На перебудову – мінімум рік. Чому ідею з яслами в Україні буде складно реалізувати
В Україні існує низка проблем, які потрібно вирішити до створення ясел на базі дитячих садочків. Інакше ця ідея може призвести до ще більших негараздів.
У разі завершення війни в Україні очікують злету народжуваності, і тому пропонують зменшити декретні відпустки і розвивати мережу ясел в Україні, аби стимулювати молодих мам раніше повертатися на робочі місця. Однак реалізація європейської практики в Україні, як розповіли Главреду експерти, може бути завданням із зірочкою.
3 місяці декрету – і на роботу
Заступник міністра освіти і науки України Анастасія Коновалова у нещодавньому інтервʼю озвучила плани відомства щодо реформи закладів дошкільної освіти. Зокрема, у МОН пропонують відкрити ясла в Україні у дитячих садках з метою уникнення їхнього закриття, що потенційно може наводнити ринок праці додатковими кадрами. До оновлених закладів планують приймати дітей віком з трьох місяців замість трьох років, як це відбувається зараз.
“Відкриття ясел надважливе в умовах, коли на українському ринку праці бракує людей, а криза демографії тісно переплетена з економічною. Чи не основний бар’єр виходу жінки на роботу в таких умовах — неможливість отримати послугу дошкільної освіти. Дослідження показують, що стовідсоткове забезпечення дітей послугами дошкільної освіти від одного року — це потенційно +750 000 жінок на ринку праці”, – заявила Коновалова.
Як зазначили у Міносвіти, однією з головних проблем реформування системи дошкільної освіти є нестача необхідної інфраструктури та кваліфікованих педагогів. Для адаптації закладів необхідне залучення інвестицій та підготовка персоналу, оскільки багато вихователів давно не працювали з найменшими дітьми. У той же час наразі, за словами Коновалової, тривають пілотні проекти з оптимізації витрат на дошкільну освіту.
Як влаштовані ясла в Європі
У низці європейських країн ясла дійсно приймають дітей з 3 місяців, оскільки декретні відпустки там значно коротші, ніж в Україні. Наприклад, у Франції декрет триває лише 10-12 місяців, тому у країні розвинена мережа ясел. Схожа ситуація у Бельгії, Люксембурзі, Нідерландах, Німеччині, Австрії. А от, наприклад в Італії, незважаючи на доступність ясел, на всіх їх не вистачає, тому знайти місце в садочку для такої маленької дитини важко.
Доволі часто держава покриває (повністю або частково) витрати батьків на перебування дітей у яслах та дитячих садках, тим самим стимулюючи батьків якомога раніше повертатися на роботу. Також доволі поширеною є практика, коли дітей не можна залишати на повний день, якщо працює лише один з батьків.
Головна відмінність ясел – дуже маленькі групи дітей, оскільки чим менша дитина, тим більше уваги вона потребує. Часто у групі немовлят (до 1 року) є лише 6-8 дітей, з якими працюють вихователі та асистенти вихователя у співвідношенні 1:3 або 1:4. Тобто на кожну таку групу у Європі припадає щонайменше 1 педагог зі спеціальною освітою, спрямованою на ранній розвиток дитини та помічники або няні.
Що ж стосується устаткування садочків, то в багатьох садочках є окремі зони для сну, годування, ігор, гігієни, наявні пеленальні столи, підігрівачі для пляшечок, стерилізатори та навіть місця для грудного вигодовування (оскільки доволі часто садочки розміщені поряд з місцем проживання або роботи батьків). Окрему увагу приділяють безпеці дітей – так, у групах меблі з заокругленими кутами та з природніх матеріалів, а іграшки гіпоалергенні. До того ж, батьки можуть спостерігати за дітьми онлайн через відеоспостереження. Щодо харчування у багатьох садочках Європи практикують індивідуальний підхід. Малюкам до 6 місяців приносять своє молоко або суміші, а після 6 місяців – адаптоване меню з овочевими пюре та кашами з урахуванням можливих алергій та дієт, про які завчасно повідомляють батьки.
Як і в Україні, запис до дошкільних закладів у Європі відбувається заздалегідь, доволі часто – ще до народження дитини. Подати заявку на отримання місця в садочку здебільшого можна онлайн, але очікувати на місце залежно від країни доводиться від кількох тижнів до кількох місяців. Місця розподіляються за певними критеріями (працевлаштованість батьків, місце проживання, соціальний статус), причому батьки мають право обирати тип закладу серед державних, муніципальних, приватних або кооперативних ясел, а після схвалення місця батьки підписують договір із садочком (оплата, графік, правила, умови виходу тощо).
Ясла в Україні – це дорого і довго?
В Україні, за словами експертів, на відміну від Європи, перед запуском ясел потрібно працювати за кожним з пунктів. Адже побудована система дитячих садочків, якої, до речі, не вистачає для покриття попиту, розрахована на більш старших дітей і не підготовлена до швидкої перекваліфікації.
Як розповіла у коментарі Главреду директорка Центру Teddy Bear Day Care Ольга Чернявська, першого і єдиного в Україні приватного закладу, що надає послуги з догляду за дітьми від народження, одна з найбільших проблем, яка виникає у разі створення ясел – це кваліфіковані співробітники.
“Для роботи у яслах потрібні специфічні люди зі знаннями на межі освіти і медицини. Вони повинні дуже добре знатися на тому, як і що робити з маленькою дитиною, які є ознаки небезпеки для неї, як її годувати, як тримати, як носити, як вкладати, як з нею займатися для розвитку. Відреагувати вчасно на висипку, на температуру, на нетипову поведінку. Це досить широкий спектр знань, і в нас таких людей мало. Люди, які працюють в садочках, зазвичай з такими маленькими дітьми вже дуже багато років не мали справи. Зараз деякі садочки беруть діток від року чи двох, і фактично їх ставлять в групу з дітьми старшого віку. Нічого специфічного для саме маленьких дітей не роблять. Сумісні групи мають право на життя, якщо у них достатня кількість вихователів відповідно віку – але цього немає. Є також категорія нянь, які знають, як поводитися з маленькою дитиною, розвивати її тощо індивідуально, але не вміють працювати в групах”, – зауважила вона.
За словами експерта, за міжнародним стандартом на трьох дітей до 6 місяців має бути один вихователь (згідно з чинним законом України “Про дошкільну освіту” на одного вихователя має бути не більше пʼяти дітей віком до одного року. – Главред), однак в Україні здебільшого перевіряють не на кількість вихователів, а на площу приміщення відповідно до Державних санітарних правил та норм для дошкільних навчальних закладів, однак це не зовсім те, що потрібно для розвитку дитини. У більшості садочків, як державних, так і приватних, недобір вихователів.
Ще одна проблема – низька заробітна плата вихователів, адже наразі існує великий розрив у зарплатах у державних садочках та у приватному секторі.
“Це важливе питання, тому що, наприклад, у Києві няня може заробляти до 50 000 грн, тоді як вихователь в державному садочку вищої з усіма доплатами отримує близько 12 000 грн. І такий розрив дуже важко перекрити. Приватним садочкам відкривати ясельні групи теж не дуже невигідно, бо потрібно більше персоналу на меншу кількість дітей, ще й специфічного персоналу – на ясла 17-річну дівчину не візьмеш, а людина похилого віку часто не витримує фізичного навантаження”, – пояснює Чернявська.
Але найбільша проблема виникає зі сприйняттям у суспільстві ясел як явища. Адже потреба в яслах в Україні дійсно існує, але доволі часто батьки малюків, які думають про ясла, зустрічають осуд в суспільстві. Адже, на відміну від країн Заходу, в Україні не є нормою віддавати немовля до ясел, бо ця індустрія фактично зникла за роки незалежності.
“Наприклад, коли я відкривала садочок, таких закладів, де беруть зовсім малесеньких дітей, взагалі не було. Більшість клієнтів, які приходили, були іноземцями. Українців було дуже мало, і для них сама ідея віддати дитину в ясла була чимось космічним. Це така залежність: якщо я віддаю дитину в ясла, то я погана мама. Навіть якщо дитина залишається там на кілька годин, це вже проблема. Люди не вважають це нормальною практикою. Навіть вихователі, приходячи на співбесіду, дивуються, що ми справді працюємо з такими маленькими дітками і дивуються, як їм добре і як швидко вони адаптуються. Я думаю, такі погляди – це наслідок радянських часів, коли маленьких дітей клали в ліжечка, нічого з ними не робили, погано доглядали. Зараз, коли люди починають приходити, вони готові віддати дитину в платні ясла, лише коли впевнені, що за нею там добре доглядають”, – розповіла Ольга.
І додає, що наразі віддати дитину до ясел погоджуються прогресивні молоді батьки, які не хочуть наймати няню з питань безпеки чи не хочуть мати сторонню людину в себе вдома, але таких батьків наразі не так багато саме через відсутність роботи з громадською думкою та сприйняттям.
Як розповіла у коментарі Главреду доктор економічних наук, професор Українсько-Американського університету Конкордія, експертка з гендерних питань Любов Жарова, для реалізації цієї ідеї потрібен час.
“Причому цей час залежатиме від того, наскільки швидко будуть розроблені й ухвалені відповідні стандарти. Далі — необхідно мати відповідне приміщення. І найважливіше — нам потрібні кваліфіковані кадри, які всім цим займатимуться. Навіть якщо говорити про перекваліфікацію, то це все одно займе щонайменше пів року. Тобто реалістично запуску цієї ідеї можна очікувати не раніше ніж за рік”, – вважає Жарова.
Крім того, за словами експертки, створення ясел – це суттєві витрати для держави.
“Якщо ми кажемо, що фінансування має забезпечувати держава, то потрібно враховувати приміщення, кадри, забезпечення якісним харчуванням. Це недешево. І якщо говорити про вартість утримання дитини — то, як правило, чим менша дитина, тим вищі витрати. Адже вона потребує ретельнішого догляду, вищої якості послуг, а також більшої кількості персоналу. Наприклад, у ясельній групі не може бути одна вихователька на десять дітей. Якщо це групи для дітей віком від трьох місяців до трьох років, то, думаю, норма — не більше трьох дітей на одного працівника. Але варто звернутися до чинних українських і європейських нормативів, бо вони могли змінитися. Та загалом важко уявити ситуацію, коли одна людина одночасно опікується кількома дітьми, які тільки вчаться ходити”, – зауважила Жарова.
Погоджується з такими висновками і незалежний економічний експерт Олександр Хмелевський. На його думку, створити на базі дитсадків ясла протягом найближчих років влада не зможе. До того ж більшість дитсадків приватні і можуть відмовитися створювати на своїй базі ясла.
“Наслідком нововведення буде те, що жінки будуть менше народжувати, а отже демографічна проблема в Україні ще більше загостриться. Справжньою метою влади щодо скорочення відпустки є скорочення соціальних витрат. Але таке скорочення лише загострить економічні та соціальні проблеми і в кінцевому результати обійдеться для держбюджету ще більшими витратами”, – переконаний Хмелевський.
Як зацікавити роботодавців
Окреме питання – готовність роботодавців приймати до себе матерів малюків. На думку Любові Жарової, фактично у роботодавців є два варіанти – або вони будуть змушені брати всіх, оскільки матимуть потребу в робочій силі, адже її зараз бракує — через демографічний спад, війну, смертність, переселення тощо. Або ж вони, як і раніше, надаватимуть перевагу бездітним, бажано чоловікам.
“Тому саме держава повинна підтримувати роботодавців у цьому. При цьому не обов’язково знижувати податки, адже зрозуміло, що держава прагне отримувати більше податків, тому що в даній ситуації є потреба наповнення бюджету, а ми й так не здатні забезпечити це лише за рахунок економічної діяльності. Крім того, завжди простіше підвищити податки, ніж знизити їх і чекати, що підприємства почнуть працювати активніше.Однак можна надавати інші пільги: наприклад, податкові канікули, тимчасове звільнення від перевірок або інші привілеї, які б заохочували роботодавців працевлаштовувати різні категорії населення. Або ж можна зобов’язати роботодавців це робити. Це – теж варіант”, – вважає Жарова.
І додає, що додатково в Україні варто спростити умови ведення малого бізнесу. Наприклад, для ФОПів першої групи — зробити їхню діяльність максимально простою, без податків у разі відсутності доходу. Це дало б змогу жінкам самозайнятися, заробляти, сплачувати внески до Пенсійного фонду. Також варто розвивати гібридну та часткову зайнятість, щоб не обов’язково було ходити в офіс. Варіант із дитячими кімнатами на робочому місці часто не реалізується через технічні обмеження — відсутність електрики, опалення, безпечного укриття тощо. І навіть за наявності бажання роботодавця, реалізація може бути складною.
Якщо будуть дотримані такі умови, тоді, переконані експерти, жінки дійсно зможуть бодай частково повернутися до роботи або ж принаймні мати можливість навчатися та змінювати професію. Особливо за сучасних реалій, коли матері часто не мають допомоги у вихованні дітей.
