Деякі шкільні вчителі агресивно захищають своє право не читати книжки
Звісно, не всі вчителі агресивно захищають своє право не читати, але я заскочена, що їх аж так багато.
На зустрічі, присвяченій реформуванню предмета «Захист України», я сказала, що реальні зміни в освіті відбудуться, коли вчителі читатимуть хоча б 10 книжок на рік.
А далі почалося неочікуване. Ні, в коментарях до відео не почали обурюватися – як ви можете, ми читаємо значно більше книжок.
Деякі шкільні вчителі й вчительки почали агресивно захищати СВОЄ ПРАВО НЕ ЧИТАТИ КНИЖКИ. Я вкрай рідко пишу капслоком, але вчора мене охопив просто хтонічний жах.
Як же ці деякі вчителі пояснюють своє небажання читати?
Перша причина – у вчителів надто низька зарплата.
Так, зарплати мають бути вищими, так, є чимало бюрократичного навантаження, яке треба прибирати. Але мені геть не зрозуміло, як розмір зарплати пов’язаний із культурним запитом людини на читання. Я знаю багатьох чудових учительок, які мають звичайну зарплату, але читають книжки.
Книжки дорогі? Так, дорогі й будуть дорожчати далі, видавничій галузі потрібно виживати в умовах повномасштабної війни.
Але книжки можна купувати на olx, на prom чи інших барахолках. Можна позичати у друзів. А можна ходити в бібліотеки, це взагалі безкоштовно.
Як учительки, які не читають, уявляють собі якісну зміну в шкільній освіті, за яку суспільство готове буде платити більше? Я вже мовчу, що аби це сталося, нам треба економічне диво, неможливе без підвищення рівня освіти в країні.
Грошей у бюджеті мало, ми всі маємо зібратися й докласти надзусиль. Працювати краще, ніж зазвичай. Це роблять військові на фронті, чому це не мають робити вчителі?
Давайте знизимо вимоги до лікарів. Чи захочуть вчителі оперуватися у тих, хто не читає сучасну медичну літературу?
Друга причина – у вчителів немає часу на читання.
По-перше, не тільки у вчителів важка і виснажлива робота. Серед моїх знайомих немає нікого, у кого робочий день закінчується хоча б о 18:00. Але у вчителів хоча б є тривала літня відпустка – 56 днів. У мене було 6 днів відпустки минулого літа, і я прочитала біографію Черчилля на 800 сторінок.
Наступного тижня у мене 4 дні занять з 18:30 до 21:30. Бо до цього у мене депутатські обов’язки. І після цього. У мене нерідко бувають ефіри на західних ЗМІ – серед ночі через різницю в часі.
Це все складно поєднувати. Але одна з причин, чому я продовжую викладати, – я створила для себе інституційні умови, коли я не можу не читати. Якщо я не читатиму, я погано викладатиму студентам.
Учителювання – це ремесло, яке вимагає специфічних знань і навичок. Багато вчителів професійно розвиваються в цьому напрямі: вивчають методики викладання своїх предметів, способи роботи з учнями й ученицями, дізнаються про інклюзію чи психологічну підтримку.
Але водночас учительство – це творча робота, яке яка передбачає вплив на дитячий світогляд, формування здатності критично мислити, шукати інформацію, сприймати й розуміти світ.
І це неможливо робити без:
- власного прикладу, прикладу відкритості до нового, інтелектуальної спроможності та творчості;
- без розуміння та постійного оновлення системних знань з психології, педагогіки, власного предмета. І йдеться не про прикладні речі на кшталт «як провести навчальну гру» чи «як зробити хорошу презентацію», а про теорію. Без неї, без бази, яку вона закладає, без усвідомленої філософії освіти другу частину вчительської роботи – виконати неможливо.
Так, у мене є багато питань до умов праці вчителів, до зарплат і до беззмістовної бюрократичної роботи, яку на них вішають. Але також у мене є великі питання до реформи педагогічної освіти та системи управління. Тут не зарадиш короткотерміновими тренінгами.
Читання – це ж не питання часу чи грошей. Це питання культурної потреби. Звісно, 10 книжок на рік – це умовність. Можна читати профільні наукові статті, можна – нонфікшн, можна – художню літературу, головне – постійна робота над собою.
Я викладачка. Мої дідусь, бабуся та прабабуся були вчителями. У моїй команді є люди, що мають досвід роботи у школі. Не знаю, чому нагадування, що вчителі мають читати книжки, – сприймається як пропозиція полетіти в космос власним коштом посеред навчального року.
Звісно, є багато вчителів і вчительок, які й самі обожнюють книжки, і дітей надихають. Звісно, не всі вчителі й вчительки агресивно захищають своє право не читати. Але я заскочена, що їх аж так багато.
Ми ж хочемо, щоб країна та особливо молодше покоління читало. А хто їх навчить?
Автор: Інна Совсун, народний депутат України, член фракції політичної партії «Голос».
