“Беріть підручник і опановуйте матеріал!” Сергій Захарін про втрати в освіті, “провисання” НУШ та проблеми з учителями в Україні
Колишній державний секретар Міністерства освіти та науки Сергій Захарін вважає, що в суспільстві дедалі частіше нівелюється авторитет освіченої людини, що впливає на мотивацію учнів. У старших класах робиться акцент лише на тих предметах, які потрібно складати на вступних іспитах. Вчителі не завжди готові до якісної роботи і самопідготовки, а діти не розуміють, що освіту треба “здобувати”, а не “отримувати”.
В ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA Захарін детально розповів про навчальні проблеми в Україні, пояснив, що не так з реформою Нової української школи, та поділився своїм баченням подолання освітніх втрат. “Вчитися – це завжди обмежувати себе в чомусь”, – не перестає повторювати посадовець.
– Які проблеми ви би виділили в сучасній шкільній освіті?
– Проблем чимало. Найбільш кричуща, на мій погляд, – матеріальне забезпечення педагогів. Неприпустимо, якщо вчитель отримує заробітну плату нижче прожиткового мінімуму. Ми хочемо, аби наші діти були освічені, грамотні, виховані, сумлінні у виконанні різноманітних обов’язків. Ми хочемо високої якості освіти. Це абсолютно природне прагнення. Але мотивованого і сумлінного громадянина може підготувати лише мотивований і сумлінний вчитель. Взагалі, будь-яка освітня реформа, на мій погляд, має розпочинатися з вирішення проблеми педагога – його підготовки, кваліфікації, заробітної плати, соціально-побутового забезпечення, престижності професії.
За аналогією, ми ніколи не збудуємо гарну систему охорони здоров’я, якщо в нас не буде критичної кількості підготовлених та мотивованих лікарів. Якщо на найкращому в світі діагностичному обладнанні будуть працювати невігласи, слабо мотивовані люди, ми ніколи не отримаємо правильних результатів діагностики.
Друга проблема, на яку слід звернути увагу, – мотивація здобувачів освіти. Передусім – учнів середніх шкіл. Без мотивації не буде справжньої освіти. На жаль, у суспільстві дедалі більше нівелюється авторитет освіченої людини, престижність розумової творчої праці, падає престижність професій вчителя, інженера, конструктора. Звідси – і проблема високої академічної культури.
Неприпустимо, якщо у випускних класах увага приділяється лише кільком предметам, які будуть на ЗНО/НМТ, а вивчення інших предметів просто ігнорується. Молода людина повинна саме в школі навчитися “правильно вчитися”.
Третя проблема – механізм впровадження реформи НУШ. Я свідомо акцентую не на самій НУШ, а на механізмах впровадження. Існує багато засторог щодо реформи. Ми чуємо зауваження не лише від батьків, а також від вчителів, методистів, науковців. Натомість немає механізму своєчасного опрацювання цих зауважень та внесення необхідних коректив.
– Останнім часом багато розмов щодо “провисання” реформи НУШ у 5-9 класах. Як ви вважаєте, в чому все ж таки криється причина цього?
– Проблем кілька. Перша – фінансування. Ми чудово розуміємо, що якісний результат зможемо отримати лише тоді, коли є ресурс на його досягнення. Звісно, школи можуть зробити багато корисних речей і самотужки, але це буде лише та маленька частинка, яку можна отримати завдяки ентузіазму.
Другий пункт – підготовка та друк якісних підручників. Сучасний підручник – це не просто книжка з “набором якихось фактів”. Підручник має бути інтерактивним. Його наповнення має відповідати вимогам часу. Підручник – це найпотужніший інструмент отримання освітньої інформації. Немає інтернету, немає ґаджета – це не катастрофа, якщо є якісний підручник.
Нарешті, можна зупинитися на проблемі неготовності вчителів. Частково вона пов’язана із слабкою мотивацією педагогів до якісної роботи і самопідготовки. Але ключовий аспект – незадовільна робота системи підвищення кваліфікації вчителів. Тут багато парадоксів. Один із них: у кожній області є інститут підвищення кваліфікації вчителів, який перебуває в підпорядкуванні обласних органів влади. Відповідно кожен інститут самостійно, виходячи із власного розуміння завдань, будує стратегію свого розвитку, концентруючи увагу на територіальних аспектах. Натомість, на мій погляд, має бути чітке загальнодержавне бачення щодо перепідготовки та підвищення кваліфікації вчителів, у тому числі і в аспекті опанування новітніх методик. Ця робота не має опускатися до банальної профанації.
– Нещодавно одна з українських мам розкритикувала у мережі НУШ у 6 класі. За її словами, діти просто “проходять” програму, проте не засвоюють знання. Крім того, вони не мають базових навичок роботи з інформацією. Чи погоджуєтесь ви з такою думкою? Чому?
– У кожній школі ми можемо знайти безліч “індивідуальних кейсів”. Часто-густо нерозуміння методики або результатів НУШ пов’язано з тим, що батькам неправильно або недоступно пояснили зміст окремих освітніх процесів. Є поняття: здобувач освіти. Задумайтеся над ним. Освіту слід здобувати. Не просто “отримувати”, “відсиджувати”, “відбувати”, а саме здобувати. Аби стати освіченою людиною, треба зробити багато роботи, передусім – над собою. Як ми вчимо іноземну мову? Наполегливо і системно запам’ятовуємо окремі слова і словосполучення, окремі правила, потім ці “точкові знання” лягають у певну систему. Ми не зможемо опанувати мову, якщо будемо просто “проходити” матеріал. Треба щодня наполегливо працювати, вдуматися у зміст прочитаного або почутого, навчальний матеріал “пропустити через себе”, просто його запам’ятати. Аналогічно – в інших предметах.
Здобути освіту – означає відмовитися від багатьох забаганок, а витрачати час та енергію на опанування матеріалу. Вчитися – це завжди обмежити себе в чомусь. Учні є успішні і неуспішні. Так було завжди. Наявність учнів, які не хочуть або не вміють вчитися, не встигають опановувати навчальний матеріал, демонструють незадовільну успішність – це не нонсенс. Це явище не є свідченням недосконалості освітньої системи або певної методики.
– МОН закликало до громадського обговорення щодо змін Типової освітньої програми для 5-9 класів НУШ. Зокрема, там йдеться про зменшення навантаження та виділення додаткових годин на визначення і подолання освітніх втрат. Як ви вважаєте, пропоновані зміни покращать якість освіти?
– Хочу зазначити, що проблема освітніх втрат не нова. Наприклад, дитина захворіла і певний час не відвідувала заняття. Вона зазнала так званих “індивідуальних освітніх втрат”. Значить, вона має їх надолужити – це можна зробити і під час додаткових занять з педагогом, і самостійно. Коли стався ковід, значна частина закладів освіти перейшли у дистанційний формат. Немає чітких методик, немає стійкого інтернету, немає сучасних ґаджетів. До МОН було тисячі запитань: як вчити, як вчитися? Ми давали безліч рекомендацій. Але найперша і найпростіша рекомендація для здобувачів освіти: беріть підручник і опановуйте матеріал! Держава витрачає величезні кошти на друк підручників, і цей канал отримання інформації треба активно використовувати.
На початку 2023 року міністр освіти і науки України Сергій Шкарлет ініціював проведення форуму “Вплив війни на результати навчання”, на якому було заслухано результати аналізу освітніх втрат, у першу чергу – на основі даних національних досліджень. На основі аналізу результатів освітніх втрат – до речі, в умовах воєнного стану цілком очікуваних – було ухвалено низку важливих управлінських рішень.
Серед них:
• розроблено нормативні та методичні матеріали для організації додаткових “компенсаційних” занять;
• розроблено програми з надолуження освітніх втрат;
• розпочато експериментальні програми тьюторства;
• запущено перегляд освітніх програм, зокрема в напрямку адаптації їхнього змісту з урахуванням наявних освітніх втрат;
• розроблено експрес-курси з найбільш важливих дисциплін;
• створено додатковий цифровий контент та діагностичний інструментарій для виявлення прогалин з певних навчальних тем;
• забезпечено подальший розвиток ресурсного потенціалу Всеукраїнської школи онлайн;
• здійснюється методична підготовка вчителів до роботи з учнями, які мають значні навчальні прогалини в розвитку компетентностей;
• запущено проєкт, що спрямований на зменшення негативних наслідків для психічного здоров’я учасників освітнього проєкту (на основі досвіду ЮНЕСКО);
• ініційовано низку наукових досліджень, спрямованих на ідентифікацію освітніх втрат та шляхи їхнього подолання.
Ця програма дій була підтримана освітянською спільнотою, представниками батьківських організацій, вченими Національної академії наук та Національної академії педагогічних наук. Мабуть, настав час запитати у нинішнього керівництва МОН про результати виконання програми.
