facebook

Залишати дітей на другий рік для покращення знань – не зменшить рівень освітніх втрат

Залишати дітей на другий рік для покращення знань – не зменшить рівень освітніх втрат

Голова організації “Освіторія” Зоя Литвин розповіла в інтерв’ю УНІАН про стан освітньої галузі, наскільки критичними є освітні втрати наших дітей та як їх компенсувати.

Міністр освіти і науки України Оксен Лісовий нещодавно заявив про “колосальні освітні втрати”. За його словами, діти у восьмому класі володіють академічними знаннями на рівні шостого. Не важко зрозуміти, чому це могло статися. На хаос пандемії наклалися жахи війни, дистанційне навчання виявилось неспроможним повноцінно замінити навчання у класах. Але й повне повернення до офлайну теж не стане простим, швидким та ефективним рішенням: занадто довго українські школи накопичували питання без відповідей.

Чи відповідає інформація міністра дійсності, наскільки критичними є освітні втрати наших дітей та як їх компенсувати, УНІАН розповіла голова громадської спілки “Освіторія”, засновниця премії для вчителів-новаторів Global Teacher Prize Ukrainе Зоя Литвин.

Пані Зоє, чи відповідає те, про що каже міністр Оксен Лісовий, дійсності? Наскільки тема освітніх втрат актуальна для України в умовах війни?

Тема освітніх втрат актуальна не лише для нас. Багато країн забили на сполох ще під час пандемії Covid-19, коли мільйони дітей по всьому світу не мали доступу до навчання. Але у нас до цього дійсно додалися освітні втрати, спричинені повномасштабною війною. Тому наразі у світі немає досвіду, на який ми могли б спертися, як країна.

В нашій ситуації в одному класі наразі можуть вчитися дуже різні діти. Хтось довго перебував на окупованій території та не мав ґаджетів, хтось займається онлайн, а хтось повернувся з-за кордону, де вчився за місцевими програмами, і тепер випереджає одноліток…

Зважаючи на це, чи є в Україні якість програми, механізми, які дозволяють зробити реальну оцінку освітніх втрат?

Надзвичайно складно відповісти на запитання про реальні обсяги освітніх втрат в Україні, бо, як мінімум, у нас немає точки відліку. Але міжнародне дослідження якості освіти PISA, на яке покладаються усі провідні країни світу, зафіксувало, що з 2018 по 2022 рік освітні втрати України еквівалентні пів року навчання з природничо-наукових дисциплін, одному року навчання з математики та двом рокам – із читання (і це ще майже без урахування фактору повномасштабної війни).

Результати України по всіх дисциплінах трохи нижчі ніж в середньому по країнах OECD (Організація економічного співробітництва та розвитку об’єднує 37 країн світу, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян і високим індексом людського розвитку і розглядаються як розвинені, – УНІАН). Але за результатами PISA найпроблемнішою навичкою несподівано виявилося читання (якраз там освітні втрати сягнули двох років). А читання – це не просто складання букв, це розуміння написаного, тобто це база для усього навчання.

Чтайте також:  Скільки днів можна не ходити до школи без довідки в 2024 році та які зміни готує МОН

Звісно, подолання освітніх втрат полягає в тому, щоб ідентифікувати рівень кожної дитини й далі працювати з цим. Тож тут, на мій погляд, потрібен конкретний план від держави. Адже для тих, хто має освітні “прогалини”, потрібно організовувати додаткові години роботи вчителів, а це – додаткові кошти…

Чи можемо ми говорити про різний рівень освітніх втрат, в залежності від регіону країни, у різних вікових груп? Можливо, такі дослідження на рівні держави проводились? Де, у кого найгірша ситуація?

Державна служба якості освіти регулярно робить моніторинг. Станом на зараз, звісно, найбільше страждають схід та південь України. Приміром, у 2023-2024 навчальному році близько 20% школярів не мали постійного доступу до освіти, а на півдні України – це третина всіх дітей.

Якщо ж говорити про дослідження PISA-2022, воно показує найдраматичніший розрив між сільськими та міськими учнями – сільські діти відстають на 4-5 років (це майже половина усього шкільного навчання!). В Україні успішність учнів, значною мірою, залежить від їхнього соціально-економічного статусу, і це знову-таки, не на користь дітей із сіл. Також діти з родин з низькими доходами гірше складали ЗНО і мали менші шанси вступити в університет.

Й існує гендерний розрив – хлопці відстають від дівчат. При цьому, у 2022 році результати дівчат знизилися сильніше, ніж у хлопців, із чого дослідники роблять припущення, що на них більше впливає стрес.

На вашу думку, освітні втрати – це питання дистанційного навчання, фаху вчителів, батьківського контролю, загального стресу чи бажання дітей вчитись?

Якість освіти в Україні традиційно є нерівномірною. Дуже багато залежить від учителя: у педвиші йдуть або ентузіасти – за покликом серця, або ті, хто не пройшов на “кращу” спеціальність. Підняти престиж професії вчителя та покращити умови праці — перше, що треба зробити Україні як державі для освіти своїх дітей.

Дистанційна освіта дітям дається важко (тим важче, чим вони молодші) і майже зовсім не підходить для початкової школи – дітям потрібен контакт із вчителями та однолітками. Не кажучи вже про те, що освіта 21 сторіччя – це м’які навички, як от робота в команді чи вміння досягати мети, які вкрай погано розвиваються онлайн.

Тому це комплексне питання – одне тягне за собою інше: дистанційку потрібно вміти якісно організувати, для цього вчителям і школам необхідні навички та ресурси. Як довго може триматись мотивація до навчання, якщо єдине, що від нього залишилось – це скидати домашку у вайбер, коли є світло та зв’язок?

Чтайте також:  В яких випадках учні зобов`язані прибирати в закладі освіти?

І вчителі, і діти, перебувають в умовах великого стресу. І, тим не менше, я вважаю, що попри всі виклики, вони справляються. Ні PISA, ні результати НМТ не показали тотальної катастрофи. Освіта триває. Так, виклики є, з ними треба працювати. Власне, для цього ми, “Освіторія”, і потрібні.

Якщо я все вірно розумію, питання освітніх втрат почали обговорювати ще під час першої хвилі пандемії коронавірусу? Чи були зроблені висновки з тих часів в контексті: це ми правильно організували в освіті, а тут – є прогалини, які можна виправити?

Так, проблеми з’явилися всюди. Після пандемії відбулося безпрецедентне падіння успішності майже в усіх країнах, в тому числі дуже розвинених. Це якраз і зафіксувало останнє дослідження PISA.

Україна, як і більшість держав, пішла шляхом дистанційки. Ті країни, які цифровізували свою шкільну освіту раніше, наприклад, Китай, менше відчули вплив, але його все одно відчули всі.

І все ж таки, чи робилось щось на рівні держави, щоб компенсувати втрати?

В Україні під час пандемії вперше запустили національну цифрову платформу “Всеукраїнська школа онлайн, створену на замовлення уряду. На той час це було гарне рішення, яке знадобилося і у воєнний час: платформа працює й зараз, і має користувачів з понад сотні країн світу.

Під час пандемії більшість країн мали схожі рішення: всі, хто мав ресурс, покладалися на цифру. Зараз розвинені країни використовують дуже широкий спектр інструментів для подолання освітніх втрат: від літніх шкіл та кеч-ап класів (класи для школярів, які потребують додаткових занять, аби опанувати матеріал з основних предметів та надолужити те, що вони пропустили через якісь обставини, – УНІАН), до збільшення штату вчителів, оплачуваного репетиторства, програм наставництва, коли одні учні допомагають іншим.

Усе це – великі інвестиції. Приміром, Франція інвестувала 200 мільйонів євро, щоб охопити 1 мільйон учнів програмою “канікули з навчанням” – коли діти вчаться під час канікул, але в більш креативних форматах.

Хоча Україні бракує ресурсів, а головне – можливості жити і працювати у мирі та безпеці, багато практик можуть стати в нагоді і нам.

Чи можна зараз прогнозувати, як буде розвиватися ситуація далі?

Прогнози можна робити, коли є достовірні дані та передбачуваний розвиток ситуації. Все, що можна сказати зараз – що ситуація буде погіршуватися, якщо нічого не робити. Але, на щастя, багато державних та приватних ініціатив працюють в цьому напрямку: готують вчителів, забезпечують необхідними ресурсами та відбудовують школи. Реформи тривають і це абсолютно точно на часі, бо освіту не можна поставити на паузу.

Чтайте також:  Яку максимальну кількість годин педагогічного навантаження може виконувати вчитель за основним місцем роботи...

Чи розв’яже всі питання перехід на офлайн навчання? Чи готові наші школи до навчання при відсутності електрики (та інтернету)? Чи встигли підготувати надійні укриття та бомбосховища?

Офлайн навчання – це, безперечно, пріоритет. Укриття мають понад 70% навчальних закладів. Генератори, які можуть забезпечити роботу школи, мають половина шкіл. Так, цього недостатньо. Але моя думка така: ми маємо робити усе для того, щоб там, де це дозволяє безпекова ситуація, діти вчилися очно.  Рік освітніх втрат – це мінус 10% від майбутнього доходу наших дітей, так каже Світовий банк.

Якими мають бути кроки вчителя, аби ефективніше долати освітні втрати? Як краще мотивувати учнів наздогнати прогалини? Що робити батькам?

Найбільш ефективна стратегія подолання освітніх втрат – це мікс із різних інструментів, складений відповідно до потреб дітей. А для цього їх спочатку треба діагностувати, скласти план надолуження, підібрати інструменти – додаткові заняття, циклічні повторення на уроках, інтеграційні класи, різноманітний освітній контент… Ми вчимо цьому в “Освіторії” на безкоштовному курсі “Наздоженемо“, який робимо в партнерстві з ЮНІСЕФ Україна, а також на численних тренінгах та курсах.

Онлайн теж може бути рішенням. При цьому, здавалося, що після ковіду багато українських вчителів стали майстрами цифрового навчання. Але зараз ми також поставили за мету навчити педагогів працювати інтерактивніше: ділити дітей на підгрупи, відправляти командами працювати над різними завданнями, і як діяти у випадках блекаутів.

Що не працює – це залишати дітей у класах на другий рік, як і просто продовжувати час навчання без ефективних інструментів. Це не рішення.

Щодо батьків, в ідеалі, цей тягар не має лягати на них. Задача батьків – підтримати дитину, мотивувати та створити умови для навчання. І звісно, зняти зайвий тягар, наприклад, для тих, хто вчиться у двох школах паралельно. Тоді і з мотивацією проблем не буде.

Чи може статись так, що подолання освітніх втрат стане для дітей додатковим стресом?

Це вже є додатковим стресом. Але його можна мінімізувати, якщо підійти системно, витратити час на підготовку та підбір інструментів.

Тому я завжди наголошую: ключ для позитивних освітніх змін – це мотивований, підготовлений та забезпечений необхідними ресурсами вчитель. З цього потрібно починати.

Джерело.


Повернутись вверх