Прорахунки шкільної освіти, які доведеться виправляти у виші
Про наслідки шкільного навчання, з якими стикаються викладачі вишів
Перші два дні навчання в університеті в новому навчальному році. Першокурсники. Як педагог, знайомишся. Робиш висновки. Намагаєшся зрозуміти тенденції. Не «окремі недоліки», а саме прорахунки шкільної освіти, які так чи інакше доведеться виправляти.
Чи не простіше це було б виправити ще в школі? Простіше звичайно. Але…
Тому такі-от основні проблеми вимальовуються:
- 1. Бал НМТ жодним чином не корелюється з реальним рівнем знань студента.
Першокурсники з високим балом часто знають на порядок менше за першокурсників з відносно низьким балом НМТ. Себто бали взагалі ні про що не говорять. Жодного відношення до реальних знань вони не мають.
- Величезна кількість «інформаційного сміття» в головах першокурсників.
Себто формально вони наче «напхані» інформацією. Але часто це інформація, яка просто нікому крім Гугла і дуже вузьких спеціалістів, не потрібна.
- Дуже слабке вміння переводити інформацію в практику.
Себто знання як абстракція. Просто набір інформації в голові без розуміння, як цю інформацію використати практично.
- Невміння говорити. Це одна з найбільших проблем. З давніх часів Риторика є основою всього. Уміння висловити грамотно свою дімку – це навіть важливіше за вміння грамотно писати. Але ніхто не вчить. Ніхто не пояснює в школі. Про риторику щось, звичайно, чули, але що це і до чого, діти не знають. У результаті, як та собака, яка «все розуміє, а сказати не може».
- Нерозуміння задач навчання. Професійна орієнтація дуже і дуже слабка. Навіть ( хоч це і парадокс) на творчих спеціальностях. Шкільна концепція «навчання заради самого навчання та оцінок» аж ніяк не сприяє розумінню, що питання не в оцінках, а в тому, чого ти реально навчишся.
- Нерозуміння необхідності самостійної роботи. Школа привчила до колосальної кількості домашніх завдань без розуміння мети. Себто домашні завдання сприймаються як певний ритуал, за гарне виконання якого можна отримати оцінку. Відповідно, необхідності самостійної роботи діти не бачать. Самостійної роботи як шляху до оволодіння професією, а не шляху до оцінок.
- Травмовані школою. Велика кількість таких дітей. З наслідками шкільного булінгу. З недовірою до вчителів. З купою комплексів. «Мені одинадцять років вчителі казали, що я дебіл, а ви чомусь мене хвалите», – фраза від розумної, але «доведеної до краю школою» дитини. Як подолати ці шкільні травми – питання.
Ці сім пунктів – це не «поодинокі випадки». Це саме загальна тенденція. І про це говорять колеги з багатьох вишів.
Звичайно, і в університетах свої проблеми. Але ми бачимо саме «наслідки» шкільного навчання.
Позитивні «наслідки» без комплексів і з реальними знаннями дітей, на жаль, поодинокі, як дощ в пустелі. Чи не варто б нам про це задуматись?
Бо питання ж не в університетах. Питання в тому, кого здебільшого випускають наші школи, чия в цьому провина і як це виправити?..
Автор: Олександр Мірошниченко, актор, режисер, драматург.
