути, що школа – це їхній другий дім, де їм дійсно щиро раді. Із цієї радості й ростимуть добрі плоди. І саме тому керівники шкіл, приймаючи рішення про той чи той формат навчання в умовах кризової ситуації, повинні потурбуватися про те, щоб їхні учні попри все відчували свою приналежність до школи.
