Ігор Лікарчук: Чи допоможуть офіцери освітньої безпеки вирішити проблеми булінгу у школах?
Автор: Ігор Лікарчук, екскерівник Українського центру оцінювання якості освіти
Цій новині вже кілька днів, а у коментарях – тьма обурення, незадоволення, злість… Починаючи із «краще б зарплату підняли вчителям» і до «перетворюєте школи в тюрми»… Що ж, кожен має право на власну думку та оцінку. У цій ситуації вона, як правило, буде різко негативна, тому що прості рішення складної проблеми ніколи не були ефективними, незважаючи на їхню зовнішню привабливість та зручність для просування в інформаційному просторі.
А тепер – детальніше.
На мою думку, створення служби інспекторів освітньої безпеки зумовлена появою у великій кількості закладів освіти різко негативних явищ. Це – булінг, факти психічного та фізичного насильства стосовно учасників освітнього процесу (включаючи і педагогів), проникнення в заклади сторонніх осіб із деструктивною метою, неадекватна поведінка певної кількості учнів тощо. У найбільш узагальненому вигляді – загальноосвітні заклади перестають бути острівцями фізичної та психічної безпеки для тих, хто на цих острівцях є. А педагогічні колективи із цим валом проблем впоратися не можуть. Чи допоможуть вирішити ці проблеми офіцери освітньої безпеки? Відповідь очевидна: не допоможуть. Навіть, якщо цих інспекторів буде у два рази більше.
Вирішити названі проблеми, на нашу думку, допоможуть рішення, які апріорі є складними, але можливими.
1. Переважна більшість старшокласників сьогодні відвідують школу з двох причин. Перша – щоб вони та їхні батьки не вступали у конфлікт із законом. Друга – у школах годують, розважають, носи витирають і пилюку струшують навіть із вусатих здобувачів освіти. Гріх таким благом не скористатися. Тому і «тягне» багатьох здобувачів на «подвиги». Що і зрозуміло. І до тих пір, поки здобуття загальної середньої освіти буде обовʼязковим поза бажанням здобувача – ситуація не зміниться. Перестаньте робити із школи прохідний двір, через який обовʼязково повинен пройти кожен. Й рішення тут одне і єдине: держава має гарантувати можливість отримати безплатну загальну середню освіту всім, хто ХОЧЕ її отримати. Але це не обовʼязково робити до 18 років. Не хочеш вчитися до 18 років – шукай інші шляхи. Школа – не повинна бути харчувально-розваважально-піклувальним закладом, яким вона стала. Школа – має повернути статус закладу освіти, в якому її здобувають нелегкою працею. Можливість здобути освіту потрібно цінувати. І за отримання такої можливості здобувачі повинні боротися. А не надавати її за методом примусового годування.
2. Завдяки «плідним» зусиллям реформаторів освіти останніх десятиліть укупі з агентами змін, заклади освіти почали працювати на догоду батькам. Думка і позиція «яжемать» стала переважати і зневажати думку професійного педагога. Якого перетворили в безправного надавача освітніх послуг. Керівники та педагогічні працівники позбавлені нормативних важелів впливу на негативну поведінку учнів, включаючи ініціювання адміністративних штрафів та ін. Вони не мають, адекватних викликам, методик роботи із сучасними підлітками та старшокласниками. А колишні – не працюють. Тому потрібні серйозні зміни в чинному освітньому законодавстві, які б визначили чіткі права та обовʼязки всіх учасників освітнього процесу, а також механізми відповідальності за їхнє дотримання. Потрібне сучасне методичне забезпечення виховного процесу, яке базується на нових реаліях. А його також немає. Рішення із цих питань складні для прийняття, але можливі. Було б бажання та розуміння ситуації. Переконані, що якби ці питання вирішилися, то існування інспекторів з безпеки було б навряд чи доцільним.
3. Дітьми мають займатися професіонали. На жаль, професійний рівень працівників закладів освіти в останній час суттєво знизився. І причина одна – суспільний статус педагога і його заробітна плата. Тому і маємо серйозний дефіцит педагогічних кадрів. Як кількісний, так і якісний. У школі працювати – не престижно і матеріально не вигідно. Для ліквідації цього дефіциту, як кількісного, так і якісного, також потрібні дуже серйозні складні рішення. Яких немає. І якщо таких рішень не буде, то інспектори з освітньої безпеки ситуацію не змінять.
Народна приказка каже: не потрібно шукати сокиру під лавкою. Вона лежить на лавці.
